вівторок, 31 березня 2015 р.

7. ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ОБ’ЄДНАНИЙ ПАРТИЗАНСЬКИЙ ЗАГІН імені ЛЕНІНА


       22 січня 1942 року партизани повернулися з рейду в район Гуліно, та німці також активізували свої дії. Майже в кожен населений пункт було стягнуто значні сили поліції і мадяр. Розпочалися лісові облави.
       25 січня 1942 року об'єднаний обласний партизанський загін з Гуліно вийшов у Єлінські ліси  до климівських партизанів. Саме тут відбулося повне реформування  загону  як військової одиниці. Командування повністю перейшло до Олексія Федоровича Федорова.

      Зі щоденника М.М. Попудренка:
       «Приїхали у ліс 26 січня 1942 року о другій годині ночі. Ліс, як рідний дім. Біда в тім, що немає землянок. Доводиться обігрівати 600 чоловік у двох невеликих землянках. Розпочали будувати шалаші. Народ загартовується, багато хто не уявляв, як можливо жити у лісі в такий час без будь-яких землянок. 27 січня живемо у лісі, обігріваємося біля вогнищ. Будуємо шалаші.

       Вчора зробили реорганізацію загону: створили 4 роти, в кожній роті по 3 взводи, у взводі по 3 відділення по 10-11 чоловік. Ліквідували кавалерійську групу, створили розвідувальний взвод вершників і піших – 60 чоловік та  господарський взвод. Окрім усього, діяла санітарна частина, частина боєзапасу».
Командний склад
Чернігівського обласного об'єднаного партизанського загону


 М. М. Попудренко 
О.Ф. Федоров
С.М.   Новиков
В.Л. Капранов
Д.І.  Рванов
В.О. Яременко  


          
          Федоров Олексій Федорович – командир
          Попудренко Микола Микитович – заступник командира
          Яременко Василь Олексійович – комісар
          Рванов Дмитро Іванович – начальник штабу
          Новиков Семен Михайлович – начальник контррозвідки
          Капранов Василь Логвинович – заступник командира  по господарській частині
         
                                                  Командний склад підрозділів
Чернігівського обласного об'єднаного партизанського загону

1-а рота
Складалася з бійців колишнього обласного загону ім. Леніна.
Командир  Громенко Сидір Романович.
Політру к  Лисенко Федір Ілліч.                                                                                                                                                      
2-а рота
 У 2-й роті об'єдналися партизани
Перелюбського і Корюківського загонів.
Командир  Балабай Олександр Петрович.
Політрук    Коротков Федір Іванович.                                                                                 
3-я рота
Складалася з бійців колишнього Рейментарівського загону ім. Щорса.
Командир    Тунік Борис Степанович.
Політрук      Працун Петро Маркович.                                                                                                                                              
4-а рота
Складалася з бійців колишнього Холминського загону ім. Сталіна  
Командир      Водоп'ян Іван Іванович.                                 
Політрук       Мельник Володимир Федорович.
                                                                                               
                           Командний склад  Холминської  4-ї роти
Четверта рота складалася  з трьох стрілецьких взводів і кулеметної команди
1-й взвод
Командир      Нос Андрій Якимович
Політрук       Леоненко Павло Петрович
2-й взвод
Командир   Черкасов Анатолій Васильович
Політрук    Ярошенко Степан Самійлович                                                                                                      
3-й взвод
Командир  Лукамінський Григорій  Олексійович
Політрук    Вепринський І. Г.
                                              Кулеметна команда
Командир   Смирнов Петро Миколайович

     Партизани, за звичкою, продовжували називати підрозділи: Холминський загін, Рейментарівський…, але Чернігівський обласний об'єднаний партизанський  загін уже мав структуру військового підрозділу.

***
     На початок лютого 1942 року партизани Чернігівщини обживали Климовські ліси.
Значних бойових операцій не проводили через брак озброєння та боєприпасів. Незначні виходи проводилися лише для здобуття фуражу та продовольства, без каральних акцій проти «наволочі» не обходилося.
     Напад на Климовський спиртовий завод вніс чергове пожвавлення у лісове життя. Хоча поява спирту давала змогу долати великі холоди, та не обходилося і без проблем.
    
