Страницы

вівторок, 27 січня 2015 р.

Невідомий бій розвідників капітана Жукова


        Працюючи з підшивкою районної газети «Соціалістичним Шляхом» за 1961 рік, я зацікавився  історією, яка висвітлена вище. Автор статті О.Чех розповідає про події, які відбулися в наших краях під час Другої світової війни. В цей час  я вже мав велику кількість матеріалів, напрацьованих Олександром Михайловичем Єременком ( літера-турний псевдонім О.Чех), по відтворенню історії селища Холми. Тому достовірність подій  і доля героїв цієї розповіді зацікавили  мене особливо.
       Маючи лише прізвища  капітана Семена Васильовича Жукова і сержанта Григошкіна, я розпочав пошук. Для того, щоб визначитися, з якими архівними матеріалами потрібно працювати, постало питання про відтворення подій вересня 1943 року – визволення селища Холми від німецької окупації.

     Стаття « Справжні люди» з газети «Соціалістичним шляхом», 1961 рік

      Якось восени, коли опівночі Клавдія Григорівна поверталася від свого родича, хтось вийшов з темряви і запитав дорогу на Новгород-Сіверський і … хліба. Жінка впізнала гостей. Їх було п’ятеро.  Вони наздоганяли фронт.
     … Поруч  живе німецький староста, через кілька хат – поліцай. У селі і довкола – пости. Жінка знала, що один необережний крок – завтра їй бути за околицею, в ямці. Німці за таке карали смертю.
     Ні, вона покаже своїм дорогу. Та де взяти хліба? Йти додому.
Вночі ходити по селу заборонено. Затримають – обов’язково обшукають. Знайдуть хлібину – не викрутитися. Позичити? І ось є хліб і сіль. Клавдія Білогур попід рівчаком виводить бійців з села, до лісу, на схід.
      Тепло прощалися солдати. Думали вони в місті вчинити напад на охорону табору і звільнити полонених.                                                                                                                                                                  – Дійдемо до своїх, повернемося,  – обіцяли. – Не забудемо!
     Та, мабуть, забули… А може … Нема досі від них вісточки.
     Минув у неволі рік, другий….
     І той вересневий день запам’ятала Клавдія Білогур і він, капітан Черво-ної Армії Семен Жуков.
     Підрозділ, яким він командував,  з-під Курська дійшов  до Холмів. У хороброго командира були мужні солдати.
      18 вересня 1943 року, виконуючи особливе завдання командування в тилу ворога, в Жуклянських лісах  розвідник нагодився на німців і в нерівному бою був тяжко поранений. Ординарець сержант Григошкін спробував нести командира, але, мабуть, загинув сам. Коли Клавдія Григорівна, шукаючи в лісі корову, надвечір натрапила на місце недавнього бою, вона побачила кілька мертвих бійців у маскхалатах і «німецького офіцера»… Розстебнувши сумку, що лежала поруч, жінка побачила кипу фото німецьких генералів. «Офіцер» лежав з простріленими грудьми, ногами.                                                                                                                                      – Свій  я, руський, – почула вона в слабкому стогоні.  Води !..
       … В ту ніч жінка не знайшла корову. Може за п’ять кілометрів, з-під Ченчиків, несла, тягла додому вона розвідника. Але в селі ще німці. Що як побачать? З лісу додому пішла сама, покликала дочку. Удвох з Вірою легше. Городами  непомітно внесли пораненого в хату. Обмили, перев’язали рани, поклали за занавіску.
        В тривозі настав ранок. Знову повз вікна потяглися німці. Розвідник лежав у ліжку, бачив їх через шибку, готовий не лише віч-на-віч зустрітися з ворогом, а й захищатися. Але у кожного є щастя. Це – мужність. І її вистачило і у капітана, як боляче йому не було, і у простої жінки, матері Клавдії Білогур.
       Назавтра село вітало перших  червоноармійців. А жінка пішла в ліс і ще перенесла додому шістьох поранених бійців….
* * *
       Коли ці рядки вже були написані, листоноша принесла відповідь від Семена Васильовича Жукова. Живе він зараз у Москві, працює завідуючим відділом державного видавництва образотворчого мистецтва. Семен Васильович згадує про Клавдію Григорівну, про її патріотичний вчинок, мужність і материнське тепло.
                                                                                                                   О.Чех



Немає коментарів:

Дописати коментар