Смарагдовий слід Ярошевицьких

      Внаслідок поділу Малоросійської губернії на Чернігівську і Полтавську в 1802 році  село Холми увійшло до складу Чернігівської губернії. Повітовим центром лишилася Сосниця. На початку 1840-х років, після понад півторасотенного періоду правління Дунін-Борковських, селом Холми заволодів відставний гвардії-ротмістр Іван Леонтійович  Ярошевицький. На 1840 рік у Холмах налічувалося 189 селянських дворів і до  двох тисяч підданих, які перейшли до нового поміщика. Мешканці 41 двору мали по волу або коню, 59 дворів було без робочої худоби. У цей період на даній території Чернігівської губернії починає запроваджуватися цукрове виробництво і поміщик починає пристосовувати своє господарство під потреби ринку. До кінця XVIII сторіччя відомостей про ставок у Холмах немає: « Село Холми володіння підкоморія Михайла Борковського… на рівному місці, над протокою, на путівці».

     Іван Леонтійович Ярошевицький розпочинає масштабну перебудову у Холмах. Копається  великий ставок на протоці. Ставок копали,  розширюючи русло  протоки  в західному напрямку. Поруч розбудовується маєток і закладається великий сад. За збудованою греблею ставка будується пильний млин і  ґуральня ( на «пильных мельницах» головне колесо оберталося від водяного потоку, а далі, за допомогою механізмів ползунова, рух передавався на пристрої для розпилювання  лісу, дробіння зерна та інше).

     У 1853 році Леонтій Федорович Ярошевицький на західному березі викопаного ставка побудував цукровий завод, на якому потім працювало 188 чоловік.

    Запровадження цукрового виробництва у Холмах  тісно пов’язане із заснуванням Карлом Раухом цукрового заводу у Корюківці та побудовою другого цукрового заводу поблизу Орлівки, у хуторі Кобрине, Ганною Закрєвською. Дружина полковника Платона Олексійовича Закрєвського у 1852 році запустила в дію найкращий на той час у губернії цукровий завод. Цей завод став називатися Орлівсько-Спаським. Земля під побудову була успадкована Закрєвською від свого діда Заславського, останній купив цю землю у 1822 році у правнучки Павла Полуботка – Олени Скоропадської. Забігаючи наперед, зазначимо, що з придбанням Корюківського цукрового заводу Лазарем Бродським розпочнеться будівництво залізниці (вузькоколійки), яка з’єднає Корюківку з хутором Кобрине. Вузькоколійка проляже під Холмами, перетнувши  річку  Кістерку по мосту на хуторі Кістер.

     Спорудження  такої гідрологічної споруди, гуральні, млину, цукроварні вимагало часу і великої кількості людської сили. Щодо жорстокого використання кріпацької праці, то всі відомості припадають саме на час панування Івана Ярошевицького: « Ярошевицький був людиною жорстокою і розбещеною. Він без обмежень експлуатував кріпаків, пригнічував їх, встановив своє право на першу ніч з кріпацькими нареченими».

     Після такої характеристики власника повернемося до його біографії.

     Іван Леонтійович Ярошевицький закінчив 24 жовтня 1838 року Миколаївське кавалерійське училище в званні  унтер-офіцера. У 1839 році був зачислений офіцером лейбгвардії Семенівського полку у Петербурзі. Підпрапорщик, прапорщик, підпоручик. У 1841 році переведений у лейбгвардійський гусарський полк корнетом ( назва походить від посади трубача при полководцях, який за наказом воєначальника передавав сигнали військам під час битви, в чині прирівнюється до підпоручика). Подальші відомості  його військової кар’єри зникають. Звідси стає зрозумілим, що він її залишив і отримав маєток від свого батька Леонтія Федоровича Ярошевицького.

