Корх Пилип Сергійович (1912-1944)

     Майор Корх Пилип Сергійович 1912 рн. у Червоній Армії з червня 1941 року. Старший політрук 689-го армійського артилерійського полку 56-ї армії, заступник командира 14-го винищувально - протитанкового артилерійського полку 12-ї гвардійської Донської козачої дивізії, заступник командира 3-го дивізіону 473-го артилерійського полку 99-ї Житомирської стрілецької дивізії 1-го Українського фронту.

      Нагороджений медаллю «За відвагу», орденами «Червоного Прапора», « Вітчизняна війна I ст.», «Червона Зірка».                                                        Загинув 18.03.1944 року . Похований у братській могилі

 с. Волосівці Летичівського району Хмельницької області.

      Почалися запеклі бої на Дону. На7 липня 1942 року німці почали операцію «Клаузевіц», повернувши війська 4-ї танкової та 6-ї польової армій генералів Р. Гота і Ф. Паулюса на південь, вздовж правого берега Дону, з виходом на тили армій двох радянських фронтів. 13 липня Гітлер наказав генерал-полковнику Е. фон Клейсту повернути його корпуси 1-ї танкової армії на захід, назустріч дивізіям 17-ї армії генерал-полковника Р. Руофа, і зустрічними ударами танкових корпусів оточити і знищити північніше від Ростова головні сили шести радянських армій Південного фронту.

       

Війська Південного фронту відійшли на лівий берег Дону, утримуючи зовнішній обвід Ростовського оборонного району (РОРа).

       21 липня передові німецькі з'єднання оволоділи передмістям Новочеркаська – селищем Хотунок, але були зупинені 1179-м стрілецьким полком 347-ї дивізії і масованим вогнем трьох артполків – 907-го, 689-го та 1195-го.

       22 липня о 6.00, після півгодинної  артпідготовки і ударів авіації, німці почали штурм Ростова, діючи двома броньованими кулаками по 250-260 танків у кожному, з північного заходу через село Султан-Сали на Ростов і з півночі, через Щепкіно на Аксайську пере-праву.

       23 та 24 липня безперервні бої йшли на всіх чотирьох рубежах РОРа і в самому Ростові. У своєму звіті про операції генерал Рейнгардт пише: «Битва за центр Ростова велася нещадно. Його захисники не бажали здаватися в полон, вони билися до останнього подиху, і якщо їх обходили, не помітивши, навіть поранені, вони вели вогонь зі свого укриття доти, доки не гинули»

       З доповіді: «Зразки небаченої мужності проявила артилерія посилення армії: 526-й, 1195-й, 1223-й гап РГК, 689-й аап, 39-й гв. кап, 756-й вптап, 14-а огв. мінд РС, 56-й б-н ПТР.

Лише до 5.30 ранку 25 липня Ростов-на-Дону був повністю захоплений німецькими військами. До кінця 25 липня південніше Батайська, в Ольгинській та ближніх станицях і хуторах стали зосереджуватися залишки частин і з'єднань 56-ї армії - близько 18 тисяч бійців і командирів. За п'ять діб битви втрати 56-ї армії перевищили 100000 воїнів».

      З нагородного листа старшого політрука 689-го армійського артилерійського полку Корха Пилипа Сергійовича:

       «22 липня 1942 року в боях за місто Ростов т. Корх, використавши не зовсім справний танк, покинутий на 20-й лінії в Ростові, рушив ним у ту частину Ростова, де йшли жорстокі вуличні бої. З цього танка, без гусениць, на одних котках, знищив 6 мотоциклістів противника і декілька автоматників».

       У перших числах серпня почалися бої за Краснодар. Оборона Краснодара покладалася на знекровлені важким відступом з'єднання 56-ї армії. Катастрофічно не вистачало людей, зброї, боєприпасів. Так, 349-а с.д. « ...мала особового складу всього: 1137 чоловік, в т.ч. середнього нач. складу – 211, молодшого нач. складу – 20 рядового – 806. Більше 50 % бійців зовсім не мали зброї». У документах того періоду зазначалося, що зібране поповнення не обмундировано, без зброї, частина призовників 1924 – 1925 років народження зовсім не навчені, а інша частина навчена за програмою Осовіахіма. Майже весь склад прибулого поповнення не приймав присяги. На боєздатність частин і дисципліну не могла не позначитися нестача молодшого та середнього командного складу.

