11. Корх Василь Сергійович (1919 -1942)

В.С.Корх

       

Корх Василь Сергійович, кулеметник 4-ї роти, загинув 11 березня 1942 року в бою під селом Іванівка.

                    

       У «Книзі пам'яті» Чернігівської області Корх Василь Сергійович числиться похованим у селі Єліне.

      За словами його племінниці, Савченко Ганни Тарасівни ( у розділі V наведено її спогади), « під селом Іванівка  загинули декілька партизанів-холминців. Поховали їх спочатку всіх разом, загорнувши в парашут. Після визволення тієї території від ворога тіла партизанів перевезли в  Холми і провели перепоховання  в центральному сквері.

     На партизанських могилах  стояли надгробки з зірочками. Мама постійно відвідувала те місце».

                                                                         

7. ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ОБ’ЄДНАНИЙ ПАРТИЗАНСЬКИЙ ЗАГІН імені ЛЕНІНА

       22 січня 1942 року партизани повернулися з рейду в район Гуліно, та німці також активізували свої дії. Майже в кожен населений пункт було стягнуто значні сили поліції і мадяр. Розпочалися лісові облави.

       25 січня 1942 року об'єднаний обласний партизанський загін з Гуліно вийшов у Єлінські ліси  до климівських партизанів. Саме тут відбулося повне реформування  загону  як військової одиниці. Командування повністю перейшло до Олексія Федоровича Федорова.

      Зі щоденника М.М. Попудренка:

       «Приїхали у ліс 26 січня 1942 року о другій годині ночі. Ліс, як рідний дім. Біда в тім, що немає землянок. Доводиться обігрівати 600 чоловік у двох невеликих землянках. Розпочали будувати шалаші. Народ загартовується, багато хто не уявляв, як можливо жити у лісі в такий час без будь-яких землянок. 27 січня живемо у лісі, обігріваємося біля вогнищ. Будуємо шалаші.

ВІЧНА ПАМ`ЯТЬ ГЕРОЮ...

У  зоні АТО загинув сержант зведеного загону міліції Чернігівської області

Олег Науменко

6. Хронологія партизанських дій зимою 1941 – 1942 року

       Перша група німецьких поліцейських військ 40-50 чоловік зупинилася в Холмах 15 листопада 1941 року. Після проходження наступаючих військ вермахту, у кінці серпня, німецькі підрозділи на території району не залишалися. З початком активних дій проти «партизанських банд», після 20 листопада, в Холмах і навколишніх селах почали концентруватися  німецькі  каральні загони. Ворожі групи налічували по 100 і більше чоловік, підтриманих танкетками та легкими гарматами.

        Зі щоденника М. Попудренка:

        «24 листопада 1941 року. Останні дні німці стали частіше навідуватися у Холми і Козилівку. Сьогодні Мотя і Щуплик прийшли з розвідки. Німці стоять в Орловці. У сусідніх селах беруть худобу, посуд, одяг. Всього їх близько 200-250 чоловік, мають 10 – 20 машин, танкетку, гармату. У Холмах  облаштовують будинок».

        

        16 грудня 1941 року німецькі каральні війська розпочали широкомасштабну операцію по знищенню партизанів у Рейментарівських і Холминських лісах. Бої тривали 4 дні, з перервами на ніч. Затиснуті партизанські загони відійшли в урочище Кістерські Дачі. 22 грудня 1941 року партизани покинуть даний район і перейдуть у ліси під Щорс.

***

5. Хронологія партизанських дій осінню 1941 року

      03 вересня 1941 року була проведена перша бойова операція Холминського винищувального батальйону на трасі Чернігів – Новгород-Сіверський. Група в кількості 10 чоловік, під командуванням командира взводу Андрія Якимовича Носа, знищила ворожу автоцистерну і шість ворожих солдатів.

     Відзначилися :

     Нос Андрій Якимович  – начальник штабу винищувального батальйону,

     Дерев’янко  Геннадій Огейович – розвідник батальйону,

     Єременко Михайло Демидович – боєць батальйону ( голова Холминської сільради 1941р.)

     Шутько Петро Степанович – боєць батальйону (секретар підпільного райкому комсомолу 1941 р.)

     Моложон Григорій М. – боєць батальйону,

     Величко С. – боєць батальйону.

