Історія пам’ятників

       Після написання статті «Так починалося життя» про Холминське молодіжне підпілля  в часи Другої світової війни у мене виникло багато запитань до того, як відбувалося увіковічення подвигу підпільників. Монумент,споруджений на їхню честь, повинен був мати якусь передісторію, а численні зміни  пам’ятника, виявлені мною на   фотокартках 50-х, 60-х і 70-х років, потребували розстановки «всі крапок над і». Також до цієї пошукової роботи спонукала одна зі світлин  моєї колекції, зроблена Олександром Михайловичем Єременком у п’ятидесятих роках на території селища.

      На фото закарбовано зустріч піонерів Холминської школи зі стареньким ветераном. Бесіда проводиться біля невідомого пам’ятника. Біля якого пам’ятника відбувалася ця зустріч? Що за невідоме погруддя видніється в кущах на задньому плані? Де росте берізка, вже знайома мені з десятків переглянутих фото?

                                                          

      Знову почав переглядати архівні фото, порівнювати.

      Так! На іншій світлині, яку виконав декількома роками раніше названий мною автор,  впізнаю погруддя «вождя» і вже знайому берізку. Саме на фоні Йосипа Сталіна були удостоєні сфотографуватися кращі комсомольці школи. Тож це він – «батько», «учитель і вождь радянського народу» видніється з бузку на першому фото.

     На якому місці у Холмах було встановлено погруддя Сталіна мені було відомо. Стало відомо тепер і місце фотографування піонерів зі стареньким ветераном. Лише лишалося загадкою: біля якого пам’ятника провели вони ту зустріч?

    У подальшому все стане на свої місця, та повернуся до долі погруддя «вождя».

Через декілька років, на задньому плані чергового фото, у Холмах буде закарбовано вже «осиротілий» постамент – без погруддя Сталіна. Підсумовуючи, можна пригадати слова Володимира Семеновича Висоцького:

…И пусть в тайге придется сдохнуть мне,

Я верю, будет чугуна и стали

На душу населения вполне.

    На наступних  світлинах, які будуть використані у цій розповіді, читач зможе побачити, що постамент з-під Сталіна «сиротою» довго не був. Місце одного вождя пролетаріату посів інший – Карл Маркс. Згодом і цей «вождь» зникне, але вже разом з постаментом. Неможливість існування комуністичної ідеї без своїх  ідолів знову дасть про себе знати – неподалік виросте новий постамент з погруддям Леніна. Те, що українська ідея знищить і цього чергового тирана  нам  відомо. Але я хочу привести читача  до роздумів, які виникли у мене, переглядаючи чергове фото.

     Це фото виконано у кінці п’ятидесятих років. На трибуні чергового мітингу – представники місцевої влади: колишній командир Холминського партизанського загону Водоп’ян,  ветерани партизанського руху. Ліворуч на світлині видно фрагмент церкви, яка вже через рік-два буде зруйнована. За трибуною, серед кленів, ледь видніється пам’ятник загиблим воїнам. Типові скульптури скорботного солдата із залізобетону на той час встановлювалися  майже у кожному населеному пункті. Саме на місці, де у Холмах були поховані загиблі партизани,  і встановили пам’ятник загиблим. Було віддано шану похованню.

    Через деякий час «скорботний солдат» зникне. На його місці з’явиться Ленін. Причини, через які пам’ятник було демонтовано і перевезено на цвинтар Ченчиків, невідомі. На  місці  партизанського поховання – пам’ятник Леніну…

