Невідомий бій розвідників капітана Жукова

        Працюючи з підшивкою районної газети «Соціалістичним Шляхом» за 1961 рік, я зацікавився  історією, яка висвітлена вище. Автор статті О.Чех розповідає про події, які відбулися в наших краях під час Другої світової війни. В цей час  я вже мав велику кількість матеріалів, напрацьованих Олександром Михайловичем Єременком ( літера-турний псевдонім О.Чех), по відтворенню історії селища Холми. Тому достовірність подій  і доля героїв цієї розповіді зацікавили  мене особливо.

       Маючи лише прізвища  капітана Семена Васильовича Жукова і сержанта Григошкіна, я розпочав пошук. Для того, щоб визначитися, з якими архівними матеріалами потрібно працювати, постало питання про відтворення подій вересня 1943 року – визволення селища Холми від німецької окупації.

Визволення

       Після боїв на північному крилі Курської дуги, 26 серпня 1943 року, розпочалася Чернігівсько-Прип’ятьська наступальна операція. Війська Центрального фронту Червоної Армії розвинули наступ на Чернігівському напрямку. На територію Холминського району виходили війська 65-ї армії, які форсували Десну південніше Новгород-Сіверська. На лівому фланзі 65-ї армії наступали дивізії  61-ї армії, на правому – дивізії 48-ї армії.  Після визволення Чернігова армії фронту були перенаправлені на Гомельський напрямок. Зламавши щільну ворожу оборону в Щорському та Городнянському районах, вони вийшли до річки Дніпро в районі Лоєв – Гомель.

Розвід рота капітана Жукова

        Повернемося до попередніх подій – до розповіді про  розвідників 20-ї окремої розвідувальної  роти 69-ї дивізії, які діяли в районі нашого селища.

        Тепер стало відомим, що саме про цих героїв і йшлося  в  статті « Справжні люди». Працюючи з матеріалами по 69-й стрілецькій дивізії, вдалося встановити, що капітан Семен Васильович Жуков – легендарний розвідник, командир розвідувально-диверсійних груп, командир  20-ї окремої розвідроти. У 1944 році він – старший помічник начальника розвідвідділу штабу корпусу.  Нагороджений орденом «Червоної Зірки», орденом «Вітчизняної війни 2 ст.»,   двома орденами «Вітчизняної війни 1 ст.».  19 вересня 1943 року він отримав четверте бойове поранення.

                                             Орден «Червона Зірка»

        … 3 березня 1943 року рота Жукова під його командуванням  відбила декілька контратак противника. В цих боях знищено до 200 гітлерівців і захоплені трофеї. Не дивлячись на поранення, капітан Жуков продовжував командувати ротою.

20-а розвід рота - « наші нас знають»

    

Кобець Д.Д.

Опис цієї історії підійшов до завершення. Готуючи завершальні рядки, я навіть не уявляв, що через декілька днів зустріну того, хто був особисто знайомий з розвідниками 20-ї окремої розвідроти у вересні 1943 року. Хлопчаком він допомагав розвідникам у Холмах. До сьогоднішнього дня Данило Дмитрович мріяв хоча б щось дізнатися про тих героїчних воїнів.

      Зі спогадів Кобця Данила Дмитровича:

     « Війська Червоної Армії вже приближалися. Основна лінія німецької оборони пролягла від руднянського мосту, через «Царський хутір»,  до хутора Мармиш. Смуга окопів була укріплена гарматними позиціями.

     Напередодні хтось попередив, що всі  руднянці у списках на розстріл. Перед відступом німці планують стратити жителів, а хутір спалити. Негайно, закопавши скудні запаси харчів, взявши, що можна,  ми всі пішли в ліс. Розташувалися в ямках біля річки Кістер.

     Розпочався наступ. Снаряди свистіли з обох сторін. Німці стріляли з Холмів, а червоноармійці – із-за Кістра. Довкола  лунали вибухи і постріли. Коли все трішки стихло, я пішов у Рудню, щоб розвідати, можливо, там уже наші, а ми тут сидимо. Ідучи лісовою стежинкою,  раптом почув тихо-тихо: « Мальчік!» Озирнувся. Рушив. Знову: «Мальчік!» Знову озирнувся   – нікого. Та раптом я обімлів. Поряд, в кущах, стояли два німецькі офіцери. В кашкетах зі свастикою, на рукавах уже знайомі мені нашивки. В чорній наче з «голки» формі.

