Визволення

       Після боїв на північному крилі Курської дуги, 26 серпня 1943 року, розпочалася Чернігівсько-Прип’ятьська наступальна операція. Війська Центрального фронту Червоної Армії розвинули наступ на Чернігівському напрямку. На територію Холминського району виходили війська 65-ї армії, які форсували Десну південніше Новгород-Сіверська. На лівому фланзі 65-ї армії наступали дивізії  61-ї армії, на правому – дивізії 48-ї армії.  Після визволення Чернігова армії фронту були перенаправлені на Гомельський напрямок. Зламавши щільну ворожу оборону в Щорському та Городнянському районах, вони вийшли до річки Дніпро в районі Лоєв – Гомель.

       Отже, після кровопролитних боїв  з 14 по 17 вересня  на лінії Свердловка – Криски полки вийшли на лівобережжя Десни. 55-а стрілецька дивізія 61-ї армії розвинула наступ у напрямку Корюківки і вийшла 20 вересня під Великий Щимель:

     - на кінець дня 18 вересня 107-й полк звільнив Шаболтасівку, Авдіївку і Рейментарівку.

     - 111-й полк, знищивши противника під Понорницею, звільнив село Хлоп’яники.

     - 228-й полк, знищивши гітлерівців у селі Верба до 19 вересня вийшов під Корюківку і зав’язав бій. Фашисти розпочали палити будинки, але  бійці  1-го батальйону 228-го полку і бійці 3-го батальйону 111-го полку  увірвалися в охоплене полум’ям місто. За ними увійшли й  інші  підрозділи. 20 вересня 1943 року о 13.00  Корюківка була повністю звільнена від окупантів частинами 55-ї стрілецької дивізії.

     На цьому напрямку, правофланговими 107-го полку, наступали частини 60-ї стрілецької дивізії 65-ї армії. Хоча просування  проходило у другому ешелоні наступу, але не обійшлося без втрат.  На околиці лісу західніше Рейментарівки загинув артилерист 969-го  артполку  Сураєв Петро Іванович. На західній околиці села Тільне  загинув командир взводу 1285-го полку молодший лейтенант  Тєрєвков Микола Григорович.

    Північніше Холмів гнали ворога полки 193-ї та 246-ї стрілецьких дивізій 65-ї  армії. 193-я дивізія зазнала втрат у селах Свердловка, Орловка та Радомка.  246-а дивізія, зазнавши втрати під Свердловкою, 19 -20 вересня втратила 13 бійців у селі Козилівка.

    У центрі наступу військ 65-ї армії на Холми вийшли частини 69-ї стрілецької дивізії генерал-майора Кузовкова Івана Олексійовича. Бійці 120-го стрілецького полку підполковника Бахметьєва Івана Андріановича та 118-го артилерійського полку підполковника Болдасова Василя Лук’яновича наступали в авангарді дивізії. Основна лінія окопів оборони противника пролягала з правого берегу  Убеді на сході селища і виходила за північну частину Холмів до хутора Мармиш. Німці підірвали мости через Убідь, спалили хутір Рудня і вели гарматний обстріл військ Червоної Армії, які захопили село Жуклю і вийшли до річки Кістер. Єдиною дорогою в селище з Жуклі на той час була дорога, що пролягає через сучасне рибне господарство. Підтягнувши артилерію в цей район, артилеристи 118-го артилерійського полку 69-ї дивізії відкрили нищівний удар по німецьких позиціях у Холмах, про розташування ворожих окопів командування дивізії вже знало  від групи розвідки 20-ї окремої розвідроти, про славні подвиги якої  і піде розповідь далі. Зламавши  опір противника,  батальйони 120-го полку увійшли в селище. Через зірвані мости наступ полку був зупинений і підрозділи зупинилися в Рудні на перепочинок .  99-й окремий саперний батальйон майора Орєшкіна приступив до наведення мосту в районі «дамби». Північною околицею Холмів через Славину суцільним потоком відступали німецькі війська. Використовуючи стримуючий фактор Убеді, ворог мав змогу виводити свої сили з району Козилівки, Орлівки. Тепер вони відходили на новий рубіж за річку Снов.

       Під час наступу 120-й полк зазнав втрат. За Жуклею 18 вересня загинув командир взводу молодший лейтенант Ошарін Валентин Васильович. Загинули старший сержант Анісіфоров Олексій Федорович, червоноармійці Желєзніков Іван Петрович і Каліновський Корній Костянтинович. 19 вересня ударом у відповідь німецька артилерія накрила позиції 118-го артполку в районі Кістра. Загинув гарматний номер Мерінов Михайло Олександрович і червоноармієць 120-го полку Міхін Микола Васильович.

    Витяг з журналу втрат особового складу 69-ї стрілецької дивізії

       Після зупинки в Рудні розвідники 20-ї окремої розвідроти капітана Жукова знову вийшли  у розвідку. 237-й стрілецький полк підполковника Горбунова Андрія Михайловича уже був під Жуклею. Прохід  полку через Холми був неможливий, і тому розвідники  отримали завдання прокласти шлях батальйонам  237-го  полку південніше Холмів. Таким чином війська вийшли б через хутір Ченчики в район Олешні і нанесли фланговий удар відступаючим силам противника. Саме під час виконання даного завдання група Жукова потрапила в засідку. На даний час всі обставини бою розвідників невідомі, але, аналізуючи нагородний лист на командира кулеметного взводу 120-го стрілецького полку лейтенанта Штульмана Григорія Григоровича, можна зробити деякі припущення. Двадцята розвідувальна рота базувалася в 120-му стрілецькому полку, а тому кулеметники або вийшли на підтримку розвідгрупи Жукова, або виконували одне завдання.

