Визволення

       Після боїв на північному крилі Курської дуги, 26 серпня 1943 року, розпочалася Чернігівсько-Прип’ятьська наступальна операція. Війська Центрального фронту Червоної Армії розвинули наступ на Чернігівському напрямку. На територію Холминського району виходили війська 65-ї армії, які форсували Десну південніше Новгород-Сіверська. На лівому фланзі 65-ї армії наступали дивізії  61-ї армії, на правому – дивізії 48-ї армії.  Після визволення Чернігова армії фронту були перенаправлені на Гомельський напрямок. Зламавши щільну ворожу оборону в Щорському та Городнянському районах, вони вийшли до річки Дніпро в районі Лоєв – Гомель.

Розвід рота капітана Жукова

        Повернемося до попередніх подій – до розповіді про  розвідників 20-ї окремої розвідувальної  роти 69-ї дивізії, які діяли в районі нашого селища.

        Тепер стало відомим, що саме про цих героїв і йшлося  в  статті « Справжні люди». Працюючи з матеріалами по 69-й стрілецькій дивізії, вдалося встановити, що капітан Семен Васильович Жуков – легендарний розвідник, командир розвідувально-диверсійних груп, командир  20-ї окремої розвідроти. У 1944 році він – старший помічник начальника розвідвідділу штабу корпусу.  Нагороджений орденом «Червоної Зірки», орденом «Вітчизняної війни 2 ст.»,   двома орденами «Вітчизняної війни 1 ст.».  19 вересня 1943 року він отримав четверте бойове поранення.

                                             Орден «Червона Зірка»

        … 3 березня 1943 року рота Жукова під його командуванням  відбила декілька контратак противника. В цих боях знищено до 200 гітлерівців і захоплені трофеї. Не дивлячись на поранення, капітан Жуков продовжував командувати ротою.

20-а розвід рота - « наші нас знають»

    

Кобець Д.Д.

Опис цієї історії підійшов до завершення. Готуючи завершальні рядки, я навіть не уявляв, що через декілька днів зустріну того, хто був особисто знайомий з розвідниками 20-ї окремої розвідроти у вересні 1943 року. Хлопчаком він допомагав розвідникам у Холмах. До сьогоднішнього дня Данило Дмитрович мріяв хоча б щось дізнатися про тих героїчних воїнів.

      Зі спогадів Кобця Данила Дмитровича:

     « Війська Червоної Армії вже приближалися. Основна лінія німецької оборони пролягла від руднянського мосту, через «Царський хутір»,  до хутора Мармиш. Смуга окопів була укріплена гарматними позиціями.

     Напередодні хтось попередив, що всі  руднянці у списках на розстріл. Перед відступом німці планують стратити жителів, а хутір спалити. Негайно, закопавши скудні запаси харчів, взявши, що можна,  ми всі пішли в ліс. Розташувалися в ямках біля річки Кістер.

     Розпочався наступ. Снаряди свистіли з обох сторін. Німці стріляли з Холмів, а червоноармійці – із-за Кістра. Довкола  лунали вибухи і постріли. Коли все трішки стихло, я пішов у Рудню, щоб розвідати, можливо, там уже наші, а ми тут сидимо. Ідучи лісовою стежинкою,  раптом почув тихо-тихо: « Мальчік!» Озирнувся. Рушив. Знову: «Мальчік!» Знову озирнувся   – нікого. Та раптом я обімлів. Поряд, в кущах, стояли два німецькі офіцери. В кашкетах зі свастикою, на рукавах уже знайомі мені нашивки. В чорній наче з «голки» формі.

Демченко Іван Васильович (1925)

 

 Учасник бойових дій Другої світової війни. Воював на 2-у Далекосхідному фронті.
   Служив у Центральній групі військ до червня 1949 року. Нагороджений медаллю «За перемогу над Японією».
   Після звільнення Холмів у 1943 році попросився в армію. Був ще молодим, тому рік служив у Холмах в охороні «Яструбки».
   Яструбок – боєць винищувального батальйону – воєнізоване добровольче формування радянських громадян, що складалося в першу чергу з партійних і комсомольських активістів, під час війни. Особовий склад батальйонів формувався з тих, хто не підлягав обов'язковій мобілізації. Були спрямовані на передову, до місця прориву противником лінії фронту, а також на знищення німецьких диверсантів і бандитських формувань у радянському тилу. Командирами батальйонів призначалися, як правило, співробітники НКВС або керівники місцевих структур.

Оксана Гордіївна Демченко

       «Моя тітка Оксана, рідна сестра мого батька, перед війною була начальником міліції у Холмах. Потім  вийшла заміж. Жила у Радомці, а у Старій Гутці працювала головою сільради. Чоловік пішов на фронт. Під час німецької окупації Оксана стала зв’язковою партизанького загону.

      Одного разу до неї прийшли партизани і сказали, щоб вона негайно йшла з села, в поліції є на  неї донос. Тітка відповіла: « Ще  не довела всі справи. Саме хліб печу, заберу хліб і прийду». Перед відходом вирішила провідати і пригостити хлібом чоловікового брата Тимоху, він жив на вулиці неподалік. Лише зайшла до хати, а тут і поліцаї. Оксану схопили, прив’язали до оглобель саней і поволокли до урочища Казенне.