      Зі щоденника М. Попудренка:
       «… якщо будуть пити, як сьогодні, то через тиждень його не буде. Сьогодні були всі п'яні. Комісарам і політпрацівникам була робота.
        «Партизана» Гончарова розстріляли як злодія, крав чоботи, хліб і інші речі. Два рази пішов з варти, намагався втікти з загону.
        Розстріляли Кожедуба  за те, що в п'яному вигляді два рази вистрілив, чим спровокував тривогу в таборі. Зробили правильно.
        Вечором була самодіяльність. Під гармошку співали і танцювали. Розповідали анекдоти».

     Саме в цей період на партизанський рух на Чернігівщині звернув увагу і Генштаб у Москві. Став налагоджуватися зв'язок зі Строкаєм і Хрущовим. Партизани отримали повідомлення на прийом літака зі зброєю. Хоча через  погодні умови пілоти довго не могли виконати виліт у заданий район, та федорівці вже відчували себе незалишеними. Частина бійців була представлена до нагород. Люди в загоні зрозуміли: вони – бойова частина  спільної боротьби проти загарбників.
     Особливе піднесення духу партизани відчули після повідомлення інформбюро, по радіо, про наступ військ Південно-Західного та Південного фронтів.
     Зі щоденника М. Попудренка:
     «Південно-Західний і Південні фронти за десять днів продвинулися на 100 км. Взято багато населених пунктів і трофеїв. Захоплено чотири міста: Лозова, Барвенково, Сухиничі… Сама дрібна перемога Червоної Армії підіймає дух наших бійців».
     Відійшовши на мить від загальної теми, не можу не описати цей контрнаступ Південно-Західного та Південного фронтів, котрий так надихнув партизанів. Лише в наш час стали відомі трагічні наслідки так званого Барвінковського виступу, який утворився в першій половині 1942 року під час контрнаступу під Харковом. Ейфорія першого успіху, прорахунки командування і наміри подати  Сталіну результати привели до загибелі тисяч солдатів і офіцерів у «Барвінковському котлі». Навічно там лишилися і мої  земляки з маленького села на Сумщині.
Із книги « На зламі війни»
       Південніше Харкова утворився виступ радянських військ, який отримав назву Барвінковського.
     20 травня 1942 року німецька танкова група Клейста продовжила наступ у сторону Чепеля і одночасово з Чугуївського виступу. Паулюс кинув у бій обидві свої танкові дивізії. Форсувавши Сіверський Донець, танки направилися на південь. 22 травня німецькі ударні групи з'єдналися в 10 кілометрах південніше Балаклеї і перерізали останні комунікації зв'язку військ групи генерала Ф.Я. Костенка та 6-ї і 57-ї армій з тилом. В оточення потрапило близько четверті мільйону радянських солдатів та офіцерів.
     За архівними даними,  у Барвінковському «мішку» оточеними  лишалося 207 000  чоловік, 1 298 гармат, 2 997 мінометів, 1 294 автомашин і тракторів.
     На 1 червня 1942 року із Барвінковського оточення  вирвалося 21 910 чоловік з 6 танками, 4 гарматами, 16 мінометами, 20 кулеметами і 1939 кіньми.
     Після закінчення боїв іноземні кореспонденти писали:
        «…біля річки Берека і недалеко  від висот східніше річки разом з тисячами вбитих лежала техніка. Кожен відрізок річки, кожна воронка , кожна яма були до країв наповнені вантажівками і повозками, танками, мертвими людьми і кіньми. Наскільки вистачало погляду, у степу виднілася одна і та ж картина: гармати, танки, машини, лежачі                                        
 в мертвій нерухомості. Тисячі змотаних коней тихо бродили по долинах і безкраїх  полях».
      А ось опис прориву:
      «25-26 травня з району сіл Бунаково – Лозовенька –Іванівка виривалися з оточення ті, що вижили у  6-й і 57-й арміях. При підтримці зведеної танкової групи генерал-майора Кузьміна, складеної з останків 5-ї гвардійської  7, 37, 38, 43-ї танкових бригад, а також останків  21-го і 23-го танкових корпусів, з величезними втратами зуміли вирватися до своїх лише одиниці».
      У головній частині рухалася 5-а гвардійська танкова бригада, яка мала 14 танків   (1 – КВ ,7 – Т-34 і 6 – Т-60 ). За спогадами очевидців, у районі села Лозовенька приготувалася до прориву група з 60 танків 21-го танкового корпусу і окремих танкових бригад Південно-Західного фронту. Танки вишикували «клином», який очолила найбільш досвідчена 5-а гвардійська танкова бригада з командиром генерал-майором Михайловим. На броню положили ранених. Піхоту розташували у середині «клину» і попередили, щоб піхотинці бігли разом з танками, оскільки зупинок на перегрупування не буде. З  22 000 чоловік, які пішли у прорив, з оточення вийшло близько 5 000 чоловік і 5 танків 5-ї бригади (4 – Т- 34 і 1 – Т-60), дві автомашини ГАЗ-АА і одна зенітно-кулеметна установка на базі ГАЗ-АА, що прикривала їх вогнем. Командир 5-ї гвардійської танкової бригади був поранений і потрапив у полон, комісара убито, з 1 211 чоловік бригади з оточення вийшло 155.
      Другу групу прориву 26 травня 1942 року бійців 6-ї і 57-ї армій виводили танкісти 23-го танкового корпусу на чолі з командиром, Героєм Радянського Союзу,  генерал-майором танкових військ Пушкіним.
      На внутрішньому фронті оточення займала оборону  берегом річки Берека перша німецька гірсько-піхотна дивізія.  Групи генерал-майора Михайлова і генерал-майора Пушкіна при виході з оточення обійшли  дивізію ліворуч і праворуч по флангах.
       Один з німецьких солдатів з 1-ї гірсько-піхотної дивізії,  учасник тих боїв, описував:
       «Через декілька годин після того, як наша дивізія зайняла свої позиції, вночі з 25 на 26 травня розпочався перший прорив оточених військ. З жахливим гуркотом, при освітленні ночі освітлювальними ракетами, щільно стиснуті руські колони  під пронизливі команди своїх офіцерів і комісарів котилися на наші позиції.
       Ми відкрили саженний оборонний вогонь. Ворожі колони прорвали нашу тонку лінію оборони, забиваючи і колючи все, що стояло на їхньому шляху, оступаючись і спотикаючись через трупи своїх, пройшовши ще пару сотень метрів, врешті, падають під нашим вогнем. Ті, що вижили,  відійшли по долині річки Берека. Через деякий час уже світліло. Від нас був посланий розвідзагін у  долину Береки з метою з'ясувати ситуацію. Розвідники відійшли недалеко – все кишіло руськими. Всюди  лежали трупи – неописувана, жахлива картина. Та бої в «котлі» ще не скінчилися – там, внизу, на березі Береки були ще десятки тисяч тих, хто не хотів здаватися. Атаки наших танків не мали успіху – їх тут же контратакували радянські Т-34….Положення радянських військ у «котлі» було дуже тяжким – не вистачало боєприпасів, пального і харчів, а відкрита місцевість не дозволяла сховатися від вогню. Не дивлячись на спроби, більшості бійців і командирів так і не вдалося вирватися  з оточення….
      ….вогонь наших батарей південно-східніше Лозовеньки отримує все меншу і меншу
відповідь… натовпи полонених течуть у тил, поряд ідуть в атаку наші танки і частини 1-ї гірсько-піхотної дивізії».


Фото з «Барвінковського котла» 1942 рік
                                         

     "В течение трех недель Юго-Западный фронт не только проиграл наполовину выигранную Харьковскую операцию, но успел еще отдать противнику 18-20 дивизий", - говорив Й.В. Сталін про ці бої.

Немає коментарів:

Дописати коментар