Холминське молодіжне підпілля часів Другої світової війни «Так починалось життя»

   …Вони товаришували ще до війни. В цей тяжкий час збиралися, обговорювали події, мріяли громити ворога. Отримавши новий поштовх до дій, ці юнаки і дівчата вирішують створити  підпільну організацію. Кожен з них уже допомагав партизанам всім, чим міг: були зв’язковими, пекли хліб, надавали інформацію про проходження ворожих частин. Тепер вони ставали одним цілим – підпільною організацією.                              

   Під час окупації селища гітлерівським вермахтом у роки Другої світової війни Миколою Єременком створено молодіжну підпільну організацію «Так починалось життя». Члени підпільної організації скріпили свою вірність Батьківщині клятвою.

   Сформовано підпільний комітет у  складі Миколи Єременка, Олександра Омеляненка, Катерини Дяченко. Підпільниками стали Феня Внукова, Леонід Ткаченко,  Галина Галеницька, Федір Резніченко, Феня  Шевцова,  юний школяр Омеляненко Володимир та інші.

   Молоді підпільники налагодили зв'язок з учителем місцевої школи Андріївським, який   працював перекладачем у німецькій  комендатурі. Він таємно повідомляв про людей, що були у списках на відправлення до Німеччини. Підпільники повідомляли цих людей і вони зникали з села. Феня Внукова на друкарській машинці друкувала листівки зі зверненнями інформбюро та партизанів до населення.
   …На одному з засідань підпільники вирішили оздобити село червоними прапорами на день Жовтневої революції. Головний прапор мав майоріти на 25- метровій пожежній вежі в центрі села. Споруда була стара і дорослу людину трухлі щаблі вже б не витримали. Тут у нагоді став школяр Володя. Хлопчина в нічній пітьмі  дістався височини і закріпив полотнище. Вранці все населення дивувалося, що всупереч залякуванням патріоти не коряться загарбникам.

  Зухвала діяльність  невідомих месників зацікавила гестапо. Почалися облави. Першою, за доносом,  забрали Надю Галеницьку. Надя була зв’язковою з партизанами. Її возили по лісах і змушували показати партизанські стоянки, проте марно… Дівчина загинула  першою із членів підпілля  пізньою осінню 1941 року. Про місце її поховання не відомо.

  Розправи гестапівців не зупинили підпільників, вони продовжували діяти: передавали партизанам отримані відомості про діяльність фашистів у Холмах та навколишніх селах, а також трофейну зброю.    

   Гестапо підняло всю агентуру, поліцаї  мали  вивідати хоча б якусь інформацію. Почалися допити, на яких  деякі члени підпілля під лютими погрозами видали своїх товаришів, щоб врятувати себе. Зізнання миттю лягло на папір  слідчих комендатури. Миколу Єременка, Олександра Омеляненка, Федора Резніченка, Феню Внукову, Леоніда Ткаченка і бабусю Катерини Дяченко Дарію Захарівну, в хаті якої часто збиралися підпільники, було заарештовано. Феня  Шевцова і Катерина Дяченко в цей час перебували у  партизанів.

   Підпільників жорстоко катували, але не довідалися від своїх жертв нічого. У камері в’язниці німецької комендатури вони залишили на стіні напис: «Помираємо за Батьківщину!»   

    Ранком 4 березня 1942 року замучених підпільників повели на розстріл до  загальної могили

на околицю селища, та снігу було багато, не пробитися, а вони, знесилені, падали.

   Всіх постріляли  перед річечкою за спиртовим  заводом…                                                                 Страчених фашистами юних патріотів люди перепоховали, але шлях до повного покою решток закатованих тіл героїв був різний. У селі ще була німецька окупаційна влада. Тіло Фені Внукової перепоховали на центральному цвинтарі. Місце поховання Надії Галеницької лишилося невідомим.  Миколу Єременка, Федора Резніченка і Олександра Омеляненка поховали на цвинтарі в загальній могилі, але таємно, вночі рідні перепоховали тіло Федора Резніченка в окрему могилу.

