Після звільнення Холминського району від окупаційного режиму гітлерівської Німеччини
у Холмах знову формуються радянські органи управління. Ключові посади у керівництві
отримують колишні партизани. Головний орган влади – Районний Комітет Комуністичної
Партії більшовиків України очолив Гузяр Федот Кирилович, виконком Холминської
районної Ради депутатів трудящих – Єременко Григорій Лазарович, Холминський
райком ЛКСМУ – Денисенко Прохор Никифорович. Створюється районний відділ заготівель (РВЗ), на який покладено завдання
відновлення роботи господарств району для сприяння армії і фронту. Завідуючим
відділом призначено Рудяка (з осені 1944 року призначено Заболотнього Якова
Романовича, Рудяк очолив колгосп «Червоний маяк»). До виконання обов’язків голови сільської Ради
знову приступив Єременко Михайло Демидович.
У п’ятому розділі вже
говорилося, що становище у Холмах в кінці 1943 року і на початку 1944 року було
надзвичайним. Велика частина з тих, хто не пішов на фронт під час окупації,
була в партизанах або тісно співпрацювала з ними. Ті, хто служив на окупаційний режим у поліції, втекли разом з відступаючими
гітлерівськими військами. Прямі посібники окупантів були арештовані, та
лишилися їхні родини. Лишилися і ті, проти кого прямих доказів не було, але в
селі, якщо на одному кутку чихнув, то на іншому вже «почули». Прихід на керівні
владні посади командирів з Холминського
партизанського загону, які понад два роки жили в лісах у нелюдських умовах, відразу вплинув на розстановку «пріоритетів»
у селі. Тим паче, що багато з них втратили своїх рідних, домівки, майно і
відбудовувати нове життя доводилося разом з тими, на кому була провина за
співпрацю з ворогом. Лише після втручання
керівництва з Києва, на спецповідомлення
заступника Народного Комісара Внутрішніх Справ УРСР майора Кальченка про самочинні дії і безчинства
колишніх партизанів по відношенню до місцевих жителів, працюючих раніше у
німецьких окупантів, ситуація стабілізувалася. Весною 1944 року, з великими
протиріччями, розпочала налагоджуватися господарська і управлінська система
району.
***
У 1944 році відновлено роботу друкарні, яка розпочала друк районної газети
«Соціалістичний шлях». Тимчасово виконуючим обов’язки редактора призначено
Івана Порфировича Солохненка.
На фото представлено фрагменти пробного екземпляру
газети «Соціалістичний шлях» №15 від 27 квітня 1944 року. На звороті: «Допущено
до друку:ТВО редактора Солохненко (Підпис) 27. 04.44 р.»
Газета «Соціалістичний шлях» мала двосторінковий обсяг на форматі А2. Початок виходу першого
примірника датується 1933 роком, на той час вона мала односторінковий обсяг. У
1946 році було збільшено формат аркуша, а у 1959 році друкування переведено на
чотирьохсторінковий обсяг. Видавалася газета три рази на тиждень. Це орган РК КП(б)У, що був єдиним друкованим джерелом інформації
районного масштабу і, ідеологічно, мав лише комуністичне спрямування
висвітлення подій.
У квітні 1944 року, хоча і під спрямовуючою
керівною роллю партії, але розпочинається волонтерський рух для підтримки
фронту. Мешканці Холминського району внесли у фонд Червоної Армії на
будівництво танкової колони «Колгоспник Чернігівщини» 970 тисяч карбованців.
***
У маленькому будиночку, на місці сучасної
автостанції, відновила свою роботу центральна
районна ощадкаса. Ощадкаси були спеціалізованим державним банком СРСР, до завдань якого належало залучення вільних грошових
коштів населення та їх розміщення у вигляді державних внутрішніх позик,
здійснення розрахунково-касового обслуговування населення й організацій та інші
операції. Каси засновувалися з метою надання населенню можливості зберігати і
нагромаджувати грошові заощадження та вільні кошти з нарощуванням процентів.
Державні трудові ощадні каси перебували у віданні Наркомфіну. Найменування
«ощадна книжка» було пов’язано винятково з
трудовими ощадними касами. З 1963 року держтрудощадкаси перейшли у
відання Держбанку СРСР.
