вівторок, 28 лютого 2017 р.

ВОЯКИ УПА З ХОЛМІВ

      Після написання статті «Слуги німецької окупаційної влади у вересні 1943 …»  я не полишав  роботу над темою боротьби холминців у лавах Української Повстанської Армії. Нові матеріали і досконалий аналіз інформації від колег, які працюють над темою УПА, почав привідкривати важку завісу, якою «совєти» утаємничили правду. Висвітлення НКВС-ного списку 92 чернігівців, що фігурують у реєстрі обліку вояків УПА, серед яких 33 бійці  були із селища Холми, а ще  24 – з тодішнього Холминського району, стало новим поштовхом  для роботи.
      У описі Тамари Демченко та Сергія Бутко «Український національно-визвольний рух на Чернігівщині» згадується , що  група з 20 вояків УПА,  колишніх поліцаїв Чернігівщини та Сумщини, яких німці евакуювали восени 1943 року до м. Дубно,  у травні 1944 року була  направлена з Волині  для підпільної роботи до Чернігівської та Сумської областей. Про десятьох  вояків УПА з названої групи згадував  і Степан Колінченко ( псевдо «Шуляк»). У 2003 році «холминський бандерівець» розповідав  про своїх побратимів: «…чимало залишилось в УПА. Під час прочісування лісу загинув холминець Микола Єременко і 37 бандерівців. Переслідувані армійськими спецчастинами упівці ховались у селах, сховах. У червні 1944 року десять з них отримали завдання пробратися додому, в Холминський район, будити Схід, "вести агітацію за самостійну Україну". Дійшли з труднощами. Чиясь необережність призвела до провалу групи».
      Усі «ниточки» також  сходяться  і до участі холминських упівців  у найбільшому бою УПА під Гурбами у квітні 1944 року. Слава про чудеса хоробрості, проявлені  в тому бою  при розгромі  військ НКВС, була за ударною групою,  в основному,  уродженців  із Чернігівської та Сумської областей.
                                                               Автор малюнка Юрко Журавель «Битва під Гурбами»

пʼятниця, 24 лютого 2017 р.

Історична довідка про село Кучугури

     Перші спогади про «острів Стопилин», на якому згодом і було засноване село Кучугури, датуються початком 1600-х років. У старописаннях  разом з «островом» Холми згадуються і  «острови» Сядрин, Стопилин, Турець. На військово-топографічній карті 1850 року на західних схилах цієї території тулиться маленький хутірець Стапилка, а на заході, на роздоріжжі – «отдєльноє строєніє». Саме на цій ділянці дороги, яка на топографічній мові того часу  позначена як «неудобная», згодом і буде засновано село Кучугури. Заснування села датується 1921 роком. Ця територія мала бугристий рельєф – «кучугури», кучі землі, могили. За переказами старожилів,  ці могили виникли в період війни Росії зі Швецією. Територія  підвищувалася над усією навколишньою місцевістю,  і в період війни зі шведами  ця  місцевість, очевидно, стала оборонним рубежем. Звідси і походить назва села Кучугури.

   Станом на 01 січня 1965 року в селі Кучугури налічувався 31 двір, проживало 103 особи. Працездатного населення – 36 осіб, з яких 5 працювали в установах  або на підприємствах, а 31 – у колгоспі.
В селі Кучугури діяв ларьок.
          Після ліквідування Олешнянської сільської ради у 1973 році село Кучугури увійшло до складу Холминської селищної ради. Землі і колгоспна бригада перейшли під управління колгоспу «Червоний маяк».                                                                                                          На кінець 1990-х років  у Кучугурах було 10 дворів, з них жилих – 4. Населення складало 5 осіб.

Історична довідка про село Олешня


Село Олешня розташоване на берегах невеличкої річки Олешня, яка тече з півночі на південь і впадає в річку Убідь за 2-3 кілометри від села. У кінці XVIII – на початку ХІХ століття село мало назву Гута – так називалися промисли, пов’язані з виробництвом скла. Згодом промисел переріс у скловарний завод. Заснування заводу належить поміщику Ярошевицькому, який жив у Холмах. Потомок Дуніних-Борковських Іван Ярошевицький, що на початку 1830-х років став власником маєтку у Холмах, пристосовував своє господарство до потреб ринку, спорудивши цукровий завод, шкіряний завод, ґуральню, каретну фабрику і організувавши ливарне виробництво. Заволодівши Гутою, він розвиває тут скловарне виробництво, будує скловарний завод. За переказами старожилів, у цей час село отримує нову назву – Олешня, перші жителі якого і були робітники скловарного заводу. Цю назву село отримало від назви місцевої річки, яка протікає по болоту, порослому вільхою. Олешник або ольшатник – так називали зарослі вільхи по берегах річок і боліт.

Історична довідка про село Ченчики


У старописаннях село Чєнци (Ченчики) згадується на початку 17 століття: «…в дубовій гряді на річці Убеді проти названого острова святого Ітурець і Холмами розташоване сільце Чєнци». У грамоті 1689 року цей острів зветься «святий острів (Итурецъ), оскільки там мешкали монахи. У згаданий період село Ченчики (Чєнци) належало Василю Дуніну-Борковському – чернігівському полковнику, Генеральному Обозному в уряді Гетьманщини.Оскільки в жодних документах не значиться, щоб у гетьманський час ця місцевість належала монастирю, то можна уявити, що у Ченчиках був монастир дотатарського періоду, а переселення монахів-відлюдників (ченців) на острів Ітурець, вочевидь, було вимушеним. Після смерті Василя Дуніна-Борковського його друга дружина Марія Степанівна 28 вересня 1702 року передала млин з хатою у Ченчиках Пустинно-Рихлівському монастирю. За переказами старожилів, у перші десятиріччя радянського періоду до каплиці, яку побудували у Ченчиках на місці зруйнованого дерев’яного храму, приходили монахи.