     Перелічивши численні «вождепади» у Холмах, повернемося до дерев’яного обеліску з першого фото. Вже стало зрозумілим, що він був поруч з похованням  підпільників молодіжної організації «Так починалося життя» і, очевидно, був саме першим пам’ятником страченим патріотам. Усі мої сумніви розвіялися, коли до  колекції потрапила газета «Молодь України» від 17 травня 1957 року. Сама назва статті « В орлиної влади орлят мільйони» мені була не до душі (саме те, що стосується «орлиної влади»), але розповідь про   Холминське молодіжне підпілля була цікавою. Надруковано репродукції портретів підпільників: Миколи Єременка, Фені Внукової, Федора Резніченка, Олександра Омеляненка, Леоніда Ткаченка. Фото Олександра Омеляненка з його молодшим братом Володею. Це фото єдине, на якому ми можемо побачити Володю Омеляненка – самого юного помічника підпільників. Внизу шпальти – репродукція пам’ятника борцям комсомольського підпілля у селі Холми!!! Це був саме той пам’ятник, фрагмент якого і був на фото Олександра Михайловича Єременка.

    У розділі нашого блогу «Роки німцько-радянської війни» висвітлено історію Холминського підпілля «Так починалося життя». Страчених фашистами юних патріотів люди перепоховали, але шлях до повного покою решток закатованих тіл героїв був різний. У селі ще була німецька окупаційна влада. Тіло Фені Внукової перепоховали на центральному цвинтарі. Місце поховання Надії Галеницької лишилося невідомим.  Миколу Єременка, Федора Резніченка і Олександра Омеляненка поховали на цвинтарі в загальній могилі, але таємно, вночі рідні перепоховали тіло Федора Резніченка в окрему могилу.
     Коли після війни  постало питання про увіковічення подвигу молодіжного підпілля, було прийняте рішення про перепоховання  їх у центральному сквері Холмів. При черговому перепохованні з цвинтаря були перевезені рештки Миколи Єременка і Олександра Омеляненка. Перевезли і рештки Леоніда Ткаченка, який був похований біля  місця розстрілу.
    На місці перепоховання  Миколи Єременка,Олександра Омеляненка і Леоніда Ткаченка спорудили дерев’яний обеліск (пам’ятник борцям комсомольського підпілля).
    У серпні 1957 року в Холмах відбувся захід по вшануванню ветеранів партизанського руху. Біля могили комсомольців-підпільників відбувся мітинг. Партія «окантовувала» подвиги  під час війни у стверджені ідейні правила. Присутній на мітингу представник обкому партії І.В.Одинцов повідомив, що за рішенням обкому тут буде споруджено пам’ятник підпільникам. Наступного року в районній газеті  відомий партизан, колишній другий секретар райкому комсомолу П. Денисенко, озвучує нову назву організації –  «За Батьківщину». Також у статті згадується поховання  як могила п’яти комсомольців. Навесні цього ж року на місці скромного обеліску було відкрито монумент. У міді відображено нескорені постаті патріотів своєї землі. Монумент  став головним місцем вшанування пам’яті героїв-підпільників селища Холми.

      На околиці селища, на місці, де були розстріляні фашистами члени молодіжного підпілля, було насипано Курган Слави.

    У 1968 році, в декількох десятках метрів від монументу, було відкрито музей комсомольської слави (музей на задньому плані фото).

    Того ж року на оздобленій стеллі монумента  закріплено меморіальну дошку з написом:« Здесь покоится прах членов подпольной молодежной организации, погибших в борьбе с фашизмом в марте 1942 года: Еременко Николая, Ткаченко Леонида, Омельяненко  Александра».

      У семидесятих роках радянській системі потрібна була велич. Кувався радянський народ. Вшанування конкретних людей, які віддали своє життя у боротьбі проти ворога, вже було замало. Потрібно було щось узагальнено-героїчне, місце поклоніння і клятви. Так на монументі зникла дошка з іменами похованих  підпільників. На її місці з’явився напис: «За Родину отдавшим жизнь и юность, ты до земли, прохожий, поклонись. И перед светлой памятью героев, ты в верности Отчизне поклянись».    

       Нижче: « В период Великой Отечественной войны в поселке Холмы действовала подпольная комсомольская организация «За Родину», тесно сотрудничавшая с партизанским отрядом. 4 марта 1942 года члены организации зверски убиты гестаповцами».