четвер, 12 лютого 2015 р.

Василь Дунін-Борковський (1640–1702)


     Найвідомішим представником роду Дунін-Борковських був Василь Дунін-Борковський – чернігівський полковник, генеральний обозний, граф Священної Римської Імперії, людина, що організувала змову проти гетьмана Івана Самойловича і сприяла у 1687 році приходу до влади гетьмана Івана Мазепи.
     Василь Касперович після Андрусівського перемир’я  1667 року прийняв православ’я і вступив на козацьку службу. З 1672 по 1687 роки був чернігівським полковником, а пізніше – генеральним обозним. Відзначався надзвичайними  багатствами та скупістю.
     Після арешту Самойловича новим гетьманом обрали Івана Мазепу. Існує легенда, що московський вельможа Голіцин запропонував Василю  Борковському гетьманську булаву за 10 тисяч червінців, але той був дуже скупим і відмовився. Гетьманом обрали  Мазепу, який вручив князю Голіцину 10 тисяч червінців, позичених у генерального обозного  Борковського, та ще дав князю три пуди срібного посуду ціною 5 тисяч карбованців. Легенда, але  характерно, що одним з перших універсалів від 5 жовтня 1687 року гетьман Мазепа надає  Борковському багато сіл, певно, за те, що той уступив йому гетьманство.
     Смерть Василя Андрійовича 7 березня 1702 року викликала безліч чуток. За життя він був магом, алхіміком і чарівником. Виявилося, що генеральний обозний не висповідався перед смертю і не велів кликати на похорон священика. Незадовго перед смертю на гроші Дуніна-Борковського у Троїцько-Іллінському монастирі Чернігова було зроблено розпис - потойбічна подорож упиря. Почали поширюватися чутки, що кожну ніч з могили генерального обозного вилітає карета, запряжена шестіркою вороних коней, і мчить до родового маєтку Дуніних...
     У кінці 1702 року у Чернігові розпочався мор. Кілька десятків людей стали жертвами цієї морової пошесті. Хтось сказав, що виною всьому – вовкулака Дунін-Борковський. Ще через рік архієпископ Іоанн Максимович (до речі, автор епітафії на гробі Дуніна-Борковського) зібрав хресний хід і пізно вночі нібито зустрів карету у воротах Єлецького  мо-настиря (де був похований гене. ральний обозний). Архієпи-скоп підняв хрест, і карета розчинилася в повітрі, а вовку-лака провалився. Про це всерйоз писали автори документів XVIII століття. А на дворі стояла епоха мазепинсько-петровської просвіти! За легендою, після розкриття труни Дунін-Борковський лежав рум'яним і з паруючою люлькою. Архієпископ Іоанн розпорядився провести обряд убивства упиря, і в груди генерального обозного увігнали осиковий кіл.
     За переписними книгами 1666 року Холми мали статус села, отже вже існувала церква, налічувався 31 двір. Ті, у свою чергу, поділялися на 3 категорії : тяглові (тягло) – мали робочу худобу і землю, бобилі – мали лише хати і городи, бортники – займалися збором меду диких бджіл. З даної кількості дворів 6 селянських, в яких було 6 коней і один віл, 8 дворів бортницьких. Окрім них у селі було 17 бобилівських  дворів. З усіх дворів збирали податок хліба, жита і вівсу на 29 осьмачок з напівосьмачкою. Грошей 65 алтин. З бортників (з восьми чоловік) також – медового оброку півтора пуда.    ( Осьмак – старовинна монета в 4 коп., алтин – монета в 3 коп.)
     З переписної книги:  «Село Холми, а в ньому селяни:
Лаврінко Петров – у нього кінь, Кірик Олтухов – у нього 2 коня, Давидко Свєтличний – у  нього кінь, Лукашка Свиридов – у нього кінь, Олешка Ондрюшков – у нього кінь, Омелько Захожєй – у нього віл.
     Бобилі:   Гришка Антіпов, Євсєйко Іванов, Тімошка Свириденко, Кирилко Родіонов, Андрюшка Сіндок, Гришка Колтун, Олешка Іванов, Фомка Малей, Микіфорко Захожєй, Трошка Іванов, Петрушка Іванов, Купрушка Захожєй, Тараско Оксєнов, Остапко Сидоров, Сидорко Філіпов, Окулка Сотукій,  Єрмолка Тітов.
    Бортники в тому ж селі: Тимошка Схатченко, Ісачко Максимов, Стьопка Гаврилов, Тараско Марков, Петрушка  Янков, Онікса Микитін, Лутчько Оксютин, Івашко Памойленок».
***

    Після смерті  Василя Дуніна-Борковського універсали на маєтності отримали його вдова Марія Степанівна Шуба (друга дружина) з дітьми Андрієм та Михайлом. Хоча частину маєтків Борковських приєднав до себе Іван Мазепа і керував ними сам, та у 1706 році повернув їх вдові та сину Андрію Борковському. У грудні 1708 року за «зраду» гетьмана Мазепи цар Петро I передав Орлівку і частину сіл Павлу Полуботку, але у 1727 році Малоросійська колегія відібрала Орлівку і Козилівку у Полуботка і передала вдові і сину Борковського. Обидва сини Борковського були бунчужними. (Бунчужний - член Генеральної старшини в Гетьманській Україні, виборна особа, що мала один з найвищих військових чинів, охоронник  бунчука і командир частини козацького війська.)

Немає коментарів:

Дописати коментар