середа, 14 січня 2015 р.

Партизанська могила під Холмами


… Далі Борис Петрович продовжив розповідь про другу могилу партизанів на околиці Холмів, біля дороги на Корюківку:
      «Там, на місці розстрілу, похована Ростральна Серафима Федорівна, мати моєї дружини Ніни Степанівни Кулініченко( дів. Ростральна). Серафима Федорівна страчена разом з Мальчиком Мелахом Фоковичем, Ростральною Варварою Петрівною і Луговець Феклою Вікторівною.
     Гестапо розшукувало всіх членів партизанських сімей. Зрадники вистежували тих, хто ховався, і видавали поліції. Всі хати  в нашому селі Рейментарівка, мешканці яких були в партизанах, спалювали. Ми з мамою на той час були в партизанському загоні. Загін виконував перехід у ліси під Щорс. Біля села  Майбутнє зав’язався бій з німцями. Наш загін відбив напад ворога, але становище стало небезпечним. Було прийнято рішення негайно вивезти жінок і дітей у безпечніше місце. Ростальний Степан Полікарпович вивіз дітей  кіньми, запряженими в сани,  до Холмів. Мене  мама забрала і ми пішли до Рейментарівки. Інших дітей приютила жінка з хутора Ченчики. Серафима Федорівна, Варвара Петрівна, Фекла Вікторівна і дід Мелах також лишилися в Ченчиках. Їх сховав на своєму подвір’ї двоюрідний брат Мелаха Фоковича – Мальчик Іван Якович.

Повертатися їм не було куди. Дружину Мелаха Фоковича фашисти спалили в хаті, сина Данила закопали живцем у землю. Тому вдень вони  сиділи в погребі, переховувалися на сіннику. На ніч господар забирав партизанів у хатину. Однієї  ночі зрадник їх вислідив і   повідомив поліції. На світанку людей арештували.
Найбільше гестапівці катували Мелаха Фоковича. На початок війни йому вже було далеко за шістдесят. До партизанського загону він прийшов разом з сином, дочкою і зятем. У старенькому кожусі партизанського розвідника бачили часто в різних місцях. Дід Мелах ходив від села до села, видивляючись розташування та кількість ворожих частин. Давно поліцаї намагалися схопити розвідника, та він уміло «замітав» сліди. Тепер гестапівці п’ять днів катували старого, але дізнатися дані  про партизанів так і не змогли. На розстріл його вивезли повністю понівеченого і дострелили вже майже неживого.
      
У1994 році поруч з цим похованням з’явилася ще одна  могила. Згідно з заповітом, поруч зі своєю дружиною Серафимою  та бойовими побратимами  було поховано  Степана Григоровича Рострального.
До останніх днів свого життя колишній партизан, начальник штабу рейментарівського партизанського загону, носив у серці тугу і провину перед загиблими за їхню смерть. Не міг змиритися Степан Григорович з тим, що не  врятував  рідних.
Після страти тих, кого схопили в Ченчиках, маму викликали до поліції, дуже побили, але від розстрілу її врятував батьків друг, який мав там якийсь вплив. Незабаром поліцаї  зібрали всіх партизанських дітей і привезли до Холмів. У старенькому клубі ми переночували. Наступного дня старших відібрали і відправили до Німеччини. Нас, менших, відправили до Корюківки, потім – до Мени. Через перекладача всіх розпитували, когось відбирали. Поруч шепотіли:
- Пригинайся, щоб виглядати меншим, бо відбирають лише старших.
Всіх, хто залишився у товарних вагонах, переправили до Бахмача. В одному з сіл німці заснували господарство. Тут вирощували тютюн. Дорослі працювали на важких роботах. Старшенькі діти обробляли рослини. Менші обламували листя, зносили для сушіння.
Однієї ночі зненацька налетіли війська Червоної Армії. Нам розповіли, що вже був німецький наказ на наше знищення та червоноармійці випередили фашистів. Так я з іншими дітьми був визволений і відправлений додому. Повернулася додому і Ніна, матір якої, Серафиму Степанівну, розстріляли, а батько Борис був у партизанах. Будучи дітьми  разом у партизанському загоні, потім – у німецьких застінках, ми не здогадувалися, що згодом вона стане моєю дружиною».
     Через деякий час, після страти Мелаха Фоковича і жінок – дружин партизанів, поліцаї арештували партизанських дітей і багатьох членів їх сімей. Про це стало відомо в партизанському загоні. На прийняття дієвого рішення часу не було. Бувший голова сільради Михайло Демидович Єременко, з Єлінського лісу, негайно написав записку і передав старості Кириченку в Холми. За одними даними, він передав послання через сусіда старости, а за іншими даними Михайло Демидович вночі особисто зустрівся з начальником поліцаїв. Як би не було, але страту було відмінено. Поліцаям  було поставлено жорсткий ультиматум: якщо не відведуть розстріл, то з них не виживе ніхто. Партизанський командир запевнив, що таку операцію вони виконають за будь-яку ціну.

     Всі  особливості розв’язки тієї ситуації невідомі. Лише фактом є те, що поліцаям вдалося відправити арештованих до села  Варварівки під Бахмач, вийшовши так із ситуації   з-поміж двох «вогнів».

Немає коментарів:

Дописати коментар