Єременко Василь Демидович (1910–1942 )

      Учасник бойових дій Другої світової та  радянсько – фінської воєн. Воював на  Південному і Волховському  фронтах.

      У 1927 – 1948 роках діяла громадянсько-політична оборонна організація ОСОАВІАХІМ. Її діяльність була направлена на сприяння обороні, авіаційному та хімічному будівництву. На фото 1934 року Василь Демидович має військове звання окремий командир. У Червоній Армії окремі командири були командирами відділення або помічниками командира взводу.

      У результаті пошуку встановлено, що лейтенант Єременко Василь Демидович, начальник зв’язку 430-го гаубичного артилерійського полку великої потужності РГК числиться зниклим безвісти під селом Водосьє 17 січня 1942 року ( Росія, Новгородська обл., Чудовський р-н.)

       У грудні 1942 року розпочався наступ військ Волховського фронту для прориву блокадного кільця Ленінграду. Для знищення дуже укріплених бетонних оборонних споруд противника 59-а армія була посилена 430-м гаубичним полком Резерву Головного Командування. В кінці грудня війська вийшли на східний берег річки Волхов, захопили декілька плацдармів на західному березі, але довго втримати не змогли. Єдиний  плацдарм, що був утриманий, – захоплений силами 111-ї стрілецької дивізії при підтримці важкої артилерії 430-го гап північно - східніше Чудово в районі селища Водосьє і станції Торфяне.

     Описуючи січневі події 1942 року на даній ділянці Волховського фронту, повернемося до бойового шляху 430-го гаубичного артилерійського полку.

     Полк мав на озброєнні 203-мм гаубиці зразка 1931 року Б-4 і брав участь у Фінській війні 1939 – 1940 років. Бійці прозвали гармати «карельським скульптором» за пере-творення бетонних споруд у  мішанину шматків бетону і залізної арматури.

    На початок війни в чотиридивізіонному 430-му полку налічу-валося 33 гармати калібру 203-мм. Дислокувався гаубичний арт-полк, на 22 червня 1941 року, в місті Дніпропетровську.

     25 червня 1941 року полк виведений на Південний фронт. У складі військ 9-ї армії артилеристи стримували німецько-румун-ський наступ на Дністрі. 6 серпня полк  відходить за Південний Буг, 13 серпня, виконуючи директиву фронту, розгортається для прикриття переправ через Дніпро на напрямку Дніпропетровськ – Запоріжжя, 17 серпня полк відведений у тил.                                                   

Фото 1934 р.  В.Д.Єременко

    У кінці листопада 1941 року 430-й гаубичний артилерійський полк РГК

    направлений на Волховський фронт, де забезпечує вогневу підтримку військ у районі міста Тихвін.

     Доля Ленінграду була одним з головних і пріоритетних завдань уряду. Саме на Волховський фронт покладалося завдання прориву блокади міста. 2-а ударна, 59-а, 52-а і 4-а загальновійськові армії фронту повинні були розвинути наступ на ленінградському напрямку і пробити блокадне кільце. Назустріч волховчанам повинна просуватися з боями 54-а армія Ленінградського фронту. Загальний орієнтир – залізнична станція Любань.

     Так розпочалася Любанська наступальна операція.

      З хронології подій:

      11.01.42 р. наказ командувача Волховським фронтом № 0017   05 год. 30 хв.

      59-й армії на ділянці Водосьє, устя річки Любанька сконцентрувати п’ять стрілецьких дивізій і не менше 200 гармат. Окрім того, мати дві дивізії в другому ешелоні. Тимчасово підпорядкувати командувачу 59-ї армії прибулі дивізіони 430-го і 137-го артполків великої потужності і гаубичний полк 92-ї сд.

     13.01.42 р. З доповіді  09 год. 45 хв.

     59-а армія розпочала артилерійську підготовку і з 11 год.30 хв. перейшла у наступ на всьому фронті: 372-а сд, перейшовши у наступ, вийшла на лінію дороги Водосьє – Пєхово, продовжує бій, 376-а сд веде  бій на рубежі 1 км південніше Пертечно, повільно просувається до відмітки 26,2.,  288-а сд, розпочавши наступ, потрапила на мінне поле…, 111-а сд, продвинувшись на 1 км, була затримана на суцільному мінному полі…

      374-а сд розпочала дрібними групами переправлятися на західний берег р. Волхов. Рух затримується сильним кулеметним і мінометним вогнем.

      14.01.42 р.    На фронті 59-ї армії змін не відбулося.

      16.01.42 р.  59-а армія діяла успішніше. На правому фланзі північніше Водосьє продвинулася на 1,5 км західніше залізниці, оточила Пертечне.

      18.01.42 р. до кінця 17 січня 1942 року на фронті 2-ї ударної і 59-ї армії визначився прорив укріпленої смуги противника. Наступ військ розвивався повільно через надійну  систему  укріплень противника, жорстокий опір його частин, бездоріжжя, лісисту місцевість і глибокий сніговий покров.

      У частинах недостатній зв'язок між командирами піхотних частин та  командира- ми - артилеристами.

     Частини недостатньо забезпечені снарядами і мінами, в результаті чого артилерія обмежена у своїх діях.

     22.01.42 р.

    Проведення бойових операцій прийняло затяжний характер. Вивезення поранених з бойових позицій вкрай незадовільне.

     Любанська операція закінчилася великою трагедією Під час цієї наступальної операції  7 січня – 30 квітня 1942 року чисельність військ склала 325 700 чоловік.

     Втрати під час проведення операції склали:

     *безповоротні  – 95 064 чоловік;

     *санітарні  213 303 чоловік.

     Середньодобові втрати військ фронту – 2705 чоловік.             Повністю загинула в оточенні 2-а ударна армія і частина

59-ї армії.  На кінець січня постачання армій продовольством і фуражем стало катастрофічним. В оточенні лишилося 40 тисяч чоловік без боєприпасів і продовольства.