Після боїв на північному крилі Курської
дуги, 26 серпня 1943 року, розпочалася Чернігівсько-Прип’ятьська наступальна операція. Війська Центрального
фронту Червоної Армії розвинули наступ на Чернігівському напрямку. На територію
Холминського району виходили війська 65-ї армії, які форсували Десну південніше
Новгород-Сіверська. На лівому фланзі 65-ї армії наступали дивізії 61-ї армії, на правому – дивізії 48-ї
армії. Після визволення Чернігова
армії фронту були перенаправлені на Гомельський напрямок. Зламавши щільну
ворожу оборону в Щорському та Городнянському
районах, вони вийшли до річки
Дніпро в районі Лоєв – Гомель.
Отже, після кровопролитних боїв з 14 по 17 вересня на лінії Свердловка – Криски полки вийшли на
лівобережжя Десни. 55-а стрілецька дивізія 61-ї армії розвинула наступ у
напрямку Корюківки і вийшла 20 вересня під Великий Щимель:
- на кінець дня 18 вересня 107-й полк
звільнив Шаболтасівку, Авдіївку і Рейментарівку.
- 111-й полк, знищивши противника під
Понорницею, звільнив село Хлоп’яники.
- 228-й полк, знищивши гітлерівців у селі
Верба до 19 вересня вийшов під Корюківку і зав’язав бій. Фашисти розпочали
палити будинки, але бійці 1-го батальйону 228-го полку і бійці 3-го
батальйону 111-го полку увірвалися в
охоплене полум’ям місто. За ними увійшли й
інші підрозділи. 20 вересня 1943
року о 13.00 Корюківка була повністю
звільнена від окупантів частинами 55-ї стрілецької дивізії.
На цьому напрямку, правофланговими 107-го
полку, наступали частини 60-ї стрілецької дивізії 65-ї армії. Хоча
просування проходило у другому ешелоні
наступу, але не обійшлося без втрат. На
околиці лісу західніше Рейментарівки загинув артилерист 969-го артполку
Сураєв Петро Іванович. На західній околиці села Тільне загинув командир взводу 1285-го полку
молодший лейтенант Тєрєвков Микола
Григорович.
Північніше Холмів гнали ворога полки 193-ї
та 246-ї стрілецьких дивізій 65-ї армії.
193-я дивізія зазнала втрат у селах Свердловка, Орловка та Радомка. 246-а дивізія, зазнавши втрати під
Свердловкою, 19 -20 вересня втратила 13 бійців у селі Козилівка.
У центрі наступу військ 65-ї армії на Холми
вийшли частини 69-ї стрілецької дивізії генерал-майора Кузовкова Івана
Олексійовича. Бійці 120-го стрілецького полку підполковника Бахметьєва Івана
Андріановича та 118-го артилерійського полку підполковника Болдасова Василя
Лук’яновича наступали в авангарді дивізії. Основна лінія окопів оборони
противника пролягала з правого берегу
Убеді на сході селища і виходила за північну частину Холмів до хутора
Мармиш. Німці підірвали мости через Убідь, спалили хутір Рудня і вели гарматний
обстріл військ Червоної Армії, які захопили село Жуклю і вийшли до річки
Кістер. Єдиною дорогою в селище з Жуклі на той час була дорога, що пролягає
через сучасне рибне господарство. Підтягнувши артилерію в цей район,
артилеристи 118-го артилерійського полку 69-ї дивізії відкрили нищівний удар по
німецьких позиціях у Холмах, про розташування ворожих окопів командування
дивізії вже знало від групи розвідки
20-ї окремої розвідроти, про славні подвиги якої і піде розповідь далі. Зламавши опір противника, батальйони 120-го полку увійшли в селище.
Через зірвані мости наступ полку був зупинений і підрозділи зупинилися в Рудні
на перепочинок . 99-й окремий саперний
батальйон майора Орєшкіна приступив до наведення мосту в районі «дамби».
Північною околицею Холмів через Славину суцільним потоком відступали німецькі
війська. Використовуючи стримуючий фактор Убеді, ворог мав змогу виводити свої
сили з району Козилівки, Орлівки. Тепер вони відходили на новий рубіж за річку
Снов.
Під час наступу 120-й полк зазнав втрат.
За Жуклею 18 вересня загинув командир взводу молодший лейтенант Ошарін Валентин
Васильович. Загинули старший сержант Анісіфоров Олексій Федорович,
червоноармійці Желєзніков Іван Петрович і Каліновський Корній Костянтинович. 19
вересня ударом у відповідь німецька артилерія накрила позиції 118-го артполку в
районі Кістра. Загинув гарматний номер Мерінов Михайло Олександрович і
червоноармієць 120-го полку Міхін Микола Васильович.
Після зупинки в Рудні розвідники 20-ї
окремої розвідроти капітана Жукова знову вийшли
у розвідку. 237-й стрілецький полк підполковника Горбунова Андрія
Михайловича уже був під Жуклею. Прохід
полку через Холми був неможливий, і тому розвідники отримали завдання прокласти шлях
батальйонам 237-го полку південніше Холмів. Таким чином війська
вийшли б через хутір Ченчики в район Олешні і нанесли фланговий удар
відступаючим силам противника. Саме під час виконання даного завдання група
Жукова потрапила в засідку. На даний час всі обставини бою розвідників
невідомі, але, аналізуючи нагородний лист на командира кулеметного взводу
120-го стрілецького полку лейтенанта Штульмана Григорія Григоровича, можна
зробити деякі припущення. Двадцята розвідувальна рота базувалася в 120-му
стрілецькому полку, а тому кулеметники або вийшли на підтримку розвідгрупи
Жукова, або виконували одне завдання.
