Савченко Влас Федорович (1905–1945)

                                                           

      Учасник бойових дій Другої світової війни. Воював на  Закавказькому, Кримському і 2-у Прибалтійському фронтах.

       За спогадами рідних, Савченко Влас Федорович був мобілі-зований на фронт у 1941 році. У Криму потрапив у полон. З полону німці  відпустили і з декількома земляками він повернувся додому.

     Відповідно до списку  втрат особового складу  51-ї армії Савченко В.Ф. пропав безвісти в період від 1 травня до 1 червня 1942 року. В цей час війська армії займали севастопольський оборонний рубіж.

        У 1941 році 51-а армія мала завдання не пропустити противника в Крим по суші через Перекопський перешийок і Сиваш, а також протидіяти висадженню морських і повітряних десантів ворога. Не витримавши натиску противника,  в листопаді 1941 року армія була евакуйована на Кубань і включена до Закавказького фронту.

       

У подальшому армія  брала участь у Керченсько-Феодосійській десантній операції 1941 – 1942 року. Утримати Керченський півострів не вдалося і, зазнавши великих втрат   ( див. операція Trappen jagd),  війська знову евакуювали на Кубань.

      Весною 1942 року радянські війська в Криму були ліквідовані. Тримався лише  Севастополь.  Місто тримало оборону в повній блокаді до літа 1942 року. Війська переправлялися  у Севастополь морем.   

      Вирішальний штурм Севастополя ворогом розпочався 7 червня 1942 року. Запекла боротьба і контратаки захисників тривали більше тижня. В атакуючих німецьких ротах залишилося, в середньому, по 25 чоловік. Перелом настав 17 червня: на південній ділянці атакуючі зайняли позицію, відому як «орлине гніздо» і вийшли до підніжжя Сапун-гори. На північній ділянці був захоплений форт «Сталін» і підніжжя Мекензієвих висот. У цей день загинуло ще кілька фортів, включаючи батарею ББ-30 (німці називали її форт «Максим Горький-1»). З цього моменту німецька артилерія могла обстрілювати Північну бухту, а підвезення підкріплень і боєприпасів стало неможливим. Однак внутрішнє кільце оборони ще збереглося, і лобовий штурм не віщував німцям нічого доброго. Манштейн прийняв рішення атакувати внутрішнє кільце не в лоб з південного сходу, а у фланг з півночі, для чого треба було переправитися через Північну бухту. Південний берег бухти був надійно укріплений, і десант представлявся практично неможливим, саме тому Манштейн вирішив зробити ставку на несподіванку. У ніч з 28-го на 29-е червня без артилерійської підготовки передові частини 30-го корпусу на надувних човнах таємно переправилися через бухту і раптово атакували. 30 червня упав Малахов курган. До цього часу у захисників Севастополя стали закінчуватися боєприпаси і командувач обороною віце-адмірал Октябрський отримав дозвіл Ставки ВГК на евакуацію. Провести повну евакуацію не вдалося, оскільки  частина радянських військ була відрізана ворогом. Після падіння Севастополя в полон потрапило 95 000 чоловік!

 

Полонені під Севастополем

    Серед них і Влас Федорович Савченко. Згідно з втратами особового складу 51-ї армії  він числиться серед пропавших безвісти. Поруч з прізвищем Савченко у списку   Солодкий Василь Степанович, Савченко Григорій Іванович, Козюра.

      Повернемося до спогадів рідних: « У полоні в Криму була така кількість військових Червоної Армії, що німці брали з них слово про відмову воювати і відпускали додому. Так разом з групою земляків Влас Федорович повернувся в Холми!..»       

      Невідомо як, але в цій групі додому повернувся і жукленець Литвин, з яким буде пов'язаний подальший бойовий шлях Савченка. В 1943 році вони знову підуть на фронт. Всі мобілізовані  Холминським РВК у 1943 році були направлені в 48-у армію, яка разом з 61-ю та 65-ю арміями визволяла Брянську та Чернігівську область. Далі згадані армії розвинули наступ на Гомельському напрямку. За списками втрат велика кількість призваних Холминським РВК у 1943 році загинула, форсуючи  Дніпро під Гомелем, у районі Лоєва. Всі, хто вижив, продовжили наступ  на Бобруйськ, Барановичі і вийшли на територію Латвії.