       З доповіді:  «689-й артполк з однією гарматою-гаубицею і одинадцятьма снарядами з виходом на лівий берег Кубані зосереджується в районі аулу Тахтамукай. Командування полку отримує наказ з особового складу полку і артчастин, які не мають матеріальної частини, сформувати винищувальний загін. До 10.00 5 серпня зведений загін був створений і зайняв протитанкову оборону Краснодара в районі аулів Козет і Тахтамукай. Пізніше, 17 серпня, 152-мм гармата-гаубиця, якщо нема боєприпасів, буде відведена в тил – в Дефанівку».

       З нагородного листа на старшого політрука 689-го армійського артилерійського полку Корха Пилипа Сергійовича:

        « З 8 на 9 серпня 1942 року під час оборони міста Краснодар, знаходячись з ПТР в обороні, своїм прикладом організував оборону так, що в запеклому бою з  танками противника жоден боєць не зупинив боротьбу до загину. З ненависним ворогом усі розрахунки ПТР пали смертю хоробрих, своїм прикладом їх надихав т. Корх».

      За мужність і героїзм у боях за

 Ростов-на-Дону і Краснодар Пилип Сергійович Корх нагороджений медаллю «За відвагу».

     Йшли запеклі бої на Кавказі. До складу 5-го гвардійського Донського козачого кавале-рійського корпусу  увійшли 11-а, 12-а і 63-я кавалерійські дивізії і окремі корпусні частини. Почалися бої за визволення Ставропольського краю. 2 грудня 11-а кавдивізія оволоді-ла хутором Тарським, 12-а кавдивізія – Ага-Батиром, а 12 грудня 1942 року – великим  населеним пунктом Дидиркіне. У цей час 63-я кавдивізія оволоділа селом Митрофаново.

Частини 5-го гвардійського кавкорпусу, почавши наступ 30 листопада, 1 грудня з ходу заволоділи укріпленим пунктом Ага-Батир і вели бої за хутори Тарський, Михайлівський і Бессарабський. До ранку 1 грудня 12-а гвардійська кавдивізія зайняла Бессарабський, але противнику вдалося відкинути назад її сусідів – 11-у гвардійську і 63-ю кавдивізії і зайти в тил дивізії. Весь день 12-а гвардійська кавдивізія вела бої в оточенні, знищивши 24 танки і до роти піхоти ворога. 258-й і 259-й кавполки дивізії втратили до 60% особового складу двох своїх полків і багато матеріальної частини, а вночі відійшли на Беленкович. Бої за Ага-Батир 3-5 грудня також не принесли успіху і до кінця 5 грудня 5-й гвардійський кавкорпус перейшов до оборони, зазнавши тяжких втрат.

З нагородного листа

на заступника командира 14-го винищувально-протитанкового артилерійського полку, старшого політрука Корха Пилипа Сергійовича:

      «Тов. Корх на війні з перших днів, чітко і самовіддано виконував усі накази командування. 2.12.1942 року тов. Корх під час боротьби з білокозаками сам першим увірвався в поселення з 3-ю батареєю, якою протягом 20 – 30 хвилин поселення було визволено, фашисти в паніці покинули матеріальну частину та озброєння.

 3.12.1942 р. при зайнятті населених пунктів  Ага-Батир і Михайлівка  тов. Корх особистим прикладом надихав бійців і командирів на самовіддану боротьбу з німець-ко-фашистськими окупантами.

     Після короткого бою села звільнені, захоплена велика кількість трофеїв і знищено 21 танк противника».

     За мужність і героїзм у боях за населений пункт Ага-Батир і хутір Михайлівку

Пилип Сергійович Корх нагороджений орденом «Червоного Прапора».

        Розпочалося звільнення Кубані та Дону. 23 – 26  грудня 1942 року були днями особливо запеклих боїв по відбиттю танкових атак противника. Спочатку ворог кинув у бій 30 танків, а потім – ще 60.  25 грудня на 12-у гвардійську Донську кавдивізію супротивник двічі кидав по 45 танків, але атаки були відбиті й танки не пройшли.