Савченко Влас Федорович (1905–1945)

                                                           

      Учасник бойових дій Другої світової війни. Воював на  Закавказькому, Кримському і 2-у Прибалтійському фронтах.

       За спогадами рідних, Савченко Влас Федорович був мобілі-зований на фронт у 1941 році. У Криму потрапив у полон. З полону німці  відпустили і з декількома земляками він повернувся додому.

     Відповідно до списку  втрат особового складу  51-ї армії Савченко В.Ф. пропав безвісти в період від 1 травня до 1 червня 1942 року. В цей час війська армії займали севастопольський оборонний рубіж.

        У 1941 році 51-а армія мала завдання не пропустити противника в Крим по суші через Перекопський перешийок і Сиваш, а також протидіяти висадженню морських і повітряних десантів ворога. Не витримавши натиску противника,  в листопаді 1941 року армія була евакуйована на Кубань і включена до Закавказького фронту.

Ченчики. Випробування війною

   

Мальчик Єлизавета 
Іванівна 1923 рн

У старенькій хатині села Ченчики, неподалік від Холмів, приготування до Пасхи.  Олена підбілює вапном стіни кімнати. Єлизавета Іванівна Мальчик по-господарськи спостерігає за роботою вправної онуки.

   - З вашої родини були на фронті? – запитую стареньку.

   - Старший брат Дмитро ще перед війною пішов працювати провідником на залізницю. Під час війни вони вивозили поранених та евакуювали людей  з Ленінграда. Потім матері написали, що ешелон потрапив під бомбардування і він загинув.

    Батька, Івана Івановича, забрали на фронт влітку 1941 року. Він загинув при обороні Ленінграда вже через місяць.

    Менший брат Микола. Пішов на війну в сімнадцять років. Був танкістом. Дійшов до Берліна. Всі вже повернулися з війни, а він прийшов лише через два місяці, ми вже думали, що загинув. Поранений був і обпалений, на спину страшно було дивитися.

Партизанська могила під Холмами

… Далі Борис Петрович продовжив розповідь про другу могилу партизанів на околиці Холмів, біля дороги на Корюківку:

      «Там, на місці розстрілу, похована Ростральна Серафима Федорівна, мати моєї дружини Ніни Степанівни Кулініченко( дів. Ростральна). Серафима Федорівна страчена разом з Мальчиком Мелахом Фоковичем, Ростральною Варварою Петрівною і Луговець Феклою Вікторівною.

     Гестапо розшукувало всіх членів партизанських сімей. Зрадники вистежували тих, хто ховався, і видавали поліції. Всі хати  в нашому селі Рейментарівка, мешканці яких були в партизанах, спалювали. Ми з мамою на той час були в партизанському загоні. Загін виконував перехід у ліси під Щорс. Біля села  Майбутнє зав’язався бій з німцями. Наш загін відбив напад ворога, але становище стало небезпечним. Було прийнято рішення негайно вивезти жінок і дітей у безпечніше місце. Ростальний Степан Полікарпович вивіз дітей  кіньми, запряженими в сани,  до Холмів. Мене  мама забрала і ми пішли до Рейментарівки. Інших дітей приютила жінка з хутора Ченчики. Серафима Федорівна, Варвара Петрівна, Фекла Вікторівна і дід Мелах також лишилися в Ченчиках. Їх сховав на своєму подвір’ї двоюрідний брат Мелаха Фоковича – Мальчик Іван Якович.

Холминська трагедія

  Осінь 1941 року стала для жителів Холмів часом вибору і випробувань. Фронт відсунувся далеко на схід. Частина людей пішла в партизани боротися з ворогом, частина просто втікала до лісу від неминучої страти. У євреїв і комуністів, що не були призвані на фронт, вибору взагалі лишилося обмаль. Встановлення німецької окупаційної влади в селі відбулося лише на початку 1942 року. До того відбувалися регулярні приїзди німецьких карателів з поліцаями.

***

     Встановлення німецької влади осінню 1941 року на території Холминського району для гітлерівців було вкрай складним. Партизани легко орієнтувалися в навколишніх лісах. У своїх селах вони вночі могли пересуватися, так би мовити, із зав’язаними очима. Через членів своїх родин, знайомих і зв’язкових партизани знали кожен крок ворога.

Окупація

 Зі спогадів Кобця Данила Дмитровича:

     « Перед війною ми переїхали до Корюківки з Сибіру .  Всі вже готувалися до німецького вторгнення. 01 травня 1941 року по місту їздила машина і на кузові лежав чоловік у німецькій формі. Його показували і говорили нам, хлопчакам, щоб, коли  побачимо десь у такій формі диверсантів або парашутистів, негайно доповідали в «органи». Після цього в мене сформувалася повна уява про німецьких вояків.

      Коли почалася війна, з Корюківки ми переїхали в село Камку. Батьки розуміли, що там буде безпечніше і легше пережити з дітьми війну. Одного разу я з бабусею пішов у крамницю. В центрі села тоді був стовп, на якому висів гучномовець, один на все село. Днями з нього лунали знайомі слова. Почувши щось незрозуміле,  я поцікавився у бабусі, про що говорять, бо українську мову я тоді практично не знав. Коли прислухалися, то і бабуся здивувалася, сказавши, що це не по- нашому, це не  українською мовою. Раптом все стало зрозумілим. До нас під'їхав  військовий бронетранспортер.