4. Об’єднані партизанські дії

      До кінця вересня 1941 року партизанські загони на території Холминського району вели розрізнені дії. Загального плану бойових дій не було. Командування кожного загону мало своє бачення «народної помсти» ворогам і зрадникам. Керівний склад загонів у своїй більшості був місцевою компартійною верхівкою, частина з них брала участь у жорстокому більшовицькому терорі 20-х років.  Відсутність загального керівництва діями і майже повна інформаційна ізоляція привели до тактики випаленої землі, провокування каральних дій окупантів проти мирних мешканців, знищення своїх же односельців і їх помешкань, хаотичний збір у населення «продподатку», доповнений повсякденним розбоєм, п’янством. Братовбивчі внутрішні конфлікти і зведення «старих рахунків» – усе це було не випадковим наслідком кровопролиття і не спонтанним «народним гнівом» у відповідь на жорсткість нацистського вторгнення, а закономірним проявом сталінської війни на знищення.

3. Холминський партизанський загін імені Сталіна

    Коли фронт посунувся далеко на схід, у батальйоні було вирішено перейти на тактику партизанської війни. Надії на те, що війська Червоної Армії ось-ось поженуть ворога назад, стали примарними.  Винищувальний батальйон перейменували в партизанський загін імені  Сталіна. Командиром загону обрали Івана Івановича Водоп'яна.

     Так розпочав свою боротьбу Холминський партизанський загін ім. Сталіна.

     У післявоєнній історії радянського періоду, після розвінчання культу «вождя», цей партизанський загін більше згадується як загін ім. Леніна. Думаємо, сучасний «ленінопад» в Україні не є новим приводом для перекручування історичної правди. Партизанський загін залишив свій слід в історії боротьби проти ворога як Холминський загін імені Сталіна. Хоча його склад у подальшому був 4-ю ротою Чернігівського обласного партизанського загону,  4-ю ротою партизанського з’єднання під командуванням О. Ф.Федорова, 3-ю ротою партизанського з’єднання під командуванням М.М.Попудренка, Холминським партизанським загоном ім. Леніна в партизанському з’єднанні імені  М.М. Попудренка.

2. Холминський винищувальний батальйон

       Коли через Холми потягнулися колони німецьких військ, керівники райкому, районне керівництво, жителі села, які були налаштовані громити ворога, пішли в ліс. На підготовану лісову базу за Ченчиками збиралися найбільше впевнені у своїх силах і намірах люди. Всі розуміли, що боротися з добре озброєними німецькими військами у відкритому бою неможливо. Повна інформаційна ізоляція і відрив від будь-якого керівництва вищих державних чи військових органів ставила «народних месників» лише на шлях самостійних рішень.

        Спочатку сформувався Холминський районний винищувальний батальйон. Командиром батальйону був начальник райвідділу міліції Михайленко Платон Панасович, комісаром – директор Холминської середньої школи Гуменюк Григорій Денисович. Михайленко Платон Панасович перед війною довго очолював Холминську сільраду. У роки громадянської війни був нагороджений орденом «Червоного Прапора».

1. Створення народного спротиву проти вторгнення фашистів

         У серпні 1941 року фронт наближався до Холмів. Війська Червоної Армії відступали. Назрівала загроза окупації району військами фашистської Німеччини. Перед керівництвом Холминського району постало питання про підготовку до ведення боротьби з окупаційним режимом. Другий секретар районного комітету КП(б)У Іван Іванович Водоп’ян та голова районної ради Федот Йосипович Поліщук розпочали вибирати місця та проводити закладання таємних баз продовольчих і промислових товарів.

       Запаси почали вивозити з холминської бази райспоживспілки. Перші декілька возів  вивезли  в колгоспний погріб хутора Ченчики. Завідуючий районним відділом освіти Солохненко Іван Порфирович, суддя Демченко Трохим Олександрович, Даниленко Іван Платонович та Лубенець Іван Іванович продовжили закладати додаткову базу продовольства у лісі під хутором.

Авдієвський Анатолій Олексійович

                                                           

    Учасник бойових дій Другої світової війни. Воював на  Брянському, Воронезькому, Центральному  та 1-му Українському фронтах.

      Нагороджений медалями «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною».

     Коли почалася війна, Анатолій Олексійович Авдієвський був мобілізований на фронт. Дружина, забравши дітей, переїхала з Холмів у село Лебіддя Корюківського району у батьківську хату. У маленькому селі, на її думку, було легше прогодувати і зберегти дітей. Анатолій Олексійович  у цей час перебував на фронті військовим  шофером у складі танкової бригади.

   З розповіді Авдієвського Сергія Анатолійовича:

   «Батько всю війну був водієм вантажівки. У 1943 році, після боїв на Курській дузі, він завітав на вантажівці «Форд» у село Лебіддя. Ото було радості! Катав нас автомашиною! Погостивши добу, він знову поїхав на фронт, доганяти свою частину.