     З нагородного листа на Штульмана Г. Г.:

     «19 вересня 1943 року в бою за населений пункт Ченчики зі своїм взводом вийшов  вперед наступаючих підрозділів і в рукопашному бою, діючи ручними гранатами, подавив дві вогневі точки противника, знищивши при цьому 9 німецьких солдатів.

     Увірвавшись у село, вогнем станкового кулемета знищив ще одну вогневу точку противника, що заважала просуванню нашої піхоти.

      Заслуговує на нагороду орденом «Червоної Зірки»

     

       Через прокладений шлях бійці 237-го полку вийшли в заданий район. 20 вересня 1943 року вони вступили в бій з німецькою частиною, яка прикривала відступ своїх військ. 

      У селі Олешня загинули командир стрілецького відділення сержант Клещ Максим Трохимович, червоноармійці Морозов Олексій Ілліч, Оразов Ташли, Маковьєв Олександр Іванович, Батирбеков Шерлібек, Поздняков Максим Сергійович, Закіров Ардзибек, Фішкін Ісаак Мойсійович.

      У селі Кучугури загинув санінструктор старший сержант Стрижак Семен Іванович.

Витяг з журналу втрат особового складу 69 -ї стрілецької дивізії

    

  Примітка:

      – 9  вересня 1943 року Стрижаку Семену Івановичу присвоєно звання старшини і представлено до нагороди орденом «Червона Зірка».

      За час бойових операцій з 26 по 30.08.43 р. санінструктор Стрижак надав медичну допомогу 85 раненим бійцям і командирам. Особисто виніс з поля бою 28 ранених бійців і командирів з їх зброєю. Під сильним артилерійським і мінометним вогнем, ризикуючи життям, 04.09.43 року  виніс з поля бою командира 1-го батальйону майора Чабурина.

    

    – номерний  винищувачів протитанкових рушниць Фішкін Ісаак Мойсейович нагороджений медаллю «За відвагу».

     У боях 26 – 29.08.43 року в складі розрахунку подавив 5 вогневих точок противника, знищивши до 30 гітлерівців, чим дав можливість піхоті просуватися вперед.

  

    – телефоніст  Калиновський Корній Костянтинович, який загинув за Жуклею 18 вересня 1943 року, нагороджений медаллю «За бойові заслуги».

     13 вересня 1943 року при форсуванні річки Десна під мінометно-артилерійським і кулеметним вогнем переправився на правий берег. Встановив телефонний зв'язок. неодноразово ліквідовував пориви лінії. Особисто брав участь у відбитті контратак противника.

    

     Другим ешелоном у Холми 20 вересня 1943 року увійшов  303-й стрілецький полк 69-ї дивізії  під командуванням підполковника Прилепського Петра Прокоповича. На правому фланзі наступу німецькі війська все ще відступали на Радомку.

      Зі  спогадів Савченка Олександра Яковича:

      «Ми жили в районі цегельного заводу. На східних околицях селища вже гриміла канонада. Батьки постійно  застерігали нас, хлопчаків, щоб  не покидали подвір'я, але ми примудрялися пробратися кущами до низини і спостерігати за відступаючими німецькими військами. Північними околицями, до Славини,  тягнулися колони ворожих солдатів і техніки. В цей час у небі несподівано з'явився радянський літак і миттю атакував противника. Виконавши черговий віраж, він знову і знову розстрілював з кулеметів німецьку колону. Після останнього заходу кулі просвистіли  над нашим будинком. Я миттю чкурнув додому. Мати була стурбована, тому, уникнувши її гніву, я відразу ж отримав наказ пробігти за городи і подивитися, чи кулі не зачепили нашу корову. Дивлячись, як корівка мирно паслася, я мало не зачепився за кольоровий дріт. Доля скотини відзразу ж відійшла на другий план, в голові вже формувалися  красиві бусини з раптової знахідки. Легко посмикуючи дріт, я наближався до кущів. Від довжини матеріалу захоплювало дух. Та раптом кущі розтулилися і перед самим моїм носом з'явився військовий у маскхалаті.

        – Хлопчику, не чіпай. Це зв'язок,  – приклавши палець до рота, прошепотів солдат. Угледівши зірку на  пілотці, я миттю кинув дріт, радісно кивнув, що все зрозумів і, забувши про корову, помчав додому.

        Після того, як німецькі колони зникли далеко за горизонтом, я побіг уже далі в низину. Зустріч з розвідником надавала впевненості, тому я дістався аж до місточка. Відразу за річечкою був викопаний окоп. Біля нього стояв кулемет. Поруч – два кулеметні ящики з патронами, а навкруги – нікого. Нова знахідка миттю породила чергову уяву. Від коліщат і дуги для транспортування кулемета я був у захваті. Тягнучи додому, я вже уявляв, який візок вийде з мого трофею. Вдома чергові плани знову зазнали невдачі. Насваривши, батько відібрав кулемет, і лише заховані трасуючі патрони стали новою розвагою. З сусідськими хлопчаками ми почали запускати феєрверки з пороху та куль  розібраних боєприпасів».

        20 вересня 1943 року селище Холми було під повним контролем військ Червоної Армії. Батальйони 120-го стрілецького полку 69-ї стрілецької дивізії відновили переслідування ворога і, на 21 вересня,  вийшли до укріпленої  лінії оборони   противника в районі населених пунктів Боровичі – Нові Боровичі.