Завідуючим Холминською центральною
ощадкасою працював В. Бобир, бухгалтером – Микола Кирилович Гулицький. Дане
відомство розпочало активну роботу по підписці населення на Третю Державну
Військову позику. Відповідно до зданої готівки люди отримували облігації.У
демократичних суспільствах державні позики випускаються на суворо добровільній
основі. При цьому власники облігацій державних позик, кредитори, отримують низку додаткових фінансових пільг.У
тоталітарному суспільстві державний кредит ґрунтувався, як правило, на
примусових принципах. Типовим явищем стає згодом невиплата частини заробітної
плати, її розміщення в облігації, а також
зарахування на блоковані рахунки ощадних книжок в ощадних касах. У колишньому СРСР держава використовувала
примусові внутрішні позики в 40-50-х роках. Облігації цих позик почали погашатися
лише з 1974-1975 років. Та, в основному,
облігації спіткала така ж доля, як і вклади на «ощадкнижки». Я добре
пам’ятаю, як у дитинстві ми набивали кишені
облігаціями, набираючи їх у батьківських «гардіроп
ах», а потім гралися «в
магазина».
ах», а потім гралися «в
магазина».
***
У
квітні 1944 року у районній газеті «Соціалістичний шлях» було написано: «На 20 квітня колгоспами району піднято730 га веснооранки
і засіяно 248 га зерновими культурами.
Підпорядковані сільвиконкому Холминської сільської Ради колгоспи «Червоний маяк»,
«Іскра» і ім. Леніна відновили свою роботу. На подвір’ї
спиртового заводу відділом РЗВ зібрано 15 майже справних сівалок. Керівництво районної
Ради звертається до завідуючого РЗВ Рудяка відправити сівалки колгоспам».
З вище наведеного можна зазначити, що
колгоспи села Холми на той час дійсно були колективними господарствами і
підпорядковувалися виконкому сільської Ради.
***
Під
керівництвом колишнього командира партизанського взводу Костянтина Петровича
Подоляка відновила свою роботу і Холминська машинно-тракторна станція (МТС). В
дусі того часу, на загальних зборах, працівники машинно-тракторної станції включилися в соціалістичне змагання.
У газеті «Соціалістичний шлях» було
написано:
«19
квітня відбулися загальні збори МТС. Прийнято договір на соцзмагання.
Бригадири: Зелений Єгор П. ( бригада
№1), Беляй Т.А. ( бригада
№2), Жовтий Федос В. ( бригада
№3) вироблять на один трактор
по 600 га на сезон. Бригадир Рак Роман( бригада
№4) – виробить
на один трактор по 550 га на сезон. Трактористи Олійник Микита,
Шевченко Прохор, Левкович Ларіон зобов’язалися виробити
на своїх тракторах за зміну по 650
га . Трактористки Лось Олена – 450 га,
ПомазГаля – 500 га,
курсантка-трактористка Данченко
Катя – 651 га, Федченко Віра зобов’язалася закінчити
ремонт свого трактора за 4 дні і виорати 450 га,
Болотна Олена
– 300 га.
Механік Остроухов зобов’язався, щоб трактори робили кожний
по 600 га, сівалка засіяла 309 га кожна».
Піднесення працювати у механізаторів було
зрозумілим, але в наявності стан зібраної техніки МТС був плачевний. Уже 23
квітня газета писала, що із запланованих 23 тракторів відремонтовано 10, а в поле
виїхало лише 4. Колгоспи, на той час, своєї техніки не мали. Поля оброблялися
тягловою силою: кіньми, волами і коровами. Механізований обробіток землі у колгоспах проводився лише технікою МТС. Вся територія
району була розділена на дві зони роботи – між Холминською та Орлівською машинно-тракторними
станціями (повна версія історії МТС на стор. 000).
***
Район
налічував 61 колгосп. Всі господарства входили до сільвиконкомів Холминського району: Білошицької Слободи,
Жуклі, Камки, Козилівки, Лосівки, Олешні, Олійників, Орлівки, Перелюба,
Погорільців, Прибині, Радомки, Рейментарівки, Рибинська, Рудні, Старої Гутки,
Сядрино, Тополівки, Холмів, Чорного Рогу і Шишківки.
Невихід на роботу або запізнення в той час каралися суворо і показово.
Ось як висвітлювала районна газета всі прояви порушення трудової дисципліни:
«Директор Холминської МТС Подоляко Костя допустив,
що трактористка Барабаш Поля прогуляла 6 днів. Нарсуд присудив її до 6
місяців примусових робіт за місцем роботи.
Секретар народного
суду Єременко Марія Юхимівна запізнилася на роботу на 45
хв – передано
до суду.
Зривників посівної кампанії
покарано. 29 травня 1944 року за невихід на колгоспні роботи Бишок Іван засуджений
до 3-х років ув’язнення. Щербак Мотря засуджена на 2 роки».
Підпис: народний суддя Бордаков».
Приміщення, в якому розташовувалися суд і
прокуратура, знаходилося у будинку проти сучасної аптеки.
***
Весною 1944 року розпочинає відновлюватися
робота на спиртовому заводі.
Під керівництвом
директора заводу Іванова запроваджуються роботи на всіх напрямках підготовки
заводу до роботи: від відродження головного виробництва до заготівлі сировини
та палива для випуску основної продукції. В місцевій пресі виходять хвалебні
статті на честь тих, хто відбудовує зруйноване фашистськими загарбниками виробництво. Ще йшла війна, і медицині, і
фронту край необхідна була продукція заводу. Відбудова виробництва дійсно
потребувала надлюдських зусиль, але комуністичними гаслами правди не прикриєш.
Холминці знали, що стіну приміщення головної колони і машинне відділення заводу
підірвали партизани у 1942 році. «Від того, що списали на німців, воно ж не
легше. Зрозуміло, що і лишати ворогові не можна було...», – згадував мій
співрозмовник Василь Тихонович, розповідаючи про ті часи.
У червні 1944 року районна газета
«Соціалістичний шлях» писала:
«Спиртозавод
приймає від населення суху картоплю. Суха картопля дає державі стільки ж
спирту, як і сира. Колгоспники, що здають суху картоплю,
від спиртзаводу отримають за кожні10 кг сухої картоплі 3 кг солі.
Сушити картоплю скибочками товщиною по 4 – 5 мм під відкритим
небом, на горищах і в хлівах. При сушінні картоплі в печах
не допускати, щоб вона підгоріла або була піджарена.
Директор спиртозаводу Іванов».
Разом з відбудовою приміщень та заготівлею
сировини для виробництва керівництво спиртового заводу відновило роботу
заводської торфорозробки. Торф був головним паливом для роботи котельні заводу
та парової машини, що приводила в рух насоси і механізми. «Хутір
торфорозробки», як його називали, розташовувався на правому березі річки Убідь,
на західній околиці «Майського» лісу. Тут були побудовані дерев’яні казарми для
життя працівників і різні будівлі для роботи торфорозробників. Самі ж кар’єри
видобутку торфу тягнулися аж до Ченчиків.
У наш час на місці кар’єрів видобутку
торфу росте вільховий ліс – від пасовища
праворуч Убеді і аж до «Ченської криниці». Від самого «хутора торфорозробки»
не лишилося і ознак.
25
червня 1944 року районна газета «Соціалістичний шлях» писала:
«Лантух
Галя і Голуб Даша перший рік працюють на торфорозробці, вони вручну добувають по 4000-5000 кирпичиків
торфу.
Директор спиртозаводу Іванов».
***
21 грудня 1944 року на звітно-виборних зборах районної партійної
організації у своїй доповіді Федот
Кирилович Гузяр «відрапортував»: « За звітний період у районі відновлена
робота спиртозаводу, маслозаводу, 59
колгоспів, 2 МТС, 4 промартілей. Збудовано 2 водяних млини. Працює 31 школа, 9 лікарняних
пунктів, 5 клубів, 13 хат-читалень,
радіовузол, зв'язок. Налагоджено торгівлю,
працює районна газета».
До урядових нагород були представлені
трактористи МТС Зелений Єгор і Патенок Єфросинія, які виконали план на 132%.
***
Велика робота розпочалася і в працівників Холминського
районного військкомату під керівництвом військового комісара Нєкрасова. На ряду
з мобілізацією і призовом до Червоної
Армії розпочалася робота з пошуку зниклих безвісти та тих, з ким обірвався письмовий
зв'язок з фронту. Почали складати списки
втрат тієї жахливої війни, з якої «посипалися» похоронки до військкомату.
Відновлений поштовий зв'язок прямо виплеснув хвилю горя, вбивши останні надії у
тих, хто все ще чекав на повернення своїх рідних.
Немає коментарів:
Дописати коментар