17. ПАРТИЗАНСЬКІ ДОЛІ

  

     Продовжуючи розповідь  про подальший рух партизанського з’єднання у серпні – вересні 1943 року, можна сказати, що вихід був надважким. Партизани пройшли три непрохідні болота. Німці переслідували постійно. Прикривала відхід з’єднання 4-а рота холминців із загону ім. Сталіна. Бійці роти також несли на руках поранених. Командир взводу Іван Михайличенко йшов останній і особисто прикривав колону з кулеметом.

    М. Попудренко писав:

    «Люди лишалися голодними…У дорозі відсіялося декілька чоловік. Дуже тяжко нести ранених».

   Саме цей стислий запис – у дорозі відсіялося декілька чоловік – із  запису в щоденнику командира загону ім. Сталіна спробую  розширити.

Іскевич Ганна Іванівна

      

Ганна Іванівна  Іскевич  пройшла з Холминським партизанським загоном ім. Сталіна увесь бойовий шлях бійцем-медсестрою.

       Нагороджена орденом Червоної Зірки, медалями «За відвагу»,  «Партизан Вітчизняної війни 1 ст.», «За доблесну працю».

       У 1940 році Ганна Іванівна закінчила Прилуцьку фельдшерсько- акушерську школу. Часи були тоді тяжкі. Ганна була сиротою і, коли вчилася, то, бувало, пухла від голоду. Закінчивши  школу на відмін-но, отримала право вибору на роботу, та, не вагаючись, поїхала, так би мовити, «куди пальцем ткнула».  Направили працювати в село Шишківку. Через рік – війна. Молодою дівчиною у серпні 1941 року   пішла в партизани.

Бардаков Андрій Семенович

       

                                                                                 

       Бардаков Андрій Семенович пройшов з Холминським партизанським загоном ім. Сталіна бійцем увесь бойовий шлях.

       Нагороджений  медалями «Партизан Вітчизняної війни 1 ст.», «За перемогу над Німеччиною», «За доблесну працю».
       До 1933 року працював у колгоспі «Більшовицький шлях» с. Шишківка. З 1933 року по 1936 рік Андрій Семенович проходив військову службу в Червоній Армії курсантом полкової школи, далі – командиром стрілецького відділення 133-го залізничного полку. Після армії був головою колгоспу у своєму селі Шишківка. З 1938 по 1941 рік – головою сільської ради. В 1941 році його обрано народним суддею Холминського району. Далі – війна.

29. СЛУГИ НІМЕЦЬКОї ОКУПАЦІЙНОЇ ВЛАДИ У ВЕРЕСНІ 1943 …

      Слуги гітлерівського режиму, що віддано виконували каральні накази, або випереджали їх з особливою завзятістю, розтворилися в німецькому відступі. Частина їх лишилася  живими і знайшли сховище на Заході. Післяя проведення показових судових процесів ця тема практично стала закритою. Особливо «білими плямами» ці історії покрилися, коли у владні крісла сіли їхні нащадки. З дивною таємничістю зник у Холмах рукопис про діяльність холминських поліцаїв. Час пройшов, стали доступними архівні матеріали, заговорили згодом і свідки. Отже, про діяльність окупаційної влади та її прихильників у 1941-1943 роках буде висвітлено в подальшому ширше. Для початку наведу факти, зібрані Сергієм Павленком, який працював над темою «Білі плями історії».

30. СТАРА НОВА ВЛАДА

        У жовтні 1943 року в Холмах було відновлено районне керівництво. Всі владні та керівні посади  підприємств і установ посіли колишні партизани. Частина з них повернулася в порожні домівки – члени  сімей були розстріляні фашистами та  їх прислужниками. Ті партизани, які відходили в рейд з О.Федоровим,  «просили» помститися за їхні родини.

       На початку жовтня офіцерами СМЕРШ і НКДБ були арештовані в Холмах причетні до співпраці з окупаційним режимом, а також ті, хто був причетний до видачі комсомольського підпілля, партизанських явочних квартир, членів партизанських сімей, комуністів і євреїв (усі холминські поліцаї втекли разом з відступаючими німецькими військами).

12. Бойові дії Чернігівського обласного об’єднаного партизанського загону

     7 квітня 1942 року загін під тиском облав і нестачі продовольства змушений перейти в Єлінські ліси, але вже в інше місце. Нове місце знову вислідила німецька розвідка і загін на середину травня перейшов у ліси під Климово.