Демченко Іван Васильович (1925)

 

 Учасник бойових дій Другої світової війни. Воював на 2-у Далекосхідному фронті.
   Служив у Центральній групі військ до червня 1949 року. Нагороджений медаллю «За перемогу над Японією».
   Після звільнення Холмів у 1943 році попросився в армію. Був ще молодим, тому рік служив у Холмах в охороні «Яструбки».
   Яструбок – боєць винищувального батальйону – воєнізоване добровольче формування радянських громадян, що складалося в першу чергу з партійних і комсомольських активістів, під час війни. Особовий склад батальйонів формувався з тих, хто не підлягав обов'язковій мобілізації. Були спрямовані на передову, до місця прориву противником лінії фронту, а також на знищення німецьких диверсантів і бандитських формувань у радянському тилу. Командирами батальйонів призначалися, як правило, співробітники НКВС або керівники місцевих структур.

Оксана Гордіївна Демченко

       «Моя тітка Оксана, рідна сестра мого батька, перед війною була начальником міліції у Холмах. Потім  вийшла заміж. Жила у Радомці, а у Старій Гутці працювала головою сільради. Чоловік пішов на фронт. Під час німецької окупації Оксана стала зв’язковою партизанького загону.

      Одного разу до неї прийшли партизани і сказали, щоб вона негайно йшла з села, в поліції є на  неї донос. Тітка відповіла: « Ще  не довела всі справи. Саме хліб печу, заберу хліб і прийду». Перед відходом вирішила провідати і пригостити хлібом чоловікового брата Тимоху, він жив на вулиці неподалік. Лише зайшла до хати, а тут і поліцаї. Оксану схопили, прив’язали до оглобель саней і поволокли до урочища Казенне.

Савченко Влас Федорович (1905–1945)

                                                           

      Учасник бойових дій Другої світової війни. Воював на  Закавказькому, Кримському і 2-у Прибалтійському фронтах.

       За спогадами рідних, Савченко Влас Федорович був мобілі-зований на фронт у 1941 році. У Криму потрапив у полон. З полону німці  відпустили і з декількома земляками він повернувся додому.

     Відповідно до списку  втрат особового складу  51-ї армії Савченко В.Ф. пропав безвісти в період від 1 травня до 1 червня 1942 року. В цей час війська армії займали севастопольський оборонний рубіж.

        У 1941 році 51-а армія мала завдання не пропустити противника в Крим по суші через Перекопський перешийок і Сиваш, а також протидіяти висадженню морських і повітряних десантів ворога. Не витримавши натиску противника,  в листопаді 1941 року армія була евакуйована на Кубань і включена до Закавказького фронту.

Ченчики. Випробування війною

   

Мальчик Єлизавета 
Іванівна 1923 рн

У старенькій хатині села Ченчики, неподалік від Холмів, приготування до Пасхи.  Олена підбілює вапном стіни кімнати. Єлизавета Іванівна Мальчик по-господарськи спостерігає за роботою вправної онуки.

   - З вашої родини були на фронті? – запитую стареньку.

   - Старший брат Дмитро ще перед війною пішов працювати провідником на залізницю. Під час війни вони вивозили поранених та евакуювали людей  з Ленінграда. Потім матері написали, що ешелон потрапив під бомбардування і він загинув.

    Батька, Івана Івановича, забрали на фронт влітку 1941 року. Він загинув при обороні Ленінграда вже через місяць.

    Менший брат Микола. Пішов на війну в сімнадцять років. Був танкістом. Дійшов до Берліна. Всі вже повернулися з війни, а він прийшов лише через два місяці, ми вже думали, що загинув. Поранений був і обпалений, на спину страшно було дивитися.

Партизанська могила під Холмами

… Далі Борис Петрович продовжив розповідь про другу могилу партизанів на околиці Холмів, біля дороги на Корюківку:

      «Там, на місці розстрілу, похована Ростральна Серафима Федорівна, мати моєї дружини Ніни Степанівни Кулініченко( дів. Ростральна). Серафима Федорівна страчена разом з Мальчиком Мелахом Фоковичем, Ростральною Варварою Петрівною і Луговець Феклою Вікторівною.