     Поява поміщиків  Ярошевицьких на Чернігівщині пов’язана саме з Леонтієм Ярошевицьким. У 1835 році Леонтій Федорович Ярошевицький був столичним ревізором, статським радником у Петербурзі. Після цих згадок він уже згадується статським радником у Чернігові. Помер відставний підполковник, статський радник Ярошевицький у 1860-х роках. У місті Чернігові лишився його будинок. З оголошення: « У Чернігові, на Червоній площі, в будинку статського радника Л. Ф. Ярошевицкого продаються дві нові кращого фасону карети з приналежностями, одна 2-місна, а інша – 4-місна, хорошої роботи і легкі на ходу, за дешевою ціною. Бажаючі бачити їх можуть запитати в згаданому будинку кучера Якова».

      Маєток містечка Холми, за іншими даними, перейшов до Ярошевицьких у 1830-1840 роках. Очевидно, його придбав ще Леонтій Федорович Ярошевицький. Потім передав своєму синові Івану Ярошевицькому. Собі  він лишив село Ярошевку, яке  розташовувалося за Рейментарівкою, по дорозі на Довгу Греблю. У середині 1800-х років у  Ярошевці був цегельний завод, цукровий завод та інше. З роками це село зникло, злившись з Рейментарівкою.

       Для повної картини діяльності Ярошевицьких повернемося до тих часів, за яких Леонтій Федорович Ярошевицький  з поручика  дослужився до статського радника і набув таких великих фінансових статків.

      Леонтій Ярошевицький, у чині поручика гвардійської батареї,  був учасником Бородинської битви 1812 року. Поранений, нагороджений орденом Святого Володимира 4 ст. з бантом: « Будучи свідком нападу на батарею сил противника,  він встиг призвати на допомогу полки російської кавалерії, які проходили неподалік на позиції. Атакою Лейб-драгунського, Лейб-уланського і Лейб-гусарського полків батарея була врятована, а противник відтиснутий».

      Ярошевицький був поручиком Одеського піхотного полку 27-ї піхотної дивізії генерала Нєвєровського. Одеський полк під Бородіно захищав Багратіонові флеші, втративши 2/3 свого складу. В подальшому полк брав участь у військових походах, переході через Альпи. У 1836 році Ярошевицький  напише спогади  «Воспоминание о сражении под Лейпцигом в форме письма к А. И. Михайловскому-Данилевскому от 19 октября 1836 г.».

     Подальший різкий кар’єрний злет Леонтія Ярошевицького буде завдяки так званому  аракчеєвському режиму у російській армії, коли вгору пішли офіцери, прибічники грубої муштри, хамства і зверхнього ставлення до підлеглих. Назва цього режиму походить від прізвища Олексія Аракчеєва – військового міністра, генерал-інспектора  артилерії і піхоти. Такий підхід до становища у російській армії привів до офіцерського декабристського руху і повстання. Саме Ярошевцькому відводиться левова частина створених проблем у той час. Ось витяг з переписки князя Петра Андрійовича В’яземського з Олександром Івановичем  Тургенєвим: « … тогда Рубановскій вышелъ изъ рядовъ, бросилъ свою шпагу, стащилъ его съ лошади и избилъ его такъ, что долгое время на лицѣ Ярошевицкаго оставались красныя пятна».

     У 1823 році у 2-й армії трапилася дуже-дуже неприємна історія. Улюблений командир складу Одеського полку з невідомих причин був замінений ротмістром Леонтієм Ярошевицьким ( у спогадах він чомусь іменується підполковником). Підполковник,  подобу Шварца-звіра, як останнього називали  солдати, і, як Шварц, заслужив ненависть усього полку зверху і донизу, від першого штабс-офіцера до останнього нижнього чину. Набридло терпіти його злобу, неосвіченість і службову безглуздість, офіцери і утворили щось на зразок крихітного таємного товариства: зібралися, змовилися, вирішили позбутися від полкового тирана і кинули жереб, кому бути месником і жертвою.