  Коли після війни  постало питання про увіковічення подвигу молодіжного підпілля, було прийняте рішення про перепоховання  їх у центральному сквері Холмів. При черговому перепохованні з цвинтаря були перевезені рештки Миколи Єременка і Олександра Омеляненка. Перевезли і рештки Леоніда Ткаченка, який був похований біля  місця розстрілу.

   На місці перепоховання  Миколи Єременка, Олександра Омеляненка і Леоніда Ткаченка спорудили дерев’яний обеліск.

    У серпні 1957 року було вирішено спорудити новий пам’ятник підпільникам. Навесні 1958 року на місці скромного обеліску відкрито монумент. У міді відображено нескорені постаті патріотів своєї землі. Монумент  став головним місцем вшанування пам’яті героїв-підпільників селища Холми.

    1968 року на оздобленій стеллі монумента  закріплено меморіальну дошку з написом: «Здесь покоится прах членов подпольной молодежной организации, погибших в борьбе с фашизмом в марте 1942 года: Еременко Николая, Ткаченко Леонида, Омельяненко  Александра».

   У семидесятих роках радянській системі потрібна була велич. Кувався радянський народ. Вшанування конкретних людей, які віддали своє життя у боротьбі проти ворога, вже було замало. Потрібно було щось узагальнено-героїчне, місце поклоніння і клятви, велич комсомолу. Так назва організації зазвучала « За родіну», а на монументі зникла дошка з іменами похованих  підпільників. З’явився напис: «За Родину отдавшим жизнь и юность, ты до земли, прохожий, поклонись. И перед светлой памятью героев, ты в верности Отчизне поклянись».   

    Нижче: «В период Великой Отечественной войны в поселке Холмы действовала подпольная комсомольская организация «За Родину», тесно сотрудничавшая с партизанским отрядом. 4 марта 1942 года члены организации зверски убиты гестаповцами».

                             

                                                                                                       Віталій Запорожець                           

Чи вчить історія холминців?

       Лист  написаний п’ятдесят років тому, патріотом нашого селища, істориком ЄРЕМЕНКОМ Олександром Михайловичем.

       До Ваших роздумів коротенький витяг  з оригіналу, одиниці  великої  колекції історичної спадщини, яку, ця мудра людина лишила нам.

Лист

Генеральному секретарю ЦК КПРС

Леоніду Іллічу Брежнєву

       До нас прийшло велике свято Жовтня. Час не для того, щоб писати такі листи. Але ось учора, і сьогодні, куди не підеш у селищі, кругом люди стурбовані і навіть обурені. А нас, місцевих активістів звинувачують, – хлопці, куди ви дивитеся, ви ж патріоти. А що їм відповісти, якщо самому здається, що нами хтось грає, як осел пішаками на шаховій дошці.

     Обласне начальство вкотре розпоряджається  нами. Це добре, що воно виявляє  постійну про нас турботу. Але, дивним чином воно хоче нам зробити краще. Скоріше навпаки.

      11 вересня 1966 року на бюро Чернігівського обкому КП України  було прийнято нарешті вірне рішення – відновити Холминський район з райцентром у Холмах. Та один член бюро, перший секретар обкому тов. Борисенко був незгодний з цим. Це зрозуміло чому. Він – зоотехнік по професії. У свій час дуже ратував за кукурудзу. А у нас піски і, корови не дають стільки молока, як хотілося б і, кукурудза не так родить. Тов. Борисенко у Києві відстояв свою думку. І тепер новий район буде в наших же місцях, але у Корюківці. Знову район перейняв полюсне положення…

    Всі ці  роки пройшли мимо наших Холмів і навколишніх сіл.

    І тепер все забути? Все замінити літром молока і кілограмом кукурудзи? Як тут не дивуватися?! І як тут мовчати! Як примирити холминців з дійсністю?!!!

    

     6 листопада 1966 року                                                                    О.М.Єременко

Нове започаткування

     Селищний голова Віталій Запорожець ініціює наступного ювілейного 380 року від  заснування Холмів провести в останній тиждень вересня ГРИБФЕСТ, а також започаткувати місцеву програму « Сіверська грибна столиця » з вирощення грибів та ведення  бізнесу. До участі в програмі запрошуються інвестори, спонсори та меценати.

