ВОЯКИ УПА З ХОЛМІВ

      Після написання статті «Слуги німецької окупаційної влади у вересні 1943 …»  я не полишав  роботу над темою боротьби холминців у лавах Української Повстанської Армії. Нові матеріали і досконалий аналіз інформації від колег, які працюють над темою УПА, почав привідкривати важку завісу, якою «совєти» утаємничили правду. Висвітлення НКВС-ного списку 92 чернігівців, що фігурують у реєстрі обліку вояків УПА, серед яких 33 бійці  були із селища Холми, а ще  24 – з тодішнього Холминського району, стало новим поштовхом  для роботи.

      У описі Тамари Демченко та Сергія Бутко «Український національно-визвольний рух на Чернігівщині» згадується , що  група з 20 вояків УПА,  колишніх поліцаїв Чернігівщини та Сумщини, яких німці евакуювали восени 1943 року до м. Дубно,  у травні 1944 року була  направлена з Волині  для підпільної роботи до Чернігівської та Сумської областей. Про десятьох  вояків УПА з названої групи згадував  і Степан Колінченко ( псевдо «Шуляк»). У 2003 році «холминський бандерівець» розповідав  про своїх побратимів: «…чимало залишилось в УПА. Під час прочісування лісу загинув холминець Микола Єременко і 37 бандерівців. Переслідувані армійськими спецчастинами упівці ховались у селах, сховах. У червні 1944 року десять з них отримали завдання пробратися додому, в Холминський район, будити Схід, "вести агітацію за самостійну Україну". Дійшли з труднощами. Чиясь необережність призвела до провалу групи».

      Усі «ниточки» також  сходяться  і до участі холминських упівців  у найбільшому бою УПА під Гурбами у квітні 1944 року. Слава про чудеса хоробрості, проявлені  в тому бою  при розгромі  військ НКВС, була за ударною групою,  в основному,  уродженців  із Чернігівської та Сумської областей.

                                                               Автор малюнка Юрко Журавель «Битва під Гурбами»

Історична довідка про село Кучугури

     Перші спогади про «острів Стопилин», на якому згодом і було засноване село Кучугури, датуються початком 1600-х років. У старописаннях  разом з «островом» Холми згадуються і  «острови» Сядрин, Стопилин, Турець. На військово-топографічній карті 1850 року на західних схилах цієї території тулиться маленький хутірець Стапилка, а на заході, на роздоріжжі – «отдєльноє строєніє». Саме на цій ділянці дороги, яка на топографічній мові того часу  позначена як «неудобная», згодом і буде засновано село Кучугури. Заснування села датується 1921 роком. Ця територія мала бугристий рельєф – «кучугури», кучі землі, могили. За переказами старожилів,  ці могили виникли в період війни Росії зі Швецією. Територія  підвищувалася над усією навколишньою місцевістю,  і в період війни зі шведами  ця  місцевість, очевидно, стала оборонним рубежем. Звідси і походить назва села Кучугури.

   Станом на 01 січня 1965 року в селі Кучугури налічувався 31 двір, проживало 103 особи. Працездатного населення – 36 осіб, з яких 5 працювали в установах  або на підприємствах, а 31 – у колгоспі. В селі Кучугури діяв ларьок.

          Після ліквідування Олешнянської сільської ради у 1973 році село Кучугури увійшло до складу Холминської селищної ради. Землі і колгоспна бригада перейшли під управління колгоспу «Червоний маяк».                                                                                                          На кінець 1990-х років  у Кучугурах було 10 дворів, з них жилих – 4. Населення складало 5 осіб.

Історична довідка про село Олешня

Село Олешня розташоване на берегах невеличкої річки Олешня, яка тече з півночі на південь і впадає в річку Убідь за 2-3 кілометри від села. У кінці XVIII – на початку ХІХ століття село мало назву Гута – так називалися промисли, пов’язані з виробництвом скла. Згодом промисел переріс у скловарний завод. Заснування заводу належить поміщику Ярошевицькому, який жив у Холмах. Потомок Дуніних-Борковських Іван Ярошевицький, що на початку 1830-х років став власником маєтку у Холмах, пристосовував своє господарство до потреб ринку, спорудивши цукровий завод, шкіряний завод, ґуральню, каретну фабрику і організувавши ливарне виробництво. Заволодівши Гутою, він розвиває тут скловарне виробництво, будує скловарний завод. За переказами старожилів, у цей час село отримує нову назву – Олешня, перші жителі якого і були робітники скловарного заводу. Цю назву село отримало від назви місцевої річки, яка протікає по болоту, порослому вільхою. Олешник або ольшатник – так називали зарослі вільхи по берегах річок і боліт.

Історична довідка про село Ченчики

У старописаннях село Чєнци (Ченчики) згадується на початку 17 століття: «…в дубовій гряді на річці Убеді проти названого острова святого Ітурець і Холмами розташоване сільце Чєнци». У грамоті 1689 року цей острів зветься «святий острів (Итурецъ), оскільки там мешкали монахи. У згаданий період село Ченчики (Чєнци) належало Василю Дуніну-Борковському – чернігівському полковнику, Генеральному Обозному в уряді Гетьманщини.Оскільки в жодних документах не значиться, щоб у гетьманський час ця місцевість належала монастирю, то можна уявити, що у Ченчиках був монастир дотатарського періоду, а переселення монахів-відлюдників (ченців) на острів Ітурець, вочевидь, було вимушеним. Після смерті Василя Дуніна-Борковського його друга дружина Марія Степанівна 28 вересня 1702 року передала млин з хатою у Ченчиках Пустинно-Рихлівському монастирю. За переказами старожилів, у перші десятиріччя радянського періоду до каплиці, яку побудували у Ченчиках на місці зруйнованого дерев’яного храму, приходили монахи.