Бардаков Андрій Семенович

       

                                                                                 

       Бардаков Андрій Семенович пройшов з Холминським партизанським загоном ім. Сталіна бійцем увесь бойовий шлях.

       Нагороджений  медалями «Партизан Вітчизняної війни 1 ст.», «За перемогу над Німеччиною», «За доблесну працю».
       До 1933 року працював у колгоспі «Більшовицький шлях» с. Шишківка. З 1933 року по 1936 рік Андрій Семенович проходив військову службу в Червоній Армії курсантом полкової школи, далі – командиром стрілецького відділення 133-го залізничного полку. Після армії був головою колгоспу у своєму селі Шишківка. З 1938 по 1941 рік – головою сільської ради. В 1941 році його обрано народним суддею Холминського району. Далі – війна.

     З цього часу розпочалися трагічні часи для його родини. В 1941 році карателі в селі Шишківка повісили вагітну молоду дружину Андрія Семеновича, матір, тринадцятирічного брата Павла, одинадцятирічного брата Михайла. Про його дітей Галинку і Сашка нічого не було відомо. Їх знайшли лише після визволення району від німців. Стало відомо, що їх заховали родичі, але потім вигнали через страх. Приютили дітей чужі люди. Сашка знайшли в скирді у селі Гмирянка, воші загризали хлопчика. (Олександр проживає в місті Санкт-Петербург. Галина – у місті Яготин.)

     Ще двоє рідних Андрія Семеновича – сестра Галина і брат Олександр – на той час уже були в партизанах. У 1943 році Олександр Бардаков з партизанського загону піде на фронт. Сестра Галина буде кухаркою в загоні. Разом зі з’єднанням О. Федорова вона піде у рейд на Західну Україну. Далі з військами Червоної Армії дійде санітаркою до Берліна. З війни повернеться заміжня з майором Савицьким.

      Майор Михайло Юхимович Савицький нагороджений орденом Вітчизніної війни 2ст. і медаллю «За оборону Сталінграда». Комбат 3-го стрілецького батальйону 1054-го стрілецького полку 301-ї стрілецької Сталінської дивізії пройшов тяжкі випробування на самих жорстоких ділянках фронтів. Він воював з листопада 1941 року на Південному і Кримському  фронтах, де 24 березня 1943 року отримав пораненя. З квітня 1942 року – на Західному фронті. З липня 1942 року його батальйон бився під Сталінградом. Далі батальйон брав участь у наступі військ Сталінградського фронту. З березня 1943 року Михайло Юхимович воював на 4-у Українському фронті. 28 лютого 1944 року комбат Савицький отримав тяжке поранення, контузію і був евакуйований для лікування.

     З історії 301-ї стрілецької Сталінської дивізії:

     «13 лютого 1944 року дивізія, здавши свою ділянку оборони частинам 109-ї гвардійської стрілецької дивізії, зосередилася у районі Леонтіївки і Верхнього Рогичика на південь від Нікополя і розпочала підготовку до форсування Дніпра. 14-го числа передовий загін дивізії переправився через річку і, закріпившись на правому березі, зав'язує бої за розширення захопленого плацдарму. Противник запекло контратакує. Втративши сотні вбитих і до десятка танків, фашисти відмовилися від подальших спроб скинути полки дивізії в крижані води Дніпра, наступила оперативна пауза.

      О 4 годині 26 лютого без вогневого нальоту полки дивізії піднялися в атаку. Стрілецькі роти увірвалися в траншеї противника і в західну частину села Золота Балка. У цих боях ворог втратив убитими і полоненими понад 1 тис. осіб. Були захоплені великі трофеї. Шлях до річки Інгулець тепер був відкритий».

 

        З нагородного листа на Савицького М.Ю.

      «У боях 4-6 лютого 1944 року в районі села Катеринівка Запорізької області, командуючи батальйоном, сміливим і раптовим обхідним маневром прорвав дуже  укріплену лінію оборони противника на ділянці висоти 81,9 …

     …7-8 лютого 1944 року  в бою за село Велика Лепатива, долаючи жорстокий спротив противника, перший зі  своїм батальйоном вірвався в село і в вуличних боях очистив його від ворога.

      У бою 28 лютого 1944 року біля висоти 84,9 у  районі села Золота Балка Миколаївської області, командуючи батальйоном, стійко утримував зайнятий рубіж, відбиваючи люті  контратаки переважаючих сил противника. У цьому бою капітан Савицький Михайло Юхимович був поранений».

      У військовому шпиталі майор Савицький зустріне свою долю – Галину Бардакову. Одружившись, вони повернуться в село Холми, де проживатимуть деякий час.

     Повертаючись до партизанського шляху Андрія Семеновича Бардакова, слід наголосити, що з тяжкими душевними травмами і потрясіннями йому довелося справлятися в партизанському загоні. Його дочка Олена Андріївна розповіла, що коли  родину стратили, то Хіма, рідна тітка батька, від горя ледь не збожеволіла. Вона залишила свого малесенького сина Толю на могилі  і пішла невідомо куди. Прийшла до тями, коли дитина почала плакати. Повернулася. Лише  забравши дитину, зрозуміла, що потрібно жити. Потім вона увесь час переховувалася зі своїм немовлям Толею у небайдужих людей ( Анатолій Єгорович Кльова зараз проживає в Харкові).

      Андрій Семенович пройшов увесь партизанський шлях разом з загоном. Був учасником багатьох бойових операцій.

     Повернувшись з Ганною Іванівною в Холми, він знову працював суддею Холминського суду. Забравши дітей Андрія Семеновича від першого шлюбу, вони приютили і дітей брата. Певний час у них проживала і сестра з чоловіком. У хатині мешкали дванадцять чоловік.

    Працював Андій Семенович райуповмінзагом, а з 1952 по 1961 рік був головою сільської ради Холмів. Після реорганізації районів працював на керівних посадах і в 1967 році колишній  партизан і  ветеран праці вийшов на пенсію.

Фото: діти Олена, Галина, Олександр і Олександра.