Свято грибів «Лісова феєрія» у Холмах

      Околиці Холмів та прилеглих сіл громади здавна славляться грибними місцями та розмаїттям лісових ягід. Тому виконком ради за ініціативи селищного голови прийняв рішення   вперше за  довгу історію населеного пункту провести свято грибів «Лісова феєрія». Це дійство відбулося 30 вересня 2017 року і було приурочене до Дня селища. 

          Під час  свята   господині  провели майстер-класи з приготування традиційних грибних страв. Гості мали можливість скуштувати  принадну   їжу з грибами, а також придбати свіжі, мариновані та сушені гриби. До страв смакували напої з лісових ягід на кшталт креативних  міцних напоїв.

1950 рік

     У січні 1950 року в районі проведено укрупнення  сільгоспвиробників – 35 дрібних артілей об’єднано в 16 колгоспів. Холминський колгосп ім. Леніна перейменовано у колгосп ім. Ворошилова.

     Почалося запровадження  нових сільськогосподарських культур. Серед них –  багаторічна трав'яниста рослина кок-сагиз, який містив каучуконосні властивості; чумиза – зернова культура, одна з найстаріших хлібних культур Східної Азії.

     Районна  газета друкує перше попередження про нове «злодіяння американських імперіалістів» – колорадського жука.

    У жовтні 1950 року колгосп «Червоний маяк» придбав півторатонну автомашину ГАЗ-АА (полуторка). Це була перша  вантажівка, яка з’явилася у селищі.

     Однією з форм роботи сталінської пропагандистської машини було соціалістичне змагання. Компартія намагалася охопити соцзмаганням якнайбільше сільських трудівників. Змагалися між собою області, райони, МТС, колгоспи, бригади, ланки, ферми, окремі трудівники. На місцях намагалися будь-що мати в колгоспі своїх рекордсменів, героїв. Тому їм створювали “тепличні умови”, вдавалися до приписок. Значна частина цих “передовиків” була штучним витвором пропагандистської машини. Переможців визначали заздалегідь. Їх виробничі показники “підкручували”, “намолочували” і т.д. Так  дійсно  окремі ланки, бригади збирали високі врожаї, а колгоспи залишалися відсталими.

     У січні 1950-го у колгоспі «Червоний маяк» брали зобов’язання у соцзмаганні ланкові Самійленко Настя Василівна – по вирощуванню конопель, кукурудзи,чумизи; Параска Тимофіївна Шевченко – по вирощуванню чумизи; Щербак Ганна – по вирощуванню картоплі; Сидорець Василь Федосович – по ремонту моторів.

     Колгосп ім. Ворошилова відзначав кращих: по ремонту  сільгосптехніки – коваля Івана Никифоренка, ремонтників Кубрака Юхима та Авдієвського Сильвестра; кращого конюха року Василя Максименка; колгоспників  ланки Кубрак Наталії – косарів Кубрак Агафію, Корх Палажку, Кубрак Марію, в’язальниць  Омеляненко Катерину,  Кубрак Харитину,  Корх Килину,. Корх Марію.

    На осінніх роботах по збиранню врожаю картоплі відзначилися Нагорна Ганна, Єременко Горпина, Щербак Хима, Гладченко Ганна. На перевезенні  картоплі на спиртозавод передовими були транспортні бригади Захарченко Віри та Кубрак Фені: возії Ворона Марія, Махнітко Поля, Верхулевська Галя, Бишок Віра; транспортна бригада І.Кубрак: возії Єременко Степанида, Литвин Ганна, Дорошко Фросина. Найкраще скиртували солому Осипенко Корній, Іллюченко Іван, Кулик Іван, Кубрак Юхим.

    На будівництві свинарника і вівчарника відзначено майстрів будівельної бригади: Черниша Миколу, Литвина Архипа, Гладченка Семена та Гладченка Степана.

                                          Фото О.М.Єременка. На будівництві свинарника

***

      1950 року значні зміни відбулися у Холминській МТС.

      Закінчено будівництво і пущено в експлуатацію власну електростанцію потужністю 45кВт. Газета «Соціалістичним шляхом» пише: «…Струм уже рухає металообрізні станки, освітлюються приміщення МТС. Частина електроенергії подається на освітлення хат колгоспників».

