понеділок, 9 лютого 2015 р.

Зальман Альфейович Епштейн


      У 1860-х роках розпочався затяжний процес розкріпачення. Вплив поміщиці Максимової з кожним роком зменшувався. Часи реформ завжди супроводжувалися певним спадом тієї галузі, яка реформувалася. Тож землеробство стало занепадати. На тлі перехідного періоду проявлялася діяльність різного роду махінаторів та аферистів. Так за дуже сумнівними обставинами Холми перейшли від Максимової до Теотоки, а в подальшому – орендаторам євреям.
      Розкріпачення сприяло росту найманої робочої сили для промисловців. Саме в цей час столичні промисловці розпочинають активно купувати поміщицькі землі, насаджуючи на тих територіях різноманітні виробництва. Територія Сосницького повіту, у тому числі і містечко Холми, потрапляють під інтереси представників  цукрової, лісопереробної та інших промислових галузей. Генерал-губернатор Чернігівський Олександр Григорович Строганов з 1858 по 1863 роки проводить  активну роботу по розвитку єврейських общин. Він висловлюється на користь рівності прав євреїв і активно іде назустріч культурним намаганням єврейських товариств у краї. Особливу нішу тут займають династії цукрозаводчиків Бродських, Епштейнів та інших.
    Свій перший цукровий завод 23-річний  Ізраїль Бродський заснував у 1846 році в селі Лебедин. З часом він заснував Одеський, купив Кагарликський і Корюківський, взяв у довгострокову оренду Райгородський і очолив Томашевський цукрові заводи. Створивши Корюківське товариство цукрових заводів, Бродський після 1896 року викупив орні землі, винокурню і Орлівсько-Спаський цукровий завод Закревських, проклавши туди вузькоколійку.
    На основі відомостей  краєзнавців, у 1893 році цукровий завод, ґуральня, поміщицькі землі у Холмах і прилеглих селах  Олешні та Радомки купив підприємець Зальман  Альфейович Епштейн. Він розширив виробництво сільськогосподарської продукції на основі дешевої робочої сили. Швидко розвивалася торгівля. У центрі села була збудована дерев’яна крамниця єврея Гирі. Одночасно в Холмах з’явилися   інші промисловці-євреї –   Марголін і Мандель, які стали будувати підприємства  по виробництву крохмалю, вичинці шкір, круп. Торгівля набувала швидких темпів розвитку.
     Прокладання вузькоколійки і створення двох цегельних заводів у Холмах (один з них від гуральні), на мою думку, пов’язано з залученням Епштейном промисловців Марголіних ( Давид Семенович Марголін – засновник  великих торгово-промислових підприємств, керуючий Суспільством київської міської залізниці, власник пароплавства на Дніпрі, Деміївського трамвая, цукрових заводів,  з 1875 року  очолив цегельний завод Якова Бернера).
   
    Інші матеріали дають підстави вважати, що Епштейн заволодів лісами на даній території раніше 1890-х років: « У 1884 році міністру внутрішніх справ Росії Івану  Дурнову належало в Чернігівському повіті 900 десятин лісу. Вирішивши трішки назбирати  грошенят, він наказав вирубати і продати ліс. Але спочатку потрібно було отримати дозвіл лісоохоронного  комітету, бо вирубка такої великої площі давала волю сипучим  піскам. Але спритний губернатор Олександр  Анастасьєв наказав місцевому ревізору дати висновок, що ліс міністра заражений шовкопрядом, і в ім'я порятунку лісів сусідніх його потрібно терміново вирубати. Потім потрібно було відшукати покупця. Губернатор надіслав телеграми великим лісопромисловцям, але ті не хотіли ризикувати. Тільки цукрозаводчик Епштейн погодився дати 75 тисяч рублів . Але пан міністр бажав 90 тисяч рублів. Тоді губернатор викликав громадського рабина і грізно попередив, що якщо той за тиждень не збере відсутні 15 тисяч, то все єврейство Чернігівської губернії гірко пошкодує про те. Гроші були зібрані, ліс – зрубаний».
   
