субота, 8 серпня 2015 р.

4. ХУТОРЯНИ

                        
      "Уже на Уралі ми знову зустрілися з Мелашенком Карпом Вікторовичем і його дружиною Марією, розповіла Єлизавета Іваніна. – Поселення у Фінляндії покидали разом, а потім у Ленінграді наші дороги розійшлися. Там уже виживали хто як міг. Їхнього сина Іллю призвали до армії з Ченчиків у 1939 році. Другого сина, Михайла, забрали на фронт уже з поселення у Фінляндії, у перший місяць війни. Самий молодший, Іван, місяців через два також пішов на фронт. Усі три сини з війни не повернулися”.


Мелашенко Михайло Карпович
                                                               (1918 -194?)

     Мелашенко Михайло Карпович призваний до Червоної армії у червні 1941 року. Відомостей немає. Вважається зниклим безвісти.
  


Мелашенко Ілля Карпович
                                                               (1919 -194?)
      Мелашенко Ілля Карпович  призваний до Червоної армії у 1939 році. Відомостей немає. Вважається зниклим безвісти.

Мелашенко Іван Карпович
                                                               (1922 -1944)

     Мелашенко Іван Карпович  призваний до Червоної армії у серпні 1941 року з поселення у Фінляндії (Приозерськ). Далі дев’ятнадцятирічний юнак направлений до Сталінградсь-кого танкового училища. Училище створено 12 серпня 1941 року і евакуйовано в місто Курган, за Урал.
   З 9 липня 1943 року Іван Карпович на Центральному фронті. Командир танка Т-34 119-го танкового батальйону 103-ї танкової бригади Мелашенко Іван Карпович, як і увесь бататальйон, готувався до Курської битви. Бригада, після боїв на Донбасі, отримавши поповненя, в одному з районів Курської області готувалася до наступу.
    У складі 3-го танкового корпусу 2-ї танкової армії 15 липня 1943 року танкісти перейшли у наступ. Жорстокі бої розгорнулися південніше Орла в районі населеного пункту Понирі. Далі бригада, перерізавши залізницю, у складі 2-ї танкової ариії Богданова розвинула наступ на Кроми. Самий жорстокий бій зав’язався в районі Ржава – Бельдяжки  (Кромський район Орловської області). Укріплена смуга оборони противника змусила танкістів обійти Ржаву зліва і справа. Після заволодіння Ржавою, склалося враження, що битва виграна, але танки 103-ї бригади потрапили під сильний артилерійський вогонь під Бельдяжками, з ложбини вийшли німецькі танки.
     З нагородного листа на Мелашенка І.К.:
    " Беручи участь у боях в районі Бельдяжки 4 серпня 1943 року Мелашенко проявив себе мужнім, хоробрим і стійким командиром-танкістом. Не дивлячись на те, що його танк застряв на полі бою, а  екіпаж, за виключенням його, був поранений, він мужньо захищав свій танк від німецьких автоматників. У цьому бою екіпаж Мелашенка знищив: 2 протитанкові гармати, 5 автомашин з військовими і вантажами, також до 60 солдатів і офіцерів противника”.
    За участь у боях під Орлом Мелашенко Іван Карпович нагороджений орденом Червоної Зірки.
    Після знищення орловського угрупування противника танкова бригада перейшла у наступ на Севському напрямку. 27 серпня 1943 року 50-а танкова бригада вдарила по флангах ворожої оборони міста, за нею в бій вступила на головному напрямку наступу 103-я танкова бригада. Після жорстокого бою в той же день, 27 серпня, танкова бригада звільнила місто.
     На початку вересня 1943 року 103-я танкова бригада була виведена у резерв.
     У середині січня 1944 року бригада увійшла до складу 1-го Українського фронту. Танкісти вступили у надзвичайно важкі бої Корсунь-Шевченківської наступальної операції. Після розгрому противника  під містом Умань 103-я танкова бригада продовжила тіснити ворога в районах Південного Бугу. 10 квітня 1944 року танкісти переправилися через Прут  у районі Бедрей і вийшли на румунський плацдарм.
     За декілька днів до цього відбулися несподівані жорстокі танкові бої під селом  Пирлиця Угненського району Молдавії. Розвідка доповіла про прихід на залізничну станцію Пирлиця ешелона з ворожими танками. На знищення техніки противника 7 квітня 1944 року була направлена танкова рота 107-ї танкової бригади, та було пізно. Ворожі танки вдалося розвантажити і вивести на бойові позиції. Частину танків і станцію вдалося захопити у ворога, але група потрапила в оточення. Проти девяти танків 107-ї танкової бригади вийшло понад 30 одиниць панцерників противника. З німецького боку вийшли частини 1-го та 2-го панцер-гренадерських батальйонів дивізії «Велика Німеччина», а також батальйон штурмових гармат, посилений «Тиграми» цієї дивізії. Дві доби танкісти  107-ї танкової бригади під командуванням  капітана Данкова тримали населений пункт разом з мотострілецьким десантом. Будучи відрізаними від  основних сил, 9 танків і до 160 чоловік загинули в нерівному бою.
   На знищення угрупування противника в районі Пирлиці були кинуті батальйони 103-ї танкової бригади та інші частини. В наслідок повного бездоріжжя і підтримки артилерії хід наступу був тяжким. Ворожі танки і самохідні гармати займали вигідніші вогневі позиції, але втримати Пирлицю не змогли.
      8 квітня 1944 року в цих боях загинув командир танка 119-го танкового батальйону 103-ї  танкової бригади Мелашенко Іван Карпович.

