"Уже на
Уралі ми знову зустрілися
з Мелашенком Карпом Вікторовичем
і його дружиною Марією, –
розповіла Єлизавета Іваніна. – Поселення
у Фінляндії покидали разом, а потім у Ленінграді наші дороги розійшлися. Там уже
виживали хто
як міг. Їхнього сина Іллю призвали до армії з Ченчиків у
1939 році. Другого сина, Михайла, забрали
на фронт уже
з поселення у Фінляндії, у перший місяць війни. Самий молодший, Іван, місяців
через два також пішов
на фронт. Усі три сини з війни не повернулися”.
Мелашенко
Михайло Карпович
(1918 -194?)
Мелашенко Михайло Карпович призваний
до Червоної армії
у червні 1941 року. Відомостей немає.
Вважається
зниклим
безвісти.
Мелашенко Ілля Карпович
(1919 -194?)
Мелашенко Ілля Карпович призваний до Червоної армії у 1939 році. Відомостей немає. Вважається зниклим безвісти.
Мелашенко
Іван Карпович
(1922 -1944)
Мелашенко Іван Карпович призваний до Червоної армії у серпні 1941 року з поселення
у Фінляндії (Приозерськ). Далі дев’ятнадцятирічний
юнак направлений до Сталінградсь-кого танкового училища. Училище
створено 12 серпня 1941 року і евакуйовано в місто Курган, за Урал.
З 9 липня 1943 року Іван Карпович – на Центральному фронті. Командир
танка Т-34 119-го танкового батальйону 103-ї танкової бригади Мелашенко Іван Карпович, як і увесь бататальйон,
готувався до Курської битви.
Бригада, після боїв
на Донбасі, отримавши поповненя,
в одному з районів Курської області готувалася до наступу.
У складі 3-го танкового корпусу 2-ї
танкової армії
15 липня 1943 року танкісти перейшли
у наступ. Жорстокі бої розгорнулися південніше Орла в районі населеного пункту Понирі. Далі
бригада, перерізавши залізницю,
у складі 2-ї танкової ариії
Богданова розвинула наступ
на Кроми. Самий жорстокий бій зав’язався в районі Ржава – Бельдяжки (Кромський район Орловської області). Укріплена смуга оборони противника змусила танкістів обійти Ржаву зліва і справа. Після заволодіння Ржавою, склалося враження, що битва виграна, але
танки 103-ї бригади потрапили під сильний артилерійський вогонь під Бельдяжками, з ложбини вийшли німецькі танки.
З нагородного листа на Мелашенка І.К.:
" Беручи участь у боях в
районі Бельдяжки
4 серпня 1943 року Мелашенко проявив себе мужнім, хоробрим і стійким
командиром-танкістом. Не дивлячись на те, що його танк застряв на полі бою, а екіпаж,
за виключенням його,
був поранений,
він мужньо захищав свій танк від німецьких автоматників. У цьому бою
екіпаж Мелашенка знищив: 2 протитанкові гармати, 5 автомашин з військовими і
вантажами, також до 60 солдатів і офіцерів противника”.
За участь у боях під Орлом Мелашенко Іван Карпович нагороджений орденом Червоної Зірки.
Після знищення
орловського угрупування противника танкова бригада перейшла у наступ на Севському
напрямку. 27 серпня 1943 року 50-а танкова бригада вдарила по флангах ворожої
оборони міста, за нею в бій вступила на головному напрямку наступу 103-я
танкова бригада. Після жорстокого бою в той же день, 27 серпня, танкова бригада
звільнила місто.
На початку
вересня 1943 року 103-я танкова бригада була виведена у резерв.
У середині
січня 1944 року бригада увійшла до складу 1-го Українського фронту. Танкісти
вступили у надзвичайно важкі бої Корсунь-Шевченківської наступальної операції.
Після розгрому противника під містом
Умань 103-я танкова бригада продовжила тіснити ворога в районах Південного
Бугу. 10 квітня 1944 року танкісти переправилися через Прут у районі Бедрей і вийшли на румунський
плацдарм.
За декілька
днів до цього відбулися несподівані жорстокі танкові бої під селом Пирлиця Угненського району Молдавії. Розвідка
доповіла про прихід на залізничну станцію Пирлиця ешелона з ворожими танками.
На знищення техніки противника 7 квітня 1944 року була направлена танкова рота
107-ї танкової бригади, та було пізно. Ворожі танки вдалося розвантажити і
вивести на бойові позиції. Частину танків і станцію вдалося захопити у ворога,
але група потрапила в оточення. Проти дев’яти танків 107-ї танкової бригади вийшло понад 30 одиниць
панцерників противника. З німецького боку вийшли частини 1-го та 2-го
панцер-гренадерських батальйонів дивізії «Велика Німеччина», а також батальйон штурмових
гармат, посилений «Тиграми» цієї дивізії. Дві доби танкісти 107-ї танкової бригади під командуванням капітана Данкова тримали населений пункт
разом з мотострілецьким десантом. Будучи відрізаними від основних сил, 9 танків і до 160 чоловік
загинули в нерівному бою.
На знищення
угрупування противника в районі Пирлиці були кинуті батальйони 103-ї танкової
бригади та інші частини. В наслідок повного бездоріжжя і підтримки артилерії
хід наступу був тяжким. Ворожі танки і самохідні гармати займали вигідніші
вогневі позиції, але втримати Пирлицю не змогли.
8 квітня 1944
року в цих боях загинув командир танка 119-го танкового батальйону 103-ї танкової бригади Мелашенко Іван Карпович.