     У 1898 році був відкритий Київський політехнічний інститут. На його будівництво великі пожертви зробили і цукрозаводчики М. А. Терещенко (150 тис. руб.), К. І. Бродський (100 тис. руб.), спадкоємці Ф. А. Терещенка (15 тис. руб.), М. Б. Гальперін (10 тис. руб.), банкір Я. Б. Епштейн (24 тис. руб.). Інститут мав  чотири відділення: механічне, інженерне, хімічне, агрономічне. Тут  готувати спеціалістів-технологів і керівників для великих промпідприємств.
     Коріння роду Епштейнів (Epstein, Епштайн, Епштейн) ведуть до Німеччини, в землі Гессен. У творі Олександра Дюма  «Замок Епштейнів» згадується: «…На одній з цих гір я помітив руїни старого замку.... Це був один з тих, що часто зустрічаються в Німеччині старих замків, архітектура яких, всупереч численним переробкам, виробленим за необхідності або за примхою господарів, чітко вказує на те, що вони побудовані в XIV столітті. Почуття нескінченної туги охопило мене при вигляді цієї значної споруди: жодне з десяти або дванадцяти вікон, розташованих на фасаді, не було освітлено. Вікна однієї з кімнат були закриті зовнішніми віконницями, але одна з них, порушуючи послідовність ряду, була наполовину розбита, і я зрозумів, що ця кімната також темна, як і інші, інакше світло проникало б через отвір у віконницях.
    … Мій господар – граф Еберхард фон Епштейн, останній з роду свого. Він не тільки постійно живе в цьому замку, але і не покидав його ось уже двадцять п'ять років».
     Поява Заламана Епштейна у  Холмах була невипадковою. Бродські і Епштейни були тісно пов’язані в комерційній діяльності. Ізраїль Бродський уже мав лісові масиви неподалік Холмів ( під Орлівкою, Козилівкою) і був сусідом Івана Ярошевицького. Саме в цей час розвиваються досить трагічні і загадкові події з Ярошевицькими, які не гребували махінаціями і участю у скандалах.
     Матеріали, зібрані Олександром Михайловичем Єременком, свідчать: « Селяни жалілися на поміщика Ярошевицького губернським чиновника і навіть сенату. Поміщика викликали до Петербурга. І вже у  1859 році цей кутій і гультіпака потрапив під арешт і був ув’язнений у київській фортеці.
    У цей час увагу громадськості привернули фальшивомонетники. Яша Бродський (згаданий мною банкір)  привіз із-за кордону і вигідно збув на півдні України велику кількість фальшивих  асигнацій. Про це довідався Новоросійський губернатор Строганов ( з 1858 року генерал-губернатор Чернігівський) і послав у Київську губернію чиновника для розслідування справи. Слідчий виявився людиною фаховою і швидко натрапив на слід. Бродський, відчувши небезпеку і маючи зв'язок з київським губернатором Гессе, схилив останнього на свій бік і той зажадав від'їзду завзятого слідчого чиновника. Коли слідчий доповів Строганову про результати слідства, губернатор наказав йому завершити справу. Приїхавши в Київ удруге, слідчий на третій день раптово помер.  Ярошевицький, який сидів у той час у фортеці під арештом, негайно написав до Петербурга, що чиновника отруїли. Після цього Ярошевицький,  будучи зовсім здоровим, випив склянку мінеральної  води, яку він пив завжди, відчув себе дуже погано, став вимагати свого лікаря, заявив, що йому дали отруту. Через деякий час Ярошевицький помер…»
    Фортеця у Печерському районі Києва спочатку носила назву «Нова Печерська фортеця». Вже до кінця дев'ятнадцятого століття об'єкт утратив своє стратегічне значення і став використовуватися як місце ув’язнення  та розміщення казарм, штабів і військових складів. У 60-х роках 19 століття тут знаходилася в'язниця суворого режиму, за який фортецю прозвали «Київським Шліссельбургом». Стає зрозумілим, що до в'язниці суворого режиму
Іван Ярошевицький потрапив не за розпусту з кріпачками. Його зв'язок з вище названими персонажами явний, а за «прокол» його прибрали.
   Історія наступного персонажа, вже з Епштейнів, проявилася пізніше: « У лютому 1906 року у Києві величезну сенсацію викликав крах банкірської контори Я. Б. Епштейна. Пасив склав 1,5 млн. рублів. Борг одному Державному банку становив 600000 рублів. Крах контори був викликаний припиненням платежів однією московською фірмою і невдалою біржовою грою з цукровим піском. У травні 1907 року Київський окружний суд визнав відомого банкіра Епштейна неспроможним для платежу на суму близько 2 млн. рублів і постановив взяти його під варту. Яків Епштейн втік прямо з зали суду».