P.S. У січні 1943 року на  Корсунь-Шевченківському виступі розпочали бій з ворожими танками два товариші з Ченчиків – Мелашенко Іван Карпович і Мальчик Микола Іванович. У складі  1-го Українського фронту, в районі села Тинівка Черкаської області, атакував противника  на своєму Т-34 командир танка  Мелашенко І.К. У районі Кіровограда, на 2-у Українському фронті вів у бій свій «Шерман» механік-водій Мальчик М.І. Земляки стискали кільце навколо корсунь-шевченківського угрупування ворога, не знаючи, що беруть участь в одній наступальній операції і, що обидва вони – танкісти. З цих боїв товариші  вийшли переможцями, але зустрітися їм не судилося.
     Батько Іллі, Михайла і Івана до Ченчиків повернувся після війни один. Його дружина Марія лишилася на Уралі. Мелашенко Карпо Вікторович, лишившись трьох синів, проживав самотньо. Потім став жити з Мальчик Євдокією. Чоловік її загинув, і вона мала двох синів: Івана і Степана. Іван Кирилович Мальчик на фронті не був, а Степан Кирилович Мальчик, 1924 року народження, пройшов дорогами війни. У 1985 році нагороджений ювілейним орденом Вітчизняної війни 2 ступеня.

***
    З розповіді Мальчик Єлизавети Іванівни:  « Коваль ще при панові у Ченчиках був знаменитий. До нього їхали звідусіль. Багатий був.
   Син його Гаврило перед війною загинув від враження блискавкою, Роман, менший,  був з нами у Фінляндії, ще в коваля були дочки.У Фінляндії з нами була дочка коваля Одарка з сином Федором. Потім вони також були евакуйовані на Урал. Звідти Федір пішов на фронт. Його мати у Ченчики так і не повернулася.
    Так от, після смерті коваля, його внук Федя знайшов горщок з грошима. Він малий був, ще не розумів, тож роздавав золоті червінці у школі всім. Коли пішов на фронт, йому писала листи дочка вчительки, котра  працювала у Ченській школі після Євгенія Костянтиновича. Так дівчина і не дочекалася повернення Федора з війни».