     Гестапо розшукувало всіх членів партизанських сімей. Зрадники вистежували тих, хто ховався, і видавали поліції. Всі хати  в нашому селі Рейментарівка, мешканці яких були в партизанах, спалювали. Ми з мамою на той час були в партизанському загоні. Загін виконував перехід у ліси під Щорс. Біля села  Майбутнє зав’язався бій з німцями. Наш загін відбив напад ворога, але становище стало небезпечним. Було прийнято рішення негайно вивезти жінок і дітей у безпечніше місце. Ростальний Степан Полікарпович вивіз дітей  кіньми, запряженими в сани,  до Холмів. Мене  мама забрала і ми пішли до Рейментарівки. Інших дітей приютила жінка з хутора Ченчики. Серафима Федорівна, Варвара Петрівна, Фекла Вікторівна і дід Мелах також лишилися в Ченчиках. Їх сховав на своєму подвір’ї двоюрідний брат Мелаха Фоковича – Мальчик Іван Якович.

Холминська трагедія

  Осінь 1941 року стала для жителів Холмів часом вибору і випробувань. Фронт відсунувся далеко на схід. Частина людей пішла в партизани боротися з ворогом, частина просто втікала до лісу від неминучої страти. У євреїв і комуністів, що не були призвані на фронт, вибору взагалі лишилося обмаль. Встановлення німецької окупаційної влади в селі відбулося лише на початку 1942 року. До того відбувалися регулярні приїзди німецьких карателів з поліцаями.

***

     Встановлення німецької влади осінню 1941 року на території Холминського району для гітлерівців було вкрай складним. Партизани легко орієнтувалися в навколишніх лісах. У своїх селах вони вночі могли пересуватися, так би мовити, із зав’язаними очима. Через членів своїх родин, знайомих і зв’язкових партизани знали кожен крок ворога.

Окупація

 Зі спогадів Кобця Данила Дмитровича:

     « Перед війною ми переїхали до Корюківки з Сибіру .  Всі вже готувалися до німецького вторгнення. 01 травня 1941 року по місту їздила машина і на кузові лежав чоловік у німецькій формі. Його показували і говорили нам, хлопчакам, щоб, коли  побачимо десь у такій формі диверсантів або парашутистів, негайно доповідали в «органи». Після цього в мене сформувалася повна уява про німецьких вояків.

      Коли почалася війна, з Корюківки ми переїхали в село Камку. Батьки розуміли, що там буде безпечніше і легше пережити з дітьми війну. Одного разу я з бабусею пішов у крамницю. В центрі села тоді був стовп, на якому висів гучномовець, один на все село. Днями з нього лунали знайомі слова. Почувши щось незрозуміле,  я поцікавився у бабусі, про що говорять, бо українську мову я тоді практично не знав. Коли прислухалися, то і бабуся здивувалася, сказавши, що це не по- нашому, це не  українською мовою. Раптом все стало зрозумілим. До нас під'їхав  військовий бронетранспортер. 

Холминський напрямок

Початок Другої світової війни став і початком нового  перелому в історії  Холмів. Багато мешканців селища були втягнуті в бойові дії на фронтах радянсько-фінської військової кампанії. Хутір Ченчики, майже повністю, був примусово переселений на окуповані фінські землі. З початком вторгнення фашистських військ на територію Радянського Союзу багато холминців, які були солдатами і офіцерами Червоної Армії, вступили в бій з ворогом. Розпочалася мобілізація.

      21 серпня 1941 року війська 2-ї танкової групи зайняли Почеп і вийшли на рубіж Новозибків – Стародуб. Тепер на їхньому шляху була Чернігівська область. У цей час на північний захід області, у район Остра, вийшли дивізії 2-ї польової армії генерал-полковника Вейхса. За тиждень гітлерівські війська 2-ї танкової групи ввійдуть на територію нашого селища Холми, створивши окупаційний режим фашистської Німеччини.

Більшовицька влада, комсомольці, піонери

    На кінець  грудня 1918 року більшовицькі війська захоплюють територію Сосницького повіту. 30 грудня 1918 року в Холмах організовується орган більшовицької влади Ревком (революційний комітет).

    19 березня 1919 року  Ревком створює  більшовицьку партійну організацію, яка розпочала втілювати плани  радянської влади на селі. До її складу входили Турас Андрій Мусійович, Кубрак Павло Петрович, Юхновський Петро Афонович, Турас Леонтій Мусійович, Авдієвський Мусій Степанович. Наприкінці року в організацію входило 9 комуністів та 1 співчуваючий.

