Повернемося до попередніх подій – до
розповіді про розвідників 20-ї окремої
розвідувальної роти 69-ї дивізії, які
діяли в районі нашого селища.
Тепер стало відомим, що саме про цих героїв і
йшлося в
статті « Справжні люди». Працюючи з матеріалами по 69-й стрілецькій
дивізії, вдалося встановити, що капітан Семен Васильович Жуков – легендарний
розвідник, командир розвідувально-диверсійних груп, командир 20-ї окремої розвідроти. У 1944 році він –
старший помічник начальника розвідвідділу штабу корпусу. Нагороджений орденом «Червоної Зірки»,
орденом «Вітчизняної війни 2 ст.»,
двома орденами «Вітчизняної війни 1 ст.». 19 вересня 1943 року він отримав четверте
бойове поранення.
Орден «Червона Зірка»
… 3 березня 1943 року рота Жукова під його
командуванням відбила декілька контратак
противника. В цих боях знищено до 200 гітлерівців і захоплені трофеї. Не
дивлячись на поранення, капітан Жуков продовжував командувати ротою.
Орден «Вітчизняної війни 2 ст.»
… при підході до річки Одер тов. Жуков,
виконуючи спеціальне завдання командування, безперервно перебував попереду
наших бойових порядків…
Коли
було зовсім невідомим положення противника в районах Альтвергель, Тиргартен, не
дивлячись на сильний вогневий обстріл, протягом доби спостерігав за
противником, своєчасно передаючи інформацію командуванню.
Орден «Вітчизняної війни 1 ст.»
Тов.
Жуков у період підготовки прориву оборонної смуги на рубежі Фольверн, Адельсдорф,
Вейсіг, Лінц… організовував військову розвідку з метою захоплення контрольних
полонених… У ніч з 3 на 4.05.45 року
тов. Жуков організував і підготував розвідпартію зі складу розвідроти 13-ї
гвардійської стрілецької дивізії. В результаті розвідпартія під керівництвом
Жукова захопила полоненого 7-ї роти 1-го моторизованого танкового полку «Герман
Герінг». Полонений дав цінну інформацію про бойовий склад і розташування противника.
Велику
роботу т. Жуков провів при організації мережі спостереження як у період оборони, так і під час наступу.
Авторська
примітка: «Герман Герінг» (нім. 1
Hermann Göring) — елітний підрозділ
люфтваффе, особисто підпорядкований рейхсмаршалу Герману Герінгу.
Створений на базі поліцейського батальйону, за час свого існування був
розгорнутий у танковий корпус. Разом з деякими підрозділами вермахту і військ
СС, «Герман Герінг» став одним з дієвих підрозділів Третього рейху. По
кількості кавалерів Рицарського хреста «Герман Герінг» входить до п’ятірки
лідерів серед з’єднань Третього рейху.
Ординарець Григошкін, про якого згадує Клавдія Білогур – це старший сержант
20-ї окремої розвідроти Олексій Гнатович Григошкін. За виконання бойових
завдань і відважні дії після форсування
річки Снов він нагороджений медаллю «За
відвагу». Форсування річки Снов відбувалося під Старими Боровичами 23 вересня
1943 року, а одно з попередніх бойових завдань, серед відзначених у нагородному
листі розвідника, було саме в районі Холмів.
З нагородного листа на
Григошкіна О. Г.
21 січня 1945 року розвідник старший
сержант О.Г.Григошкін загинув у Польщі.
Про загиблих бійців у маскхалатах з групи капітана Жукова
даних знайти не вдалося. Часто імена розвідників заносилися до загальних списків втрат полку. Можливо, серед вище згаданих чотирьох
загиблих 18 вересня 1943 року за Жуклею – саме
розвідники 20-ї розвідроти.
* * *
На цьому моя розповідь і пошук про
розвідників закінчилися. Та згодом я отримав інформацію і документи
про те, як після виходу в 1961 році статті « Справжні люди» розгорілася ціла
епопея. Серед читачів з’явився
«бдітєльний патріот». Редактору газети прийшла анонімка на автора статті:
«Шановний
редакторе!
Ми, жукляни,
коли прочитали з вашої газети статтю «Справжні люди» в номері 74 від 22 червня
1961 року, диву далися. Якщо всі статті в вашій газеті такі правдиві, то від
цього вона не стане авторитетнішою.
Написав
статтю « О.Чех». Цікаво, звідки він черпав такі дані? Правди там – один
процент. Пише: «А жінка пішла в ліс і принесла ще шістьох ранених бійців. Що це?
Гриби вона носила? У статті нема конкретного. « Та, мабуть, забули …», « Мабуть, загинув сам…», « … Був. Так і кажуть».
А в
Жуклі було з ким порадитись. Тут є сільська рада, партійна організація.
Не вистачає в статті правди, як ця жінка
зустрічала німців, з хлібом-сіллю. Казала: «Це ідуть мої брати».
Мабуть,
ця стаття написана на прохання жінки і, мабуть, за могорич».
(
без підпису)
Звістка про « відбілення » цієї історії дійшла до Підмосков’я, до самого
Семена Васильовича Жукова. Ветеран невдовзі надіслав до редакції листа. Дякував
своїм рятувальницям і описував ті бойові подій.