1949 рік

      У перші післявоєнні роки був відмінений призив до армії. Юнаки призивалися не до війська, а направлялися  «вчитися»  до ФЗН (фабрично-заводське навчання ). Молодь призивного віку мала трудитися на шахтах Донецької та Луганської областей. Для Холмів роком масового набору до ФЗН  став 1949 рік. Ухиляння  від такого типу призиву до школи потрапляло під кримінальну відповідальність з позбавленням волі до одного року в трудових колоніях. Місцева газета «Соціалістичним шляхом», у свою чергу, переповнювалася замітками про тих,  хто з великим «піднесенням» і «бажанням»  записувався до таких шкіл.

***

     Сільська рада набувала уже розмірів управлінської структури: голова Холминської сільської ради Мелашенко  Григорій Іванович, секретар сільської ради Панченко Ольга Іллівна, діловод Єременко Микола Корнійович, військовий облік – Синявська Марія Максимівна. З 1949 року запрацював  колгоспний ринок, і у сільській раді було засновано посаду зборщик колгоспного ринку. Цю посаду обіймав  Кошкін Давид Йосипович. Збираючи податки  за торгівлю, за сумісництвом, він мав також рубати дрова для опалення сільради.

***

      Райконтору зв’язку у 1949 році  очолила  І.Ткачик. Райконтора мала  поштове відділення, відділення телефонного зв’язку та радіо. Телефонний зв'язок забезпечували телефоністки, які цілодобово працювали на комутаторі. Щоб зателефонувати, потрібно крутити ручку індуктора на телефонному апараті, назвати номер абонента, за отриманою назвою або номером телефоніст виконував комутацію абонентів шляхом з'єднання штекера проводу одного абонента з гніздом (номером) іншого.

   Фото О.М.Єременка: телефоністка Холминської телефонної станції

    

Девушка, здравствуйте, как вас звать? Тома?

Семьдесят вторая, жду, дыханье затая,

Быть не может, повторите, я уверен, дома,

А, вот уже ответили: « Ну, здравствуй. Это я.»

( Пісня Володимира Висоцького «Ноль семь»).

***

      У 1949 році суворо діяв закон 1940 року «Про перехід на восьмигодинний робочий день, на семиденний робочий тиждень і про заборону самовільного виходу робітників і службовців з підприємств і установ». Робочий тиждень мав тривати 48 годин при шести робочих днях з одним вихідним у неділю. За запізнення на роботу, прогули і самовільне залишення роботи було встановлено кримінальну відповідальність ( скасована  лише у 1956 році).

ВОЯКИ УПА З ХОЛМІВ

      Після написання статті «Слуги німецької окупаційної влади у вересні 1943 …»  я не полишав  роботу над темою боротьби холминців у лавах Української Повстанської Армії. Нові матеріали і досконалий аналіз інформації від колег, які працюють над темою УПА, почав привідкривати важку завісу, якою «совєти» утаємничили правду. Висвітлення НКВС-ного списку 92 чернігівців, що фігурують у реєстрі обліку вояків УПА, серед яких 33 бійці  були із селища Холми, а ще  24 – з тодішнього Холминського району, стало новим поштовхом  для роботи.

      У описі Тамари Демченко та Сергія Бутко «Український національно-визвольний рух на Чернігівщині» згадується , що  група з 20 вояків УПА,  колишніх поліцаїв Чернігівщини та Сумщини, яких німці евакуювали восени 1943 року до м. Дубно,  у травні 1944 року була  направлена з Волині  для підпільної роботи до Чернігівської та Сумської областей. Про десятьох  вояків УПА з названої групи згадував  і Степан Колінченко ( псевдо «Шуляк»). У 2003 році «холминський бандерівець» розповідав  про своїх побратимів: «…чимало залишилось в УПА. Під час прочісування лісу загинув холминець Микола Єременко і 37 бандерівців. Переслідувані армійськими спецчастинами упівці ховались у селах, сховах. У червні 1944 року десять з них отримали завдання пробратися додому, в Холминський район, будити Схід, "вести агітацію за самостійну Україну". Дійшли з труднощами. Чиясь необережність призвела до провалу групи».