Повітова міліція

Взагалі, складність становища і діяльність «творців» справедливості в ті часи була досить суперечливою. Ось що писали «Вісті Губернського Виконавчого Комітету Чернігівщини» 28 червня 1919 року:

       «Уже не раз доводилося вказувати, що бандитизм у Сосницькому повіті все більше і більше розвивається. Вбивство було за вбивством, грабіж за грабежем. Міліція діяла або ж, у кращому разі, робила вигляд, що діє. Для кожного, хто тільки хотів вникнути в те, що діється навколо, було зрозумілим, що остання або ж не на місці, або ж сама пособляє розвитку бандитизму.

      Це припущення підтвердилося подіями, що відбулися  днями в Охрамієвичській волості. Вони малюються в наступному вигляді: В самотньому хуторці в селі Тихоновичі був зухвало пограбований і убитий досить заможній селянин. Прибулому загону Уїздвоєнкому після настійних запевнень, що бандити будуть знищені, вдалося вмовити селян вказати місце збіговиська бандитів. За вказівкою селян, була оточена хата, де знаходилися бандити. Вони відкрили стрілянину по загону і вбили червоноармійця. Було розпочато  злом

дверей на світанку, в результаті чого захоплена 21 людина. В хаті виявилися гвинтівки, шашки, револьвери, амуніція і тд.

Ревком

     30 грудня 1918 року більшовики зайняли м. Холми. Про це свідчить доповідь комісара І-ї Української радянської дивізії Панафідіна начальнику політичного відділу штабу Курського напряму Назарову: "В занятом нами г. Холмах организован ревком. Сосницкий отряд петлюровцев за отказ выступить против наших частей переведен в другое место…»

     …Коли на боротьбу з німцями та режимом Гетьманату селяни піднялися разом – і бідні, і заможні елементи, то у грудні 1918 р. селянство розділилося на два ворожих табори: "більшовиків" та "самостійників". Почалася громадянська війна. 

      Але до встановлення «твердої і зразкової» радянської влади  було ще далеко. Продовжували активно діяти повстансько-партизанські загони. У звітах про політичний стан   за січень 1921 р. повідомляється: «Бандитизм розвинутий у широкому масштабі, захоплюються села, розганяються виконкоми, ради ».

Холминський партизанський загін імені Петроградських моряків

     На боротьбу проти інтервентів і контрреволюції піднімається більшовицький актив села Холми. Колишній матрос Балтійського флоту, холминець Антон Клименко, створює бойову групу. До неї приєднується група сядринців під керівництвом Олександра Гарнієра, колишнього матроса ескадренного міноносця «Разящий», учасника революційних подій у Петрограді. Олександр щойно повернувся додому з мандатом Центробалту для організації боротьби проти ворогів більшовицького руху.

     Більшовики Антон Клименко і Олександр Гарнієр створюють холминський партизанський загін імені Петроградських моряків. Всього партизанський загін став складатися з-понад 100 чоловік.

Соціал-демократична група Холмів

Революційні події пробудили національну свідомість, стали поштовхом для розв’язання українського питання. В Україні активізувався повстанський рух та діяльність підпільних революційних груп. На території Сосницького повіту особливо активно розгорнулася діяльність більшовиків.

У 1905 – 1907 роках у селі Холми розгорнула свою діяльність підпільна соціал-демократична група під чітким патронатом російського Петербурга. Група мала зв’язки з більшовиками сіл Радомки та Погорільців. Із села Радомка доставлялася підпільна література, яку привозив з Петербурга і Києва підпільник Шарапа Кузьма Євменович, житель Радомки. Активними революціонерами в Холмах були Дорошко Іван Михайлович, Верховець Омелян Якович, Шеремет Григорій Денисович, Нагорний Тихон Макарович, Моторний Григорій Васильович, Юхновський Пейсах Аронович та інші. Вони розповсюджували літературу, організовували маївки…

Єременко Олександр Михайлович

   

  Учасник бойових дій Другої світової війни. Воював на  Калінінському, Воронезькому, Степовому, 2-му та 1-му Українських фронтах.

      Служив у Центральній групі військ до червня 1949 року. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги», орденами «Червона Зірка» і «Вітчизняної війни 2 ст.», медалями «За взяття Берліна», «За Перемогу над Німеччиною», «За звільнення Праги», «Ветеран праці».

      З грудня 1940 року Олександр Михайлович – курсант  Яновської військової авіаційно-технічної школи механіків у Київському особливому окрузі.