Мелашенко Федір Васильович
                                                               (1925 -1945
     Мелашенко Федір Васильович призваний до Червоної армії осінню 1943 року. Бойовий шлях розпочав на Сталінградському фронті.
     Його підрозділ взяв участь у ході Нікопольсько-Криворізької операції. Форсувавши Дніпро, з ходу визволяв місто Нікополь.
      Весною 1944 року сержант Мелашенко Федір Васильович командує відділенням 159-ї окремої розвідувальної роти 329-ї стрілецької дивізії 1-го Українського фронту. Підрозділ вів тяжкі бої в ході Львівсько-Сандомирської операції. Війська, прорвавши оборону противника, пройшли з боями близько 250 кілометрів, вийшовши під Львів. Бійці громили ворога, розширюючи плацдарм на західному березі річки Сан. З 25 липня 1944 року 329-а дивізія висунулася в район Красника, у тил красноставського угрупування ворога.
       25 липня 1944 року відважний розвідник Мелашенко Федір Васильович нагороджений орденом Слави III ступеня.
       З нагородного листа: « 25.07.44 року в момент контратаки противника вів розвідку в розташуванні бойових порядків 186-го стрілецького полку (329 сд). Визначив чисельність і розташування  атакуючих  сил  противника. Мітко знищив ворожого мотоцикліста і під кулеметним  вогнем  забрав  мотоцикл».
       Далі 159-а окрема розвідувальна рота вела розвідувальні і бойові операції на Сандомирському плацдармі, на берегах Вісли.
       3 вересня 1944 року командир відділення розвідки Мелашенко Федір Васильович нагороджений медаллю «За відвагу».
       З нагородного листа: « 3 вересня 1944 року у складі розвідгрупи по захопленню контрольного полоненого, сержант Мелашенко був старшим лівофлангової групи прикриття, підповз до траншеї і закидав її гранатами. Із траншеї вискакували німці, котрих він знищив автоматним вогнем. Тут особисто сам сержант Мелашенко знищив трьох німецьких солдатів і одного офіцера».
       У січні – лютому 1945 року 329-а стрілецька дивізія, у складі ударного угрупування 1-го Українського фронту, при взаємодії з підрозділами 1-го Білоруського фронту розгромила островецько-опатівське угрупування противника, пройшла з боями  по території Польщі, вийшовши до річки Одер. Особливої жорстокості бої набули в районі міст-фортець Бреслау (Вроцлав ) – Глогау  ( Глогув). У цьому районі Нижньої Сілезії було оточене надзвичайно сильне угрупування противника з міцним вузлом оборони на лівому березі Одеру.
      Лише 1 квітня 1945 року капітулював німецький гарнізон міста Глогау, а 6 травня 1945 року – гарнізон Бреслау. Радянська сторона в боях під Бреслау втратила більше 8000 чоловік убитими.
        21 березня 1945 року в бою під Глогау, у селі Цурбау  загинув сержант Мелашенко Федір Васильович. Після другого поранення 9 лютого 1945 року він, з розвідки, був переведений старшиною кулеметної роти 2-го стрілецького батальйону 189-го стрілецького полку 329-ї дивізії. За відвагу в останньому своєму бою Федір Васильович був представлений до ордена Вітчизняної війни II ступеня. Нагороджений орденом Вітчизняної війни I ступеня  (посмертно).
       З нагородного листа:
      «У  боях при прориві оборони в районі села Цербау і форсуванні річки Лянграу 20 березня 1945 року старшина Мелашенко під ураганним кулеметно-мінометним  вогнем противника своєчасно постачав роту боєприпасами, а бійців кулеметної роти – смачним сніданком і обідом. У бою за населений пункт Цербау Мелашенко взяв активну участь і вогнем свого автомата знищив 3-х німців. У цьому ж бою Мелашенко загинув смертю хоробрих».
Похований Мелашенко Василь Федорович у братській могилі №1 (схема місця поховання)











Немає коментарів:

Дописати коментар