    Повернемося до подій,  які відбувалися у Холмах з приходом Зальмана  Альфейовича Епштейна. Новий власник зумів залучити на свої землі великі кошти. Була проведена перебудова гуральні згідно з новими технологіями того часу. Підприємство мануфактурного типу, де переробляли зерно на горілку, із застарілого – винокурня, ґуральня – починає фігурувати як спиртово-горілчаний завод. Працює цукроварний завод. На двох цегельних заводах проводиться виготовлення цегли, яка використовується на розширення виробництв. Біля вузькоколійки, в лісі під Козилівкою, створюється лісопилка, продукція з якої відправляється  залізницею. Вузькоколійкою вивозиться також цукор, спирт, зерно, пенька, худоба тощо.
     Робочий час на заводах був запроваджений 12 – 14 годин, місячна зарплата складала 7 рублів 50 копійок. 18 жовтня  1898 року робітники цукрового заводу оголосили страйк, вимагаючи підвищення заробітної плати, одначе адміністрація заводу не задовольнила їхні вимоги. Робітники інших підприємств не підтримали страйкуючих і вони змушені були повернутися до роботи. Частину з них було звільнено.
     З розповіді 88- річного Кирила Харлампійовича Омеляненка, яку записав у 1963 році Олександр Михайлович Єременко: « Цукроварний завод, продукція якого  не могла конкурувати з дешевим цукром південних цукрозаводчиків, Епштейн застраховує на велику суму і підпалює. Це було у 1898 році».
    На мою особисту думку, це підтверджує появу в Холмах на той час прізвища Мендель             ( Еммануїл Семенович Мендель – адвокат, промисловець, директор Сибірського торгового банку і Руського страхового  від вогню товариства).
    На початку 1900-х років  Холминщина стала центром великої кількості робітничого класу, тож революційні події 1905 року не обійшли містечко стороною. Створюються численні соціал-демократичні групи в Холмах, Радомці і Погорільцях. У Холмах групи соціал-демократів очолюють муляр Григорій Денисович Шеремет, дочка поміщика Епштейна Биховська (!!!), селяни Мартин і Семен Кулики. Провдяться численні маївки на Пулиній Горі і в Рудні. Старожили пам’ятають палкі виступи проти царя промовця Гуревича ( авт. відомий соціал-демократ, що і Ленін).
      Взимку соціал-демократи збиралися у хаті Мартина Кулика. У грудні 1905 року селяни зруйнували маєток поміщика в Погорільцях, спалили ґуральню у Глухівщині.
     Урядовці завжди тримали в Холмах жандармів і драгунів. Для придушення повстання, на підтримку їм, губернатор кинув сотні козаків. Протягом місяця тривали тут арешти. Понад сто чоловік було засуджено. Члени соціал-демократичної групи Дмитро Ребик, Іван Кулик, Хома Радченко, Леон Гренок, Іван Фесюра, Пилип Седлер  були віддані під суд і засуджені до 15 – 20 років каторги.
( Зі слів  74-річного Сидорця Павла Хомича, які записав у 1963 році Олександр Михайлович Єременко).
   Через вирізання значної частини лісів і спад цукрового виробництва вузькоколійка була закрита. Після 1906 року вона була розібрана. У цей час запроваджується Столипінська реформа. Селяни отримують право виділятися з общин зі своїм наділом і виходити на хутори або здавати свою землю. Так утворювалися одноосібники (або куркулі). Ця Столипінська реформа не врятувала – настав  1917 рік.
   У кінці 1917 року було встановлено радянську владу. Селяни разом з соціал-демокра-тами розділили поміщицьку землю між малоземельними і  розібрали поміщицьке майно. Зальман  Альфейович Епштейн завчасно покинув Холми. Управляючого маєтком ревкомівці стратили, його помістя було серед ялин парку.
   З приходом гетьманських і німецьких військ у 1918 році Епштейн повернувся, та невдовзі «совєти» відвоювали ці території…

Немає коментарів:

Дописати коментар