       Жереб випав одному штабс-капітану і той, підкоряючись вироку всього товариства, під час дивізійного огляду своїм не за обставинами вільним поводженням навмисно викликав на себе підполковницьку   грубість, а вже потім взявся відповісти по-свійськи. Виступив з лав, стягнув Ярошевицкого з сідла і побив його в кров – на очах у командира дивізії і перед строєм, який  холоднокровно,  мовчки спостерігав цю істинно громадянську страту.

      Штабс-капітан за свій замах був розжалуваний і пішов у Сибір, сам ставши жертвою загальної справи. Якщо б офіцери, остаточно зневірившись, не вдовольнилися побиттям командира, а засудили його до смерті, ймовірно, і цей задум був би виконаний настільки ж чітко.

      Передвісником  побиття Ярошевицького були події ще трирічної давнини у лейб-гвардійському Семенівському полку. Головна рота  полку, прив'язана до колишнього командира  Потьомкіна, подала прохання скасувати введені при Аракчеєві жорсткі порядки і змінити полкового командира Шварца. Роту обманом завели в манеж, заарештували і відправили в каземати Петропавлівської фортеці. За роту заступився весь полк. Полк був оточений військовим гарнізоном столиці, а потім у повному складі відправлений у Петропавлівську фортецю. Перший батальйон був відданий військовому суду, частину  прогнали крізь стрій, а решту солдатів доправили на заслання в далекі гарнізони.

     Про покарання Леонтія Ярошевицького стало відомо  царю. Більшість офіцерів вищого рангу були на боці штабс-капітана Рубановського, та і сам командир бригади генерал Іван Мордвинов не терпів Ярошевицьких. Серед офіцерів ходили розмови, що бригадний генерал знав про те, що в полку щось готується, але  не відвернув покарання Шварца.

       Дуель генералів. Становище в офіцерському середовищі стало критичним. Було проведено офіційне слідство. Начальник штабу генерал Павло Кисельов попередив генерала Мордвинова, що відсторонить його від командування бригадою, що незабаром і трапилося. Кисельов, у свою чергу, також не всім офіцерам подобався, а кількість співчуваючих до Мордвинова зростала. Минуло півроку, та образа звільненого генерала зростала. Закінчилося все тим, що генерал Мордвинов визвав генерала Кисельова на дуель. Місце для дуелі було обрано на березі Бугу, подалі від штабу армії. Мордвинов пропонував стрілятися без секундантів, але Кисельов взяв із собою свого ад'ютанта Бурцова. Стріляли по рахунку «Один, два, три». Мордвинов цілився Кисельову в голову, але промахнувся, а Кисельов поцілив Мордвинову в живіт. Через кілька годин генерал Іван Мордвинов помер.

      Зниклі смарагди.  Леонтій Федорович Ярошевицький  обіймав високу посаду статського радника в Петербурзі. Саме він був причетний до виявлення прихованих смарагдів і, очевидно, подальшої їхньої «долі». Ось що про це писав Олег Логінов: « Першовідкривачем уральських смарагдів вважається смолокур Кожевніков, який виявив у коренях вивернутого дерева кілька зелених камінчиків, які прийняв за аквамарини. Через деякий час ці камені потрапили до рук виконуючого обов'язки командира Єкатеринбурзької гранувальної фабрики майстра Якова Коковіна. І той визначив, що це смарагди. Ґрунтуючись на розповідях смолокура, Коковіну в січні 1831 року вдалося відкрити багатющу смарагдову жилу. Донесення єкатеринбурзького майстра про виявлення на Уралі родовища дорогоцінного каміння справило справжню сенсацію в Петербурзі. Про це негайно доповіли цареві Миколі І.  З тих пір кращі смарагди після обробки негайно відправлялися безпосередньо в кабінет його імператорської величності. Уральські смарагдові копальні виявилися казково щедрими. Тільки Петергофська фабрика за перші 10 років існування родовища огранила уральські смарагди вагою 5 тисяч каратів. Всього ж до 1862 року на копальнях здобули 142 пуда смарагдів.