      У зв’язку з загрозливим становищем 6 липня 1941 року школа була перебазована в місто Котельнич Кіровської області. 15 листопада 1941 року відбувся перший випуск авіаційних механіків для фронту. У 1944 році Яновська  школа повернулася в місто Київ, на територію військового містечка біля аеродрому «Жуляни». 4 вересня 1947 року вона перейменована в Київську військову школу авіаційних механіків. У липні 1948 року реформована в Київське військове авіаційно-технічне училище. З грудня 1951 року новим місцем дислокування став Харків. У подальшому заклад став Харківським вищим військовим інженерним училищем.

Єременко Василь Демидович (1910–1942 )

      Учасник бойових дій Другої світової та  радянсько – фінської воєн. Воював на  Південному і Волховському  фронтах.

      У 1927 – 1948 роках діяла громадянсько-політична оборонна організація ОСОАВІАХІМ. Її діяльність була направлена на сприяння обороні, авіаційному та хімічному будівництву. На фото 1934 року Василь Демидович має військове звання окремий командир. У Червоній Армії окремі командири були командирами відділення або помічниками командира взводу.

      У результаті пошуку встановлено, що лейтенант Єременко Василь Демидович, начальник зв’язку 430-го гаубичного артилерійського полку великої потужності РГК числиться зниклим безвісти під селом Водосьє 17 січня 1942 року ( Росія, Новгородська обл., Чудовський р-н.)

       У грудні 1942 року розпочався наступ військ Волховського фронту для прориву блокадного кільця Ленінграду. Для знищення дуже укріплених бетонних оборонних споруд противника 59-а армія була посилена 430-м гаубичним полком Резерву Головного Командування. В кінці грудня війська вийшли на східний берег річки Волхов, захопили декілька плацдармів на західному березі, але довго втримати не змогли. Єдиний  плацдарм, що був утриманий, – захоплений силами 111-ї стрілецької дивізії при підтримці важкої артилерії 430-го гап північно - східніше Чудово в районі селища Водосьє і станції Торфяне.

Корх Пилип Сергійович (1912-1944)

     Майор Корх Пилип Сергійович 1912 рн. у Червоній Армії з червня 1941 року. Старший політрук 689-го армійського артилерійського полку 56-ї армії, заступник командира 14-го винищувально - протитанкового артилерійського полку 12-ї гвардійської Донської козачої дивізії, заступник командира 3-го дивізіону 473-го артилерійського полку 99-ї Житомирської стрілецької дивізії 1-го Українського фронту.

      Нагороджений медаллю «За відвагу», орденами «Червоного Прапора», « Вітчизняна війна I ст.», «Червона Зірка».                                                        Загинув 18.03.1944 року . Похований у братській могилі

 с. Волосівці Летичівського району Хмельницької області.

      Почалися запеклі бої на Дону. На7 липня 1942 року німці почали операцію «Клаузевіц», повернувши війська 4-ї танкової та 6-ї польової армій генералів Р. Гота і Ф. Паулюса на південь, вздовж правого берега Дону, з виходом на тили армій двох радянських фронтів. 13 липня Гітлер наказав генерал-полковнику Е. фон Клейсту повернути його корпуси 1-ї танкової армії на захід, назустріч дивізіям 17-ї армії генерал-полковника Р. Руофа, і зустрічними ударами танкових корпусів оточити і знищити північніше від Ростова головні сили шести радянських армій Південного фронту.

       

Мальчик Микола Іванович

Учасник бойових дій Другої світової війни. Воював на 2-у Українському та 2-у Білоруському фронтах.

      Нагороджений орденом «Червоної Зірки», медаллю «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною».

      З розповіді Мальчик Єлизавети Іванівни: « У 1942 році з блокадного Ленінграду нас евакуювали на Урал.  Шістнадцяти-річний, мій братик Коля рвався на фронт. Він хотів нищити й гнати ворога, що приніс стільки горя та страждань, але черговий раз  повертався з відповіддю: « Рано, дітям на війні не місце».

    Одного разу він прибіг окрилений: його направляють у військовий табір підготовки танкістів. Тут він вивчає військову справу, заняття проводилися з ранку до пізнього вечора. Солдати вивчали матеріальну частину, тактику, займалися строєвою підготовкою. Відпрацьовували « Дії танкових підрозділів при наступі», « Танки проти танків», «Взаємодія танків та артилерії». Заняття доповнювалися бесідами з бувалими воїнами. Танкісти, не раз бувалі в боях, ділилися своїм досвідом з новачками.  Тепер він знав, що з кожного дня наближається  час, коли він битиме ворога»