      Усі «ниточки» також  сходяться  і до участі холминських упівців  у найбільшому бою УПА під Гурбами у квітні 1944 року. Слава про чудеса хоробрості, проявлені  в тому бою  при розгромі  військ НКВС, була за ударною групою,  в основному,  уродженців  із Чернігівської та Сумської областей.

                                                               Автор малюнка Юрко Журавель «Битва під Гурбами»

Історична довідка про село Кучугури

     Перші спогади про «острів Стопилин», на якому згодом і було засноване село Кучугури, датуються початком 1600-х років. У старописаннях  разом з «островом» Холми згадуються і  «острови» Сядрин, Стопилин, Турець. На військово-топографічній карті 1850 року на західних схилах цієї території тулиться маленький хутірець Стапилка, а на заході, на роздоріжжі – «отдєльноє строєніє». Саме на цій ділянці дороги, яка на топографічній мові того часу  позначена як «неудобная», згодом і буде засновано село Кучугури. Заснування села датується 1921 роком. Ця територія мала бугристий рельєф – «кучугури», кучі землі, могили. За переказами старожилів,  ці могили виникли в період війни Росії зі Швецією. Територія  підвищувалася над усією навколишньою місцевістю,  і в період війни зі шведами  ця  місцевість, очевидно, стала оборонним рубежем. Звідси і походить назва села Кучугури.

   Станом на 01 січня 1965 року в селі Кучугури налічувався 31 двір, проживало 103 особи. Працездатного населення – 36 осіб, з яких 5 працювали в установах  або на підприємствах, а 31 – у колгоспі. В селі Кучугури діяв ларьок.

          Після ліквідування Олешнянської сільської ради у 1973 році село Кучугури увійшло до складу Холминської селищної ради. Землі і колгоспна бригада перейшли під управління колгоспу «Червоний маяк».                                                                                                          На кінець 1990-х років  у Кучугурах було 10 дворів, з них жилих – 4. Населення складало 5 осіб.

Історична довідка про село Олешня

Село Олешня розташоване на берегах невеличкої річки Олешня, яка тече з півночі на південь і впадає в річку Убідь за 2-3 кілометри від села. У кінці XVIII – на початку ХІХ століття село мало назву Гута – так називалися промисли, пов’язані з виробництвом скла. Згодом промисел переріс у скловарний завод. Заснування заводу належить поміщику Ярошевицькому, який жив у Холмах. Потомок Дуніних-Борковських Іван Ярошевицький, що на початку 1830-х років став власником маєтку у Холмах, пристосовував своє господарство до потреб ринку, спорудивши цукровий завод, шкіряний завод, ґуральню, каретну фабрику і організувавши ливарне виробництво. Заволодівши Гутою, він розвиває тут скловарне виробництво, будує скловарний завод. За переказами старожилів, у цей час село отримує нову назву – Олешня, перші жителі якого і були робітники скловарного заводу. Цю назву село отримало від назви місцевої річки, яка протікає по болоту, порослому вільхою. Олешник або ольшатник – так називали зарослі вільхи по берегах річок і боліт.

Історична довідка про село Ченчики

У старописаннях село Чєнци (Ченчики) згадується на початку 17 століття: «…в дубовій гряді на річці Убеді проти названого острова святого Ітурець і Холмами розташоване сільце Чєнци». У грамоті 1689 року цей острів зветься «святий острів (Итурецъ), оскільки там мешкали монахи. У згаданий період село Ченчики (Чєнци) належало Василю Дуніну-Борковському – чернігівському полковнику, Генеральному Обозному в уряді Гетьманщини.Оскільки в жодних документах не значиться, щоб у гетьманський час ця місцевість належала монастирю, то можна уявити, що у Ченчиках був монастир дотатарського періоду, а переселення монахів-відлюдників (ченців) на острів Ітурець, вочевидь, було вимушеним. Після смерті Василя Дуніна-Борковського його друга дружина Марія Степанівна 28 вересня 1702 року передала млин з хатою у Ченчиках Пустинно-Рихлівському монастирю. За переказами старожилів, у перші десятиріччя радянського періоду до каплиці, яку побудували у Ченчиках на місці зруйнованого дерев’яного храму, приходили монахи.