      Зранку 26 грудня противник відновив люті атаки. Кавалеристам довелося вступити в нерівний бій з сорока німецькими танками. Козаки підпускали ворожі машини близько і з великої відстані розстрілювали їх з ПТР, гармат дивізійної і полкової артилерії. Втративши 8 танків, гітлерівці відійшли.

      11 січня 1943 року Радінформбюро повідомило, що на Північному Кавказі звільнені міста П'ятигорськ, Залізноводськ, Кисловодськ, Будьоновськ, Ачикулак, Архангельськ і село Олександрівське. Серед тих,  хто відзначився,  – 5-й гвардійський Донський козачий кавкорпус.

      У двадцятих числах січня 1943 року корпус з напруженими боями перейшов кордон Ростовської області, увійшов в Пісчанокопський район.

       24 січня Північна група військ Закавказького фронту стала Північно-Кавказьким  фронтом. 5-й гвардійський Донський козачий кавалерійський корпус, заволодівши населеними пунктами Середній Єгорлик, Новороговська, знищуючи заслони противника, наполегливо просувався вперед.

       27 січня права колона 63-ї і 12-ї кавдивізій, просуваючись маршрутом Калінін – Ок-тябрьський – Ново-Іванівка, зав'язала бій з танковими частинами противника.

       28 січня над бойовими порядками дивізії з'явилися німецькі літаки, потім – ворожі  танки. Їх зустріли у всеозброєнні артилеристи.

       У ніч з 7 на 8 лютого кінно-танкова група форсувала річку Дон у районі Азов – Красногорівка – Єлизаветинська. 8 лютого, вранці, противник кинув на кавалеристів, розгорнутих у заплаві Дону і Мертвого Дінця, велику кількість авіації. Фашисти провели  до 600 літако-вильотів, щоб не допустити радянську кінноту в Ростов.

       У ніч з 8 на 9 лютого 1943 року 12-а кавдивізія, захопивши Семерники, продовжувала наступ на Червоний, місто-сад. 5-й гвардійський Донський козачий кавалерійський корпус 19 лютого опанував першою лінією оборони противника на ділянці висота 101 – Новоселівський – Ряжене – Панченко і перейшов до оборони. Умови ведення бою для козаків були дуже важкими. Ворог  інтенсивно обладнав свою оборонну смугу: у кілька рядів тяглися колючий дріт, мінні поля, всюди були доти і дзоти, закопані танки; загальна протяжність траншей і ходів сполучення становила 2540 кілометрів, що перевищувало  відстань від Міуса до Берліна. На міуський рубіж ворог стягнув велику кількість свіжих військ. Широка заплава річки Міуса, у зв'язку з наближенням весни, стала покриватися калюжами талого снігу, ускладнювала евакуацію поранених, доставку продовольства і боєприпасів. У підрозділах козачого корпусу був великий некомплект людей і зброї. Кілька разів на день з'являлися групи в 20 – 35 ворожих літаків, які бомбили бойові порядки. Козаки стійко переносили тяжкі умови бойових дій на Міуському фронті і кожної ночі самі переходили в атаку, рвали колючий дріт, вривалися у ворожі бліндажі, винищували фашистів.

З нагородного листа

на заступника командира 14-го винищувально-протитанкового артилерійського полку, капітана Корха Пилипа Сергійовича:

       «Капітан Корх Пилип Сергійович, працюючи заступником командира по політчастині 14-го винищувально-протитанкового артилерійського полку показав себе гідним сином нашої Батьківщини. За час бойових дій полку він увесь час знаходився в центрі червоноармійців і на передовій лінії, керуючи боями.

       В особовому складі бійців і командирів Корх виховував мужність, хоробрість і ненависть до фашистів. У неодноразових битвах з танками противника і піхотою Корх у відповідальні моменти бою керував і своїм особистим прикладом мужності і хоробрості вів бійців і командирів на знищення живої сили і техніки противника.