Бойова характеристика
на командира 20-ї окремої розвідроти 69-ї
стрілецької дивізії капітана Жукова Семена
Васильовича
З травня 1943 року т. Жуков командував розвідротою, за час перебування командиром роти показав себе грамотним, хоробрим
офіцером -розвідником. Вихованці
його роти, при форсуванні річок Десна,
Снов, Сож, Дніпро героїчно виконували
поставлені перед ними завдання.
Командування високо оцінило заслуги
розвідників, усі розвідники – вихованці
т. Жукова – нагороджені орденами, а одинадцять сержантів і рядових удостоєні звання
Героя Радянського Союзу.
В
селі Жукля при виконанні бойового завдання т. Жуков був поранений і відправлений у шпиталь на лікування.
Тов. Жуков користувався великим
авторитетом серед офіцерів, сержантів і рядових розвідників.
03 травня 1944 року
Заступник
начальника штабу 18 ск по розвідці майор Полісовий
Лист Жукова
С. В. до редакції газети «Соціалістичним шляхом» 12.06.61 року
ШАНОВНА РЕДАКЦІЄ !
Після
прориву надійно укріпленої смуги оборони противника на Курсько-Білгородському
напрямку з’єднання, в якому я служив офіцером-розвідником, у тяжких боях зайняло місто Севськ і Середина-Буда,
форсувало річку Десна і звільнило міста Новгород-Сіверський і Холми. Потім з’єднання
форсувало у тяжких умовах річку Снов і вийшло до Дніпра.
У цих
бойових операціях розвідувальний підрозділ, яким я командував, проявив велику
винахідливість і героїзм, за що увесь склад був нагороджений орденами, а 11
чоловік були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
18 вересня 1943 року, виконуючи чергове
завдання командування по розвідці противника, я був тяжко поранений у нерівному
бою з німецькими загарбниками. Це трапилося в районі с. Жукля. Мій ординарець
сержант Григошкін намагався мене винести
з поля бою. Одначе, зробити це йому,
мабуть, не вдалося. Про його долю мені нічого не відомо. Наступного дня,
тобто 19 вересня, після того, як я прийшов до тями, я зрозумів, що знаходжуся в
простій нашій сім’ї Клавдії Білогур. З її слів, я був
знайдений у лісі без свідомості.
… Ця проста сім’я виконала свій
патріотичний обов’язок і врятувала мені життя.., мене доглядали вони як свого сина.
… В
домі шановної Клавдії Григорівни я пролежав весь тиждень до приходу наших
медичних підрозділів, які надали мені хірургічну допомогу.
Прошу шановну редакцію від мене і
всієї моєї сім’ї передати Клавдії Білогур і її милій сім’ї нашу глибоку подяку
і низький уклін.
Не для опублікування надсилаю свою бойову
характеристику.
12 червня 1961 року Підпис С. Жуков
З цього документа мені стало відомо, що
капітан Жуков на той час був командиром
тієї героїчної 20-ї розвідувальної роти. Про подальшу долю свого бойового
побратима Григошкіна він нічого не знав, бо після одужання був направлений у розвідвідділ штабу корпусу. Інформації про втрати серед
розвідників у районі Жуклі я знайти не зміг, можливо, через те, що з завдання
не повернувся сам командир розвідроти і загиблі
були зазначені в загальному списку втрат
дивізії.
* * *
У продовження цієї історії, у 1977 році в районній газеті « Маяк» знову
вийшла стаття про зустріч з Семеном Васильовичем Жуковим. Автор В. Анфімов
висвітлює події визволення селища Холми, той бій розвідзагону у вересні 1943
року, в якому був тяжко поранений капітан.
З роками все важче ставало ветеранам
пригадати назви сотень річок, які довелося форсувати за увесь час війни.
Саме аналізуючи цю розповідь, стає
зрозумілим, що розвідрота Жукова у
ворожу пастку потрапила на річці Убідь
під Холмами. Додалося і прізвище хірурга Зої Михайлівни Просяннікової.
Що стосується долі Зої Михайлівни
Просяннікової, яка оперувала раненого капітана, сьогодні можна додати, що
старший лейтенант медслужби 71-го окремого медсанбату 69-ї стрілецької дивізії Просяннікова Зоя Михайлівна 18 вересня 1943 року
нагороджена орденом «Червоної Зірки».
З нагородного листа на
Просяннікову З. М.
У
тяжкому становищі, під бомбардуванням і мінометним обстрілом, з поганим
освітленням оперувала ранених, рятуючи їм життя, не рахуючись з часом, по
декілька діб не відходячи від операційного стола.
За весь
час бойових операцій прооперувала близько 2000 чоловік з позитивним результатом.
У бойових операціях з 26 серпня 1943 року прооперувала сама 500 тяжко поранених.
У травні 1945 року капітан Просяннікова
Зоя Михайлівна нагороджена орденом «Вітчизняної війни 2 ст.».
З нагородного листа на
Прсяннікову З. М.
За
бойову операцію з Наревського плацдарму провела до 150 складних операцій. В станню бойову операцію оперувала беззмінно три доби.
Немає коментарів:
Дописати коментар