2.ХУТОРЯНИ

                             

    Після написання цієї історії я розповів Єлизаветі Іванівні про нові відомості щодо загибелі  Мелашенка Мойсея Даниловича. Старенька пригадала:"Мелашенко Данило в останні роки сторожував млин у Ченчиках. Його сини Мойсей і Василь були військовими офіцерами. Живим лишився лише Василь. Після війни він приїзджав у Ченчики. Служив у авіації під Москвою. В кінці 1980-х Василь Данилович загинув під час пожежі. Кинувся до квартири рятувати свого улюбленого кота, а двері защепнулися ..."

    Про Мелашенка Василя Даниловича, 1924 року народження, вдалося встановити, що 16 листопада 1985 року він нагороджений орденом Вітчизняної війни 2ст. в честь 40-річчя Перемоги.

Мелашенко  Мойсей Данилович

                                                               (1908 - 1943)

    У рядах Червоної армії Мелашенко Мойсей Данилович з 1930 року.

    Напередодні війни,через репресії в 1937 році, постала гостра потреба командного складу армії. На ряду з віськовими училищами створюються численні прискорені курси з під-готовки молодшого командного складу з числа мобілізованих. Розпочався обов’язковий призив осіб, які мали середню освіту на курси "Вистрєл" та інші.

3. ХУТОРЯНИ

                      

       Після написання чергової історії   Єлизавета Іванівна розповіла про лист від Панченка Василя Тимофійовича, який вона отримала в кінці 1942 року на Уралі. Лист написав товариш, за проханням Василя, який був тяжко поранений: " Лізо,  я помираю, в Ченчики вже не вернуся...".

        Сім'я  Панченка Тимофія Степановича, – продовжила розповідь старенька, – була багатодітною. Ми з ними були у Фінляндії. З Ленінграда  евакуювалися всі по-різному. У машини завантажувалися, то хто в одну машину, хто – в іншу. Яка переїхала через Ладогу, а яка потонула. Так і у вагони вантажалися – хто куди.  З хлопців лишився після війни лише Петро. Він ще не  досяг призивного віку, самий молодший. А от Василь і Володимир з війни не повернулися. У тому листі була фотокартка Василя. Він лежав біля свого коня. На жаль ні лист, ні фото не збереглися.

4. ХУТОРЯНИ

                        

      "Уже на Уралі ми знову зустрілися з Мелашенком Карпом Вікторовичем і його дружиною Марією, – розповіла Єлизавета Іваніна. – Поселення у Фінляндії покидали разом, а потім у Ленінграді наші дороги розійшлися. Там уже виживали хто як міг. Їхнього сина Іллю призвали до армії з Ченчиків у 1939 році. Другого сина, Михайла, забрали на фронт уже з поселення у Фінляндії, у перший місяць війни. Самий молодший, Іван, місяців через два також пішов на фронт. Усі три сини з війни не повернулися”.

5. ХУТОРЯНИ

                             

    З розповіді Мальчик Єлизавети Іванівни: « На Урал з Ленінграда евакуювалася у 1942 році і Мартіяс Євдокія з дочками Галиною і Мотрею. Її сина Григорія забрали до армії у 1940 році. У Ченчиках, до переселення, Євдокія Єпифанівна проживала сама з дітьми. Вона була не з корінних, розмовляла російською мовою. На Уралі ми проживали в селищі Біла Єлань Талицького району. Там ми з Євдокією навчалися на курсах трактористів і працювали в колгоспі. Зарплату отримували лише борошном, п’ять кілограмів на місяць. Потім я стала трактористкою, а Євдокія не здала іспит. Потрібно було проїхати «вісімку» на тракторі і з «вісімки» в’їхати у ворота. Я  виконала завдання, а  вона не справилася.     

     Євдокія побивалася за сином. Ходила до райкому, військкомату, але так про його долю і не дізналася. Григорій добре навчався, ще і працював – розносив пошту у Ченчиках. З  Уралу ця сім’я не повернулася».

6. ХУТОРЯНИ

                          

Мірчук і Валет

(з розповіді Мальчик Єлизавети Іванівни)

    У Фінляндію з нами поїхав і чорний жереб, якого батько з Василем Марковичем купив за «мірчуки». Кінь був небаченої краси. Чорний, стрункий, на лобі біла пляма і на ногах, наче білі панчохи. Військові його забрали у нас з поселення. Всіх коней солдати забрали для фронту у 1941 році. Осідлали, перекинули рушниці через плече і верхи поскакали. Так що наш коник Мірчук ще і повоювати встиг.