     Особливо жорстокі затяжні бої розгорнулися на лінії Салдус – Добеле – Ауце.

     Після форсування Дніпра Савченко Влас Федорович ще давав вісточку рідним:                                  « …річку вдалося перепливти, втримавшись за коня ». Далі всі відомості про Савченка зникають. Щоб знайти солдата, довелося повернутися до пошуку тих, з ким він пішов на фронт у 1943 році.

     Відповідно до Книги пам’яті Чернігівської області молодший  сержант 62-го артполку  Литвин Іван Іванович 1920 року народження з  села Жукля загинув 28 січня 1945 року. Похований у  місті  Добеле, Латвія. За списком втрат 62-го артполку 29-ї гвардійської стрілецької дивізії молодший сержант Литвин Іван Іванович дійсно загинув у бою під містом Ауце. Похований на братському кладовищі міста Добеле. Перглянувши списки поховання, було встановлено, що серед загиблих разом з Литвином викарбуване і прізвище Савченко В.Ф.

     У місті Добеле і Салдуському районі загинули також призвані Холминським РВК у 1943 році Бишок Іван Філіпович і Щербак Василь Семенович (Євменович).

      Списку втрат особового складу полку, в якому служив Влас Федорович Савченко, немає.

***

      Вдалося встановити, як доля звела Савченка і Литвина у далекому Криму весною 1941 року: « уродженець села Жукля Литвин Іван Іванович у 1940 році був призваний на строкову службу з міста Кобиляки Полтавської області. Далі – служба на Чорноморському флоті  на есмінці «Дзержинський».

есмінець «Дзержинський»

    14 травня 1942 року есмінець «Дзержинський» рухався з маршовим поповненням з Новоросійська до Севастополя. Корабель конвоював транспорти з вантажами і військами. При проході до Севастополя разом з крейсером «Красний Крим» і есмінцем «Незаможник» у суцільному тумані есмінець «Дзержинський» підійшов до фарватера  №3. В умовах поганої видимості при форсуванні мінного загородження 12 годині 27 хвилин корабель підірвався на міні і затонув. Зі 170 членів екіпажу і 125 бійців маршової роти врятувалося лише 35 чоловік».

                                                                   Ф

      Відповідно до знайденого  списку втрат Чорноморського флоту червонофлотець есмінця «Дзержинський» Литвин Іван Іванович 1920 року народження  загинув 15 травня 1942 року при підриві корабля на міні, похований у морі.  Савченко, відповідно до списку  втрат особового складу 51-ї армії, зник безвісти в період між 1 травня і 1 червня 1942 року. Як  з’ясувалося, обидва бійці лишилися тоді живими, але  через три з половиною роки на лінії Салдус – Добеле – Ауце вижити не вдалося.

Братське поховання радянських солдатів на кладовищі у місті Добеле. Латвія.

На братському кладовищі поховані 8163 радянських воїнів, загиблих в 1944-1945 роках.

    

      З  жовтня 1944 року в Латвійській РСР, на її балтійському узбережжі (від Тукумса до порту Лієпая), були притиснуті до берега і блоковані дві німецькі армії – вся група армій «Північ», де військ було більше, ніж під Сталінградом, – близько 500 тисяч солдатів і офіцерів станом на жовтень 1944 року. Вони запекло оборонялися. Важливість їх ролі у війні була підкреслена особливою відзнакою – нагрудною стрічкою «Курляндія». Особовий склад блокованих військ був до останнього дня орієнтований своїм командуванням на те, щоб битися до останньої краплі крові. По лінії Тукумс – Джуксте – Ауце проходив оборонний рубіж у вигляді двох смуг загальною глибиною 10-14 кілометрів.

       Наступ Прибалтійських фронтів у районі Лієпаї – Добеле – Салдуса  тривав до 3 лютого 1945 року.