        24 грудня 1942 року в районі селища Дидиркіне, під час танкової атаки противника на оборону 12-ї гвард. Донської козачої дивізії, Корх сам керував боєм  і його особовий склад полку показав зразки мужності і хоробрості. Три танкові атаки противника були відбиті і на полі бою залишилися спаленими 2 і підбитими 8 танків противника.

       11 лютого 1943 року полк прикривав бойові порядки 63 кавдивізії, займаючи оборону на північно-західній околиці Семерники. Після сильної артилерійської підготовки противник о 12.00 розпочав танкову атаку. Підпустивши танки на близьку відстань, полк прямою наводкою став розстрілювати танки противника. У цьому бою вогнем противника був виведений зі строю розрахунок однієї з наших гармат. Капітан Корх, знаходячись поруч, кинувся до гармати і відкрив з неї  влучний вогонь по наступаючих танках і піхоті противника. Атака була відбита і на полі бою лишилося підбитими особисто Корхом три німецькі танки.

       Цього  ж дня о 17.00 противник знову розпочав атаку на бойові порядки наших частин. Полк знову вступив у бій і ураганним вогнем артилерійських розрахунків полку відбив наступ противника. На полі бою лишився спаленим один важкий танк і підбито три середніх танки.

       14 лютого противник танками Т-8 знову атакував наші бойові порядки. На дистанції в 500 – 600 метрів зав’язалася артилерійська дуель. Противник не витримав сили вогню наших артилеристів і відступив, залишивши на полі бою один спалений і два підбитих танки.

       Усі ці операції проведені під безпосереднім командуванням капітана Корха.

       З 25 листопада 1942 року по 15 лютого 1943 року полк підбив і спалив 41 німецький танк, 8 автомашин з піхотою, 13 кулеметних точок, 3 гармати, 1 мінометну батарею і знищив два батальйони піхоти.

       29 березня цього року командуванням корпусу порушено клопотання про надання полку звання Гвардійського.

       За проявлені мужність і хоробрість у боротьбі з фашистами капітан Корх заслуговує Урядової нагороди – «Орден Леніна »

        За відвагу в боях на Кубані і Дону заступник командира 14-го винищувально-протитанкового артилерійського полку капітан Корх Пилип Сергійович представлений до нагороди «Орден Леніна», нагороджений орденом «Вітчизняної війни          I ст.».

      

      21.05.1943 року на базі 99-ї стрілецької бригади на Південному фронті сформована                    99-а стрілецька дивізія. У серпні – вересні 1943 року дивізія брала участь у Донбаській наступальній операції, в ході якої 02.09.1943 року взяла участь у звільненні Чистяково. Після операції виведена в резерв, у листопаді 1943 року направлена на 1-й Український фронт, де, беручи участь у Житомирсько – Бердичівській, операції на світанку 24.12.1943 року перейшла в наступ, брала участь у звільненні  Житомира 31.12.1943 року.

      За вміле командування особовим складом 3-го дивізіону 743-го артполку 99-ї Житомирської стрілецької дивізії майор Корх Пилип Сергійович нагороджений орденом «Червона Зірка».

З нагородного листа

на заступника командира  3-го дивізіону 743-го артполку 99-ї Житомирської

стрілецької дивізії, майора Корха Пилипа Сергійовича:

       « Корх працює заступником командира дивізіону з травня 1943 року. З роботою справляється відмінно, тісно працює з бійцями і офіцерами. Мобілізує особовий склад на виконання бойових завдань. У бою поводиться  мужньо, особистим прикладом спонукає бійців до подвигів. Під його особистим командуванням гарматний розрахунок Васильєва підбив три танки».

    До кінця лютого 1944 р. війська 1-ї гвардійської армії перегруповані в район на південний схід від Шепетівки для проведення Проскурівсько – Чернівецької  операції. З 3 березня 1944 року 99-а  Житомирська стрілецька дивізія, у складі 1-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту, переходить у наступ, 5-го березня звільняє населені пункти Остропіль, Грицель. 8-го березня корпус у взаємодії з іншими корпусами армії оточив місто

 Старокостянтинів з трьох сторін і 9-го березня вривається в місто.

Південніше міста Старокостянтинів, під  селом Волосівці, 18 березня 1944 року майор

Корх Пилип Сергійович загинув

Похований  у  братській могилі с. Волосівці