     Багато горя ми зазнали через того коня у Ченчиках. Якби його у власність купили, а то ж для колгоспу! Перед арештом батька прийшли декілька чоловік, описали і забрали всі продукти. Не лишили навіть жмені зерна чи борошна. Керував ними Тунік з Рейментарівки, він ще у громадянську партизанив. У цей час був головою сільради. Коли батька арештували, то вони знову приїхали і забрали картоплю та буряк. Хтось доніс, що за хатою у нас був буртик. Мати потім стала плакати, бо ми голодували, просила за дітей. Одного разу приїхав  на гарбі якийсь чоловік з колгоспу і згорнув під двором трохи картоплі.

Деньгуб Митрофан Данилович (1905-1944)

            Шлях, який пройшов Митрофан Данилович Деньгуб у період Другої світової війни, лишається невідомим. Особливо багато запитань потребує період перших років війни. У березні 1944 року він пішов на фронт у складі Червоної армії, а вже на кінець березня письмовий зв'язок  перервався.                                                                                                                   З анкети по розшуку стає відомим, що Митрофан Данилович Деньгуб призваний 6 березня 1944 року Острожським військкоматом Рівненської області. У червні того ж року він  пропав безвісти. Анкета складена зі слів його дружини Деньгуб Ірини Демидівни з села Новосілки Здолбунівського району Рівненської області. Останнє місце служби пропавшого солдата – 383-й запасний стрілецький полк 18-ї запасної стрілецької дивізії. Даних про цю дивізію майже немає. Відомо лише, що 383-й полк був під «егідою» НКВС. Про такі підрозділи мало інформації, записи зберігаються ще під грифом «Таємно». Можна зробити висновок, що шлях Митрофана Даниловича до села Новосілки проліг від Холмів або через партизанський загін О.Федорова, що малоймовірно, або через загін поліцаїв. Саме в цьому районі Рівненської області частина їх відділилася від німців і перейшла на бік  УПА.

29. СЛУГИ НІМЕЦЬКОї ОКУПАЦІЙНОЇ ВЛАДИ У ВЕРЕСНІ 1943 …

      Слуги гітлерівського режиму, що віддано виконували каральні накази, або випереджали їх з особливою завзятістю, розтворилися в німецькому відступі. Частина їх лишилася  живими і знайшли сховище на Заході. Післяя проведення показових судових процесів ця тема практично стала закритою. Особливо «білими плямами» ці історії покрилися, коли у владні крісла сіли їхні нащадки. З дивною таємничістю зник у Холмах рукопис про діяльність холминських поліцаїв. Час пройшов, стали доступними архівні матеріали, заговорили згодом і свідки. Отже, про діяльність окупаційної влади та її прихильників у 1941-1943 роках буде висвітлено в подальшому ширше. Для початку наведу факти, зібрані Сергієм Павленком, який працював над темою «Білі плями історії».

30. СТАРА НОВА ВЛАДА

        У жовтні 1943 року в Холмах було відновлено районне керівництво. Всі владні та керівні посади  підприємств і установ посіли колишні партизани. Частина з них повернулася в порожні домівки – члени  сімей були розстріляні фашистами та  їх прислужниками. Ті партизани, які відходили в рейд з О.Федоровим,  «просили» помститися за їхні родини.

       На початку жовтня офіцерами СМЕРШ і НКДБ були арештовані в Холмах причетні до співпраці з окупаційним режимом, а також ті, хто був причетний до видачі комсомольського підпілля, партизанських явочних квартир, членів партизанських сімей, комуністів і євреїв (усі холминські поліцаї втекли разом з відступаючими німецькими військами).

ЄРЕМЕНКО Пилип Юхимович ( 1919 – 1944 )

   

Добавьте подпись

 Учасник  Другої світової війни.

     Військовий пілот 117-го гвардійського Станіславського винищувального авіаційного полку 236-ї винищувальної дивізії 17-ї повітряної армії 3-го Українського фронту Єременко Пилип Юхимович  не повернувся з бойового завдання 20 травня 1944 року.

   Авіаційний полк, в якому воював Пилип Юхимович,  розпочав свій бойовий шлях у серпні 1942 року як 68-й винищувальний авіаційний полк. На винищувачах І-153  та  І-16 пілоти б’ються з ворогом у небі на Закавказькому фронті у складі 235-ї авіаційної дивізії.

   Через три тижні полк реформований  у 975-й винищувально-авіаційний полк, який отримує  винищувачі Як-1 і воює у небі   Південного фронту.

Народний Герой України

Вячеслав Кубрак, позивний «Пуля»

Старшина роти 2-го батальйону «Медведів» 95-ї окремої аеромобільної бригади.

Слава – уродженець нашого селища Холми. З дитинства бачив себе лише військовим, тому, коли прийшов час вибирати життєвий шлях, сумнівів не було – став військовим ЗСУ. Армії присвятив уже 8 років.