P.S. У січні 1943 року
на Корсунь-Шевченківському виступі
розпочали бій з ворожими танками два товариші з Ченчиків – Мелашенко Іван
Карпович і Мальчик Микола Іванович. У складі
1-го Українського фронту, в районі села Тинівка Черкаської області,
атакував противника на своєму Т-34
командир танка Мелашенко І.К. У районі
Кіровограда, на 2-у Українському фронті вів у бій свій «Шерман» механік-водій
Мальчик М.І. Земляки стискали кільце навколо корсунь-шевченківського
угрупування ворога, не знаючи, що беруть участь в одній наступальній операції
і, що обидва вони – танкісти. З цих боїв товариші вийшли переможцями, але зустрітися їм не
судилося.
Батько Іллі,
Михайла і Івана до
Ченчиків повернувся після війни один. Його дружина Марія лишилася на Уралі. Мелашенко Карпо
Вікторович, лишившись трьох синів, проживав самотньо. Потім став жити з Мальчик
Євдокією. Чоловік її загинув, і вона мала двох синів: Івана і Степана. Іван
Кирилович Мальчик на фронті не був, а Степан Кирилович Мальчик, 1924 року
народження, пройшов дорогами війни. У 1985 році нагороджений ювілейним орденом
Вітчизняної війни 2 ступеня.
***
З розповіді
Мальчик Єлизавети Іванівни: « Коваль ще при панові у Ченчиках був
знаменитий. До нього їхали звідусіль. Багатий був.
Син його Гаврило перед війною загинув від
враження блискавкою, Роман, менший, був
з нами у Фінляндії, ще в коваля були дочки.У Фінляндії з нами була дочка коваля
Одарка з сином Федором. Потім вони також були евакуйовані на Урал. Звідти Федір
пішов на фронт. Його мати у Ченчики так і не повернулася.
Так от, після смерті коваля, його внук Федя
знайшов горщок з грошима. Він малий був, ще не розумів, тож роздавав золоті
червінці у школі всім. Коли пішов на фронт, йому писала листи дочка вчительки,
котра працювала у Ченській школі після
Євгенія Костянтиновича. Так дівчина і не дочекалася повернення Федора з війни».
Мелашенко Федір
Васильович
(1925
-1945
Мелашенко Федір Васильович
призваний до Червоної армії осінню 1943 року. Бойовий шлях розпочав на Сталінградському
фронті.
Його підрозділ взяв участь у
ході Нікопольсько-Криворізької операції. Форсувавши Дніпро, з ходу визволяв
місто Нікополь.
Весною 1944 року сержант
Мелашенко Федір Васильович командує відділенням 159-ї окремої розвідувальної
роти 329-ї стрілецької дивізії 1-го Українського фронту. Підрозділ вів тяжкі
бої в ході Львівсько-Сандомирської операції. Війська, прорвавши оборону
противника, пройшли з боями близько 250 кілометрів, вийшовши під Львів. Бійці
громили ворога, розширюючи плацдарм на західному березі річки Сан. З 25 липня
1944 року 329-а дивізія висунулася в район Красника, у тил красноставського
угрупування ворога.
25 липня 1944 року відважний розвідник Мелашенко Федір Васильович нагороджений орденом Слави III ступеня.
З нагородного листа: « 25.07.44 року в момент контратаки противника вів розвідку в розташуванні бойових порядків 186-го стрілецького
полку (329 сд). Визначив чисельність
і розташування атакуючих сил
противника.
Мітко знищив ворожого мотоцикліста і під кулеметним вогнем
забрав
мотоцикл».
Далі 159-а окрема розвідувальна рота вела розвідувальні і бойові операції на Сандомирському плацдармі, на берегах Вісли.
3 вересня 1944 року командир
відділення розвідки Мелашенко Федір Васильович нагороджений медаллю «За
відвагу».
З нагородного листа: « 3 вересня 1944 року у складі розвідгрупи
по захопленню контрольного полоненого, сержант Мелашенко був старшим
лівофлангової групи прикриття, підповз до траншеї і закидав її гранатами. Із
траншеї вискакували німці, котрих він знищив автоматним вогнем. Тут особисто
сам сержант Мелашенко знищив трьох німецьких солдатів і одного офіцера».
У січні –
лютому 1945 року 329-а стрілецька дивізія, у складі ударного угрупування 1-го Українського
фронту, при взаємодії з підрозділами 1-го Білоруського фронту розгромила островецько-опатівське
угрупування противника, пройшла з боями
по території Польщі, вийшовши до річки Одер. Особливої жорстокості бої
набули в районі міст-фортець Бреслау (Вроцлав ) – Глогау ( Глогув). У цьому районі Нижньої Сілезії
було оточене надзвичайно сильне угрупування противника з міцним вузлом оборони
на лівому березі Одеру.
Лише 1 квітня 1945 року капітулював
німецький гарнізон міста Глогау, а 6 травня 1945 року – гарнізон Бреслау.
Радянська сторона в боях під Бреслау втратила більше 8000 чоловік убитими.
З нагородного листа:
«У
боях при прориві оборони в районі села Цербау і форсуванні річки Лянграу
20 березня 1945 року старшина Мелашенко під ураганним кулеметно-мінометним вогнем противника своєчасно постачав роту
боєприпасами, а бійців кулеметної роти – смачним сніданком і обідом. У бою за
населений пункт Цербау Мелашенко взяв активну участь і вогнем свого автомата
знищив 3-х німців. У цьому ж бою Мелашенко загинув смертю хоробрих».
Похований Мелашенко Василь Федорович у братській могилі
№1 (схема місця поховання)
Немає коментарів:
Дописати коментар