Авдієвський Анатолій Олексійович

                                                           

    Учасник бойових дій Другої світової війни. Воював на  Брянському, Воронезькому, Центральному  та 1-му Українському фронтах.

      Нагороджений медалями «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною».

     Коли почалася війна, Анатолій Олексійович Авдієвський був мобілізований на фронт. Дружина, забравши дітей, переїхала з Холмів у село Лебіддя Корюківського району у батьківську хату. У маленькому селі, на її думку, було легше прогодувати і зберегти дітей. Анатолій Олексійович  у цей час перебував на фронті військовим  шофером у складі танкової бригади.

   З розповіді Авдієвського Сергія Анатолійовича:

   «Батько всю війну був водієм вантажівки. У 1943 році, після боїв на Курській дузі, він завітав на вантажівці «Форд» у село Лебіддя. Ото було радості! Катав нас автомашиною! Погостивши добу, він знову поїхав на фронт, доганяти свою частину.

    Після війни батько повернувся додому і  ми знову переїхали у Холми. Спочатку він працював  токарем на спиртовому заводі. Та невдовзі  повернувся до шоферської роботи. Працював на заводі  до 1960-х років.

    Шофери доставляли на виробництво зерно, картоплю, торф, допомагали колгоспам. На Корюківку дорога була така, що в негоду рейс затягувався на декілька діб. За Тільним одна з ділянок дороги називалася «пісня». Машини в’язли  в багні, доводилося буксирувати. Деякі машини просто розривалися. Чекали на допомогу якраз серед лісу. Шофери розкладали багаття і ночували біля машин. Залишалося лише співати пісні – ось  тому  і «пісня».   

    В один із рейсів батько потрапив у заметіль під Новгород-Сіверським. Зими були суворими, бездоріжжя, допомогу доводилося чекати не годинами, а десятками годин. Застудився. Хворів. Помер у 1963 році.

Ленд-лізівський автомобіль Ford G8T, який постачався   для бронетанкових військ.
Танкісти його називали «Форд-6»

   Старшина Авдієвський Анатолій Олексійович з осені 1941 року був водієм автомобільної  роти 2-го окремого танкового батальйону 150-ї танкової бригади. Формування бригади відбулося в період з 8 по 17 вересня 1941 року в Курській області Росії. Відразу ж після створення  танкісти вступили в бої в складі групи генерал-майора Єрмакова. Оперативній групі було поставлено завдання зупинити прорив німецьких танкових частин Гудеріана в районі  Шостки, Глухова, Путивля, Конотопу. Особливо жорстокі бої зав’язалися за міста Ямпіль та Глухів. Не змігши зламати наступ противника, бригада отримала наказ перейти до оборони. На кінець вересня 1941 року танкова бригада мала в строю лише 20 танків: 12 Т-34, 8 Т-50.

    30 вересня 1941 року бригада вела бої з танками і мотопіхотою противника в районі Клочківки ( Глухівський район),  втративши 4 своїх танки. 1 жовтня 1941 року рештки бригади тримали оборону на рубежі Орлівка – Пустогород – Баранівка – Сопич (Глухівський район). Далі танкова бригада відійшла в район Круглої  Поляни (Брянська область).

    У перших числах жовтня 1941 року противник силою до двох танкових дивізій і двох моторизованих дивізій прорвав фронт на стику 13-ї армії і групи генерала Єрмакова, вийшов передовими частинами до Орла. Група Єрмакова, у складі якої разом з двома кавалерійськими і однією стрілецькою стримувала ворога 150-а танкова бригада, відтискалася до Курська.

     3 жовтня 1941 року 150-а танкова бригада вела бої в районі Ломленка – Дем’янівка – Хінель (Брянська область), пробиваючись з оточення на Амонь.

     Становище склалося загрозливе. Захоплення Курська дозволяло противнику замкнути 3-ю і 13-у армії у подвійному кільці оточення. У цей час розпочалася битва за Москву і бої під Курськом набули особливого значення для південного крила московської зони оборони. Для руйнування планів німецького командування розпочалася Єлецька операція.

      Негайно створена  група під командуванням генерала Москаленка вдарила назустріч військам північніше Єльця (Липецька область, Росія). До складу групи Москаленка увійшла і 150-а танкова бригада. Бригада вже декілька місяців вела бойові дії, зазнаючи втрат. У строю лишалося лише 12 придатних до бою танків – 10 Т-26 і 3 Т-34, інші потребували ремонту. Все ж танкісти виконали своє завдання. До 16 грудня 1941 року Єлецьке угрупування противника було знищено.

      У 1942 році 150-а танкова бригада тримала оборону на території Липецької області. Війська фронту тримали оборону на Воронезькому напрямку. Восени лівофлангові частини підтримували контрнаступ під Сталінградом.