      Захід кар'єри Коковіна почався в 1835 році, коли столичний ревізор статський радник Ярошевицький виявив у нього в кабінеті багато смарагдів, і серед них один дуже великий, про який він так написав у своєму звіті: «...в тому числі один найкращої  гідності, вельми трав'янистого кольору, вагою в фунт... найдорогоцінніший і чи не перевершує гідністю смарагд, колишній,  у короні Юлія Цезаря...»

    Особливого криміналу в цьому не було. Кабінет Коковіна «за сумісництвом» служив і коморою, де зберігалися дорогоцінні камені до відправки в Петербург. Правда, було одна грішна обставина. Коковін приховав від високого столичного начальства факт виявлення унікального смарагду і не відправив його.

    Камені спакували, опечатали і відправили в Петербург.  Коли через деякий час ящики з камінням розкрили, то в них не виявилося згаданого вище самого великого смарагду. Цар Микола I розпорядився провести слідство. За упущення в роботі був покараний лише Коковін, а каменя і  винних  не знайшли…»

***

       Усі ці події ніяким чином не відносяться до селища Холми, та вони дзеркально повторяться у селі Холми після приходу сюди поміщиків Ярошевицьких. Також вище описані події дають чітку характеристику цим  поміщикам.

       У середині 1800-х років Іван Леонтійович  Ярошевицький будує, поруч з храмом архангела Михаїла, будинок для духовенства, який у наш час перебудований під церкву. Неподалік Ярошевицький будує  дерев’яні приміщення церковно-приходської школи і лікарні. Перша холминська лікарня, що розміщалася праворуч від в’їзду до сучасної,  в наш час переобладнана під житло. Приміщення церковно-приходської школи слугує і до нашого часу. У ньому проводилися уроки  автосправи і виробничого навчання. Лише немає ганку з боку дороги, через яку, від церкви, переходив до учнів для проведення богослужіння священик.

  

   

       У 1850 році холминська церква налічувала 1109 прихожан чоловіків і 1090 жінок.

Холми вже мали статус містечка, розташованого по військово-транспортній дорозі з Новозибківського повіту в місця на Орлівку:  містечко Холми, Рудня-хутір, Холминський хутір(власницький). По правій стороні цієї дороги: Камка, Олешня, Ченчики, Кістер, Новенький.  У Холмах – церква  православна – 1, буряко-цукровий завод – 1, винокурний завод – 1, ливарний завод – 1, шкіряний завод – 1, каретна фабрика – 1.  У Рудні – шкіряний  завод – 1.

     З вище описаного періоду історії Холмів можна зазначити, що розширення  інфраструктури селища відбулося   саме при Івану Леонтійовичу Ярошевицькому.

      Про його трагічну смерть у 1859 році написано вже у розповіді про одного з чергових  поміщиків – Зальмана Епштейна.

                                            Із списку  населених пунктів Російської імперії

Чернігівської губернії Сосницького повіту на  1859 рік

№ п/п	Назва	Розташування	Відстань у верстах від волості	Відстань у верстах від стану	Дворів	Жителі (чоловіки)	Жителі (жінки)
1	Холми, містечко власницьке	При безіменному ставку	40	22	152	560	560
2	Рудня, хутір власницький	При р.Убідь	40	24	1	1	2
3	Холминський хутір, власницький	В урочищі Холминському	38	31	1	1	1
4	Камка, село власницьке	При річці Сухомлинівці	49	19	86	302	297
5	Олешня (Алешня), село власницьке	При річці Олешня	33 1/2	28 1/2	35	160	148
6	Самотужський (Ченчики, Ченці), хутір державний	При р.Убідь	32	30	15	50	48
7	Кістер, хутір власницький	При р.Кістер	37	25	2	13	14
8	Новенький (Новінький), хутір власницький	При р.Убідь	38	30	15	50	48