Учасник бойових дій Другої світової війни.
Воював на Закавказькому, Кримському і
2-у Прибалтійському фронтах.
За спогадами рідних, Савченко Влас
Федорович був мобілі-зований на фронт у 1941 році. У Криму потрапив у полон. З
полону німці відпустили і з декількома
земляками він повернувся додому.
Відповідно до списку втрат особового складу 51-ї армії Савченко В.Ф. пропав безвісти в
період від 1 травня до 1 червня 1942 року. В цей час війська армії займали
севастопольський оборонний рубіж.
У 1941 році 51-а армія мала завдання не
пропустити противника в Крим по суші через Перекопський перешийок і Сиваш, а
також протидіяти висадженню морських і повітряних десантів ворога. Не
витримавши натиску противника, в
листопаді 1941 року армія була евакуйована на Кубань і включена до
Закавказького фронту.
Весною 1942 року радянські війська в Криму
були ліквідовані. Тримався лише Севастополь. Місто тримало оборону в повній блокаді до
літа 1942 року. Війська переправлялися у
Севастополь морем.
Вирішальний штурм Севастополя ворогом
розпочався 7 червня 1942 року. Запекла боротьба і контратаки захисників тривали
більше тижня. В атакуючих німецьких ротах залишилося, в середньому, по 25
чоловік. Перелом настав 17 червня: на південній ділянці атакуючі зайняли позицію,
відому як «орлине гніздо» і вийшли до підніжжя Сапун-гори. На північній ділянці
був захоплений форт «Сталін» і підніжжя Мекензієвих висот. У цей день загинуло
ще кілька фортів, включаючи батарею ББ-30 (німці називали її форт «Максим
Горький-1»). З цього моменту німецька артилерія могла обстрілювати Північну бухту,
а підвезення підкріплень і боєприпасів стало неможливим. Однак внутрішнє кільце
оборони ще збереглося, і лобовий штурм не віщував німцям нічого доброго.
Манштейн прийняв рішення атакувати внутрішнє кільце не в лоб з південного сходу,
а у фланг з півночі, для чого треба було переправитися через Північну бухту.
Південний берег бухти був надійно укріплений, і десант представлявся практично
неможливим, саме тому Манштейн вирішив зробити ставку на несподіванку. У ніч з
28-го на 29-е червня без артилерійської підготовки передові частини 30-го
корпусу на надувних човнах таємно переправилися через бухту і раптово
атакували. 30 червня упав Малахов курган. До цього часу у захисників
Севастополя стали закінчуватися боєприпаси і командувач обороною віце-адмірал
Октябрський отримав дозвіл Ставки ВГК на евакуацію. Провести повну евакуацію не
вдалося, оскільки частина радянських
військ була відрізана ворогом. Після падіння Севастополя в полон потрапило 95 000
чоловік!
Полонені під Севастополем |
Повернемося до спогадів рідних: « У полоні в Криму була така кількість
військових Червоної Армії, що німці брали з них слово про відмову воювати і
відпускали додому. Так разом з групою земляків Влас Федорович повернувся в
Холми!..»
Невідомо як, але в цій групі додому
повернувся і жукленець Литвин, з яким буде пов'язаний подальший бойовий шлях
Савченка. В 1943 році вони знову підуть на фронт. Всі мобілізовані Холминським РВК у 1943 році були направлені в
48-у армію, яка разом з 61-ю та 65-ю арміями визволяла Брянську та Чернігівську
область. Далі згадані армії розвинули наступ на Гомельському напрямку. За
списками