«19
вересня 1943 року в бою за населений пункт Ченчики зі своїм взводом вийшов вперед наступаючих підрозділів і в
рукопашному бою, діючи ручними гранатами, подавив дві вогневі точки противника,
знищивши при цьому 9 німецьких солдатів.
Увірвавшись у село, вогнем станкового
кулемета знищив ще одну вогневу точку противника, що заважала просуванню нашої
піхоти.
Заслуговує на нагороду орденом «Червоної
Зірки»
Через прокладений шлях бійці 237-го
полку вийшли в заданий район. 20 вересня 1943 року вони вступили в бій з
німецькою частиною, яка прикривала відступ своїх військ.
У селі Олешня загинули командир
стрілецького відділення сержант Клещ Максим Трохимович, червоноармійці Морозов
Олексій Ілліч, Оразов Ташли, Маковьєв Олександр Іванович, Батирбеков Шерлібек,
Поздняков Максим Сергійович, Закіров Ардзибек, Фішкін Ісаак Мойсійович.
У селі Кучугури загинув
санінструктор старший сержант Стрижак Семен Іванович.
Витяг з журналу втрат особового складу 69 -ї
стрілецької дивізії
Примітка:
– 9
вересня 1943 року Стрижаку Семену Івановичу присвоєно звання старшини і
представлено до нагороди орденом «Червона Зірка».
За
час бойових операцій з 26 по 30.08.43 р. санінструктор Стрижак надав медичну
допомогу 85 раненим бійцям і командирам. Особисто виніс з поля бою 28 ранених
бійців і командирів з їх зброєю. Під сильним артилерійським і мінометним
вогнем, ризикуючи життям, 04.09.43 року
виніс з поля бою командира 1-го батальйону майора Чабурина.
– номерний
винищувачів протитанкових рушниць Фішкін Ісаак Мойсейович нагороджений
медаллю «За відвагу».
У боях
26 – 29.08.43 року в складі розрахунку подавив 5 вогневих точок противника,
знищивши до 30 гітлерівців, чим дав можливість піхоті просуватися вперед.
– телефоніст Калиновський Корній Костянтинович, який
загинув за Жуклею 18 вересня 1943 року, нагороджений медаллю «За бойові
заслуги».
13
вересня 1943 року при форсуванні річки Десна під мінометно-артилерійським і
кулеметним вогнем переправився на правий берег. Встановив телефонний зв'язок.
неодноразово ліквідовував пориви лінії. Особисто брав участь у відбитті
контратак противника.
Другим ешелоном у Холми 20 вересня 1943
року увійшов 303-й стрілецький полк 69-ї
дивізії під командуванням підполковника
Прилепського Петра Прокоповича. На правому фланзі наступу німецькі війська все
ще відступали на Радомку.
Зі
спогадів Савченка Олександра
Яковича:
«Ми
жили в районі цегельного заводу. На східних околицях селища вже гриміла канонада.
Батьки постійно застерігали нас,
хлопчаків, щоб не покидали подвір'я, але
ми примудрялися пробратися кущами до низини і спостерігати за відступаючими
німецькими військами. Північними околицями, до Славини, тягнулися колони ворожих солдатів і техніки.
В цей час у небі несподівано з'явився радянський літак і миттю атакував
противника. Виконавши черговий віраж, він знову і знову розстрілював з
кулеметів німецьку колону. Після останнього заходу кулі просвистіли над нашим будинком. Я миттю чкурнув додому.
Мати була стурбована, тому, уникнувши її гніву, я відразу ж отримав наказ
пробігти за городи і подивитися, чи кулі не зачепили нашу корову. Дивлячись, як
корівка мирно паслася, я мало не зачепився за кольоровий дріт. Доля скотини
відзразу ж відійшла на другий план, в голові вже формувалися красиві бусини з раптової знахідки. Легко
посмикуючи дріт, я наближався до кущів. Від довжини матеріалу захоплювало дух.
Та раптом кущі розтулилися і перед самим моїм носом з'явився військовий у
маскхалаті.
– Хлопчику, не чіпай. Це зв'язок, – приклавши палець до рота, прошепотів
солдат. Угледівши зірку на пілотці, я
миттю кинув дріт, радісно кивнув, що все зрозумів і, забувши про корову, помчав
додому.
Після того, як німецькі колони зникли далеко за горизонтом, я побіг уже
далі в низину. Зустріч з розвідником надавала впевненості, тому я дістався аж
до місточка. Відразу за річечкою був викопаний окоп. Біля нього стояв кулемет.
Поруч – два кулеметні ящики з патронами, а навкруги – нікого. Нова знахідка
миттю породила чергову уяву. Від коліщат і дуги для транспортування кулемета я
був у захваті. Тягнучи додому, я вже уявляв, який візок вийде з мого трофею.
Вдома чергові плани знову зазнали невдачі. Насваривши, батько відібрав кулемет,
і лише заховані трасуючі патрони стали новою розвагою. З сусідськими хлопчаками
ми почали запускати феєрверки з пороху та куль
розібраних боєприпасів».
20 вересня 1943 року селище Холми було
під повним контролем військ Червоної Армії. Батальйони 120-го стрілецького
полку 69-ї стрілецької дивізії відновили переслідування ворога і, на 21
вересня, вийшли до укріпленої лінії оборони противника в районі населених пунктів
Боровичі – Нові Боровичі.
Немає коментарів:
Дописати коментар