     На початку травня, перебуваючи в облозі  та через весняну розпусту, закінчувалися запаси харчів і фуражу. Очевидно, почали здавати нерви і в командирів.

    Зі щоденника М. Попудренка:

    «Знаю я його недоліки, але ніколи не думав, щоб він міг сказати на мене те, що сказав під час сніданку. Так можна висловитися на ворога, зрадника, зрадника  Батьківщини. Наволоч, та ніколи не очікував цих слів на мою адресу».

     Мова тут іде про Олексія Федорова. Всі звіти в «Центр» ішли за  його підписом. Москва вже готувала його до звання «Героя Радянського Союзу» ( 18 травня 1942 року удостоєний звання). Попудренко образився, бо з перших днів у загоні він розробляв і очолював бойові операції разом з начальником штабу Дмитром Рвановим і командирами рот.

М.М. Попудренко, І.І. Водоп'ян,  І.М. Курочка, С.С. Ярошенко

8.Бойові дії Чернігівського обласного об’єднаного партизанського загону

        31 січня 1942 року, отаборившись у Єлінських лісах під містечком Климове на території Росії, 4-а рота   провела наліт на спиртовий завод у селі Кропивне. Партизани знищили поліцейський стан і підірвали завод. На заводі вбили двох поліцейських і старосту. Запаслися спиртом.

       По дорозі в село Чохлове зустрілися з поліцією. Знищили 7 поліцаїв. Захопили вантаж, заготовлений для німців, – валянки, кожухи.

        5 лютого 1942 року з Корюківки о 18 гдині до табору підійшов каральний загін близько 500 мадяр і 30 поліцейських. Зустріч виявилася несподіванкою  як  для партизанів, так і для німецького пошукового загону. Наткнувшись на партизанський пост, поліцаї відкрили вогонь. Від несподіванки в таборі виникла паніка. Вступ у бій 2-ї роти дав можливість активізуватися іншим підрозділам. Напад було відбито, та місце знаходження загону  викрито.

      Знищено 6 ворожих солдатів.

      Відзначився  Литвин Петро С – командир 2-го взводу 4-ї роти.

9.Омеляненко Михайло Олексійович ( 1920 - 1942)

      Нещодавно я зустрівся в Холмах з рідною сестрою Михайла Омеляненка, Бардаковою Марією Олексіївною. Боліло серце жінки за партизанами, які загинули в боях, а залишилися всіми забуті…Інших шанували, а ми дивувалися – за що?

        Із розповіді Бардакової (дів. Омеляненко) Марії Олексіївни:

    «Мій батько Олексій Афанасійович Омеляненко і батько підпільника Олександра Омеляненка, Тихон Ларіонович Омеляненко, були двоюрідними братами.

    Мій брат Михайло Олексійович Омеляненко з перших днів війни був  на фронті. У кінці 1941 року він  прийшов додому в Холми. Вийшов з оточення.

     Незабаром до нас прийшли Петро Шутько і Олександр Омеляненко. Вони забрали брата в партизани. Мама наказала нам нікому не говорити про Михайла. Але коли в селі почали правити поліцаї, то, вочевидь, уже доповіли в комендатуру, що наш Михайло – партизан. Наша сім'я була в списку на розстріл. Через те, що наш батько, в цей час був засуджений радянською владою і сидів у тюрмі, довго не чіпали ( за підозрою в СВУ). 

      Поліцай Литвин Гнат постійно нас випитував про брата. Пригощав цукерками, щоб ми, дітлахи, проговорилися. Він навіть свою рідну тітку з Камки відвіз на розстріл!!! Згодом його там і  вбили  в селі.     

10.Бойові дії Чернігівського обласного об’єднаного партизанського загону

      Після бою на «проспекті» під Іванівкою погодні умови стали складатися не на користь карателів. Проводити наступ великими силами противник не міг, а останній бій показав, що партизани вже стали потужною силою.

    Для федорівців такі умови були вигідними. Маючи численну агентуру майже в кожному селі, партизани виконували напади невеликими групами на поліцейські гарнізони. «Лісові месники» знищували поліцаїв, забираючи зібрані запаси продовольства. Здійснені напади на Іванівку, Гуту Студенецьку, Клюси, Кирилівку, Тихонівку. Диверсійні групи виконали підриви на залізниці Низківка – Щорс.