     11 жовтня 1942 року 150-а танкова бригада розпочала свій перший контрнаступ під Скляєво (Воронезька область). Бригада відбила у противника Скляєво і прилеглі до нього населені пункти. Танкісти показали зразки надзвичайної відваги, знищили велику кількість ворожої техніки і живої сили, але зазнали  втрат. Після бою бригада була виведена в резерв армії, сконцентрувавшись у районі Верхнього і Нижнього Ломовця, де приводила себе в порядок в очікуванні поповнення. Далі передислокувалася за річку Дон на залізничну станцію Давидовка (південніше Воронежа), де стала готуватися до нових боїв.

    Після перегрупування  у січні 1943 року бригада вела бойові дії на  Воронезькому фронті у складі 40-ї армії.                                                                                 

   Укомплектована 150-а танкова бригада 12 січня 1943 року була кинута у наступ на ліквідування прориву ворога на річці Дон у районі населеного пункту Урив-Петровка ( південніше Давидовки). Ворог розгорнув тут наступ 700-ю танковою бригадою. Розгорнувся зустрічний бій, в якому 10 танків противника Pz. IV і 40 танків Pz 38(t) зустрілися  з машинами 150-ї танкової бригади. Переможцями вийшли радянські танкісти, знищивши 14 ворожих танків. На 15 січня на рахунку  150-ї бригади налічувалося знищеними 8 танків, 37 гармат, 39 кулеметів, 3 міномети і 3775 фашистів.

      Під час битви на Курській  дузі танкісти розвинули наступ на Путивльському напрямку у складі військ Центрального фронту. Вже  2 вересня 1943 року 150-а танкова бригада вела вуличні бої в місті Путивль, потім визволяла місто Буринь. Після визволення міста Буринь,  до 20-х чисел вересня 1943 року, звільняючи Бахмач, Ніжин та інші населені пункти, частини танкової бригади вийшли до Дніпра північніше Києва. Саме в цей проміжок часу Анатолію Олексійовичу Авдієвському вдалося завітати до рідних у село Лебіддя.

     У жовтні 1943 року, переправившись на правий берег Дніпра, на Лютізькому плацдармі 150-а танкова бригада вела бої по його розширенню. За бойові успіхи при визволенні міста Києва бригада отримала звання  «Київська». Танкісти пробили ворожу оборону на десять кілометрів у межиріччі річок Здвижу та Ірпеня.

    Після Києва, 17 листопада 1943 року, 150-а окрема танкова бригада, діючи  в  смузі наступу 60-ї армії 1-го Українського фронту, стрімко вийшла до міста Коростень. Відзначившись при його звільненні,  вона стала називатися  Київсько-Коростенською. Гітлерівці підтягнули в район Коростеня великі резерви і перейшли в контрнаступ. У грудні 1943 року танкісти брали участь у важких оборонних боях. Коростень довелося залишити, але ворогові так і не вдалося відкинути наші війська назад до Києва.

     У січні – квітні 1944 року почалася Рівно – Луцька  операція.  В  результаті глибокого просування військ 60-ї армії  на її фланзі залишилася потужне  вороже угрупування в районі міста Броди. Під Бродами 150-а Київсько-Коростенська танкова бригада вела особливо тяжкі бої. Лише за дві доби 7 – 8 квітня бригада втратила 16 танків, але знищила також 16  танків, 5 бронетранспортерів, 42 гармати і 215 автомашин ворога.

   Після цих боїв, танки, які лишилися,  були передані 162-й танковій бригаді, а особовий склад 150-ї бригади було відправлено в місто Луцьк на переформування. Тут бригада пробула до середини липня 1944 року.

   У кінці липня 1944 року під час Львівсько-Сандомирської наступальної операції 150-а танкова бригада звільняла територію Західної України. Брала участь у боях на Сандомирському плацдармі на лівому березі Вісли.

   Далі бригада вийшла у Польщу до річки Одер, взявши участь у боях на лівобережному плацдармі, створюючи вигідні умови для наступу на берлінському та дрезденському напрямку. Далі танкісти звільняли міста Кельце, Рибник, наступаючи південніше Варшави.

  Під час берлінської наступальної операції 150-а танкова бригада взяла участь у наступі південніше Берліна, ізолюючи головні сили німецького угрупування армії «Центр». З тяжкими боями танкісти пробили рубіж  Бєліц – Віттенберг і далі по річці Ельбі вийшли до Дрездена.

  Свій бойовий шлях Авдієвський Анатолій Олексійович закінчив у Німеччині 8 травня 1945 року після звільнення міста Дрезден.