     Саме в цей час розпочалася і активна підтримка з «Великої землі»:

     17 лютого 1942 року прибув перший літак з «Великої землі». Скинуто 12 вантажів. Радість була виняткова! Люди, котрі зустрічали літак, кидали шапки і кричали «Ура!»

     18 лютого 1942 року з літака скинуто 13 вантажів і 2 парашутисти.

     28 лютого 1942 року два літаки скинули 14 мінометів, 400 мін, 20 000 патронів. З парашутами приземлилися також два радисти і один «особіст».

     7 березня 1942 року з літака скинуто чотирьох  парашутистів – раистів та розвідників.

     19 лютого 1942 року командування партизанського загону передало до Штабу партизанського руху список представлених до нагород.

11. Корх Василь Сергійович (1919 -1942)

В.С.Корх

       

Корх Василь Сергійович, кулеметник 4-ї роти, загинув 11 березня 1942 року в бою під селом Іванівка.

                    

       У «Книзі пам'яті» Чернігівської області Корх Василь Сергійович числиться похованим у селі Єліне.

      За словами його племінниці, Савченко Ганни Тарасівни ( у розділі V наведено її спогади), « під селом Іванівка  загинули декілька партизанів-холминців. Поховали їх спочатку всіх разом, загорнувши в парашут. Після визволення тієї території від ворога тіла партизанів перевезли в  Холми і провели перепоховання  в центральному сквері.

     На партизанських могилах  стояли надгробки з зірочками. Мама постійно відвідувала те місце».

                                                                         

7. ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ОБ’ЄДНАНИЙ ПАРТИЗАНСЬКИЙ ЗАГІН імені ЛЕНІНА

       22 січня 1942 року партизани повернулися з рейду в район Гуліно, та німці також активізували свої дії. Майже в кожен населений пункт було стягнуто значні сили поліції і мадяр. Розпочалися лісові облави.

       25 січня 1942 року об'єднаний обласний партизанський загін з Гуліно вийшов у Єлінські ліси  до климівських партизанів. Саме тут відбулося повне реформування  загону  як військової одиниці. Командування повністю перейшло до Олексія Федоровича Федорова.

      Зі щоденника М.М. Попудренка:

       «Приїхали у ліс 26 січня 1942 року о другій годині ночі. Ліс, як рідний дім. Біда в тім, що немає землянок. Доводиться обігрівати 600 чоловік у двох невеликих землянках. Розпочали будувати шалаші. Народ загартовується, багато хто не уявляв, як можливо жити у лісі в такий час без будь-яких землянок. 27 січня живемо у лісі, обігріваємося біля вогнищ. Будуємо шалаші.

6. Хронологія партизанських дій зимою 1941 – 1942 року

       Перша група німецьких поліцейських військ 40-50 чоловік зупинилася в Холмах 15 листопада 1941 року. Після проходження наступаючих військ вермахту, у кінці серпня, німецькі підрозділи на території району не залишалися. З початком активних дій проти «партизанських банд», після 20 листопада, в Холмах і навколишніх селах почали концентруватися  німецькі  каральні загони. Ворожі групи налічували по 100 і більше чоловік, підтриманих танкетками та легкими гарматами.

        Зі щоденника М. Попудренка:

        «24 листопада 1941 року. Останні дні німці стали частіше навідуватися у Холми і Козилівку. Сьогодні Мотя і Щуплик прийшли з розвідки. Німці стоять в Орловці. У сусідніх селах беруть худобу, посуд, одяг. Всього їх близько 200-250 чоловік, мають 10 – 20 машин, танкетку, гармату. У Холмах  облаштовують будинок».

        

        16 грудня 1941 року німецькі каральні війська розпочали широкомасштабну операцію по знищенню партизанів у Рейментарівських і Холминських лісах. Бої тривали 4 дні, з перервами на ніч. Затиснуті партизанські загони відійшли в урочище Кістерські Дачі. 22 грудня 1941 року партизани покинуть даний район і перейдуть у ліси під Щорс.

***

5. Хронологія партизанських дій осінню 1941 року

      03 вересня 1941 року була проведена перша бойова операція Холминського винищувального батальйону на трасі Чернігів – Новгород-Сіверський. Група в кількості 10 чоловік, під командуванням командира взводу Андрія Якимовича Носа, знищила ворожу автоцистерну і шість ворожих солдатів.

     Відзначилися :

     Нос Андрій Якимович  – начальник штабу винищувального батальйону,

     Дерев’янко  Геннадій Огейович – розвідник батальйону,

     Єременко Михайло Демидович – боєць батальйону ( голова Холминської сільради 1941р.)

     Шутько Петро Степанович – боєць батальйону (секретар підпільного райкому комсомолу 1941 р.)

     Моложон Григорій М. – боєць батальйону,

     Величко С. – боєць батальйону.

4. Об’єднані партизанські дії

      До кінця вересня 1941 року партизанські загони на території Холминського району вели розрізнені дії. Загального плану бойових дій не було. Командування кожного загону мало своє бачення «народної помсти» ворогам і зрадникам. Керівний склад загонів у своїй більшості був місцевою компартійною верхівкою, частина з них брала участь у жорстокому більшовицькому терорі 20-х років.  Відсутність загального керівництва діями і майже повна інформаційна ізоляція привели до тактики випаленої землі, провокування каральних дій окупантів проти мирних мешканців, знищення своїх же односельців і їх помешкань, хаотичний збір у населення «продподатку», доповнений повсякденним розбоєм, п’янством. Братовбивчі внутрішні конфлікти і зведення «старих рахунків» – усе це було не випадковим наслідком кровопролиття і не спонтанним «народним гнівом» у відповідь на жорсткість нацистського вторгнення, а закономірним проявом сталінської війни на знищення.

3. Холминський партизанський загін імені Сталіна

    Коли фронт посунувся далеко на схід, у батальйоні було вирішено перейти на тактику партизанської війни. Надії на те, що війська Червоної Армії ось-ось поженуть ворога назад, стали примарними.  Винищувальний батальйон перейменували в партизанський загін імені  Сталіна. Командиром загону обрали Івана Івановича Водоп'яна.

     Так розпочав свою боротьбу Холминський партизанський загін ім. Сталіна.

     У післявоєнній історії радянського періоду, після розвінчання культу «вождя», цей партизанський загін більше згадується як загін ім. Леніна. Думаємо, сучасний «ленінопад» в Україні не є новим приводом для перекручування історичної правди. Партизанський загін залишив свій слід в історії боротьби проти ворога як Холминський загін імені Сталіна. Хоча його склад у подальшому був 4-ю ротою Чернігівського обласного партизанського загону,  4-ю ротою партизанського з’єднання під командуванням О. Ф.Федорова, 3-ю ротою партизанського з’єднання під командуванням М.М.Попудренка, Холминським партизанським загоном ім. Леніна в партизанському з’єднанні імені  М.М. Попудренка.

2. Холминський винищувальний батальйон

       Коли через Холми потягнулися колони німецьких військ, керівники райкому, районне керівництво, жителі села, які були налаштовані громити ворога, пішли в ліс. На підготовану лісову базу за Ченчиками збиралися найбільше впевнені у своїх силах і намірах люди. Всі розуміли, що боротися з добре озброєними німецькими військами у відкритому бою неможливо. Повна інформаційна ізоляція і відрив від будь-якого керівництва вищих державних чи військових органів ставила «народних месників» лише на шлях самостійних рішень.

        Спочатку сформувався Холминський районний винищувальний батальйон. Командиром батальйону був начальник райвідділу міліції Михайленко Платон Панасович, комісаром – директор Холминської середньої школи Гуменюк Григорій Денисович. Михайленко Платон Панасович перед війною довго очолював Холминську сільраду. У роки громадянської війни був нагороджений орденом «Червоного Прапора».

1. Створення народного спротиву проти вторгнення фашистів

         У серпні 1941 року фронт наближався до Холмів. Війська Червоної Армії відступали. Назрівала загроза окупації району військами фашистської Німеччини. Перед керівництвом Холминського району постало питання про підготовку до ведення боротьби з окупаційним режимом. Другий секретар районного комітету КП(б)У Іван Іванович Водоп’ян та голова районної ради Федот Йосипович Поліщук розпочали вибирати місця та проводити закладання таємних баз продовольчих і промислових товарів.

       Запаси почали вивозити з холминської бази райспоживспілки. Перші декілька возів  вивезли  в колгоспний погріб хутора Ченчики. Завідуючий районним відділом освіти Солохненко Іван Порфирович, суддя Демченко Трохим Олександрович, Даниленко Іван Платонович та Лубенець Іван Іванович продовжили закладати додаткову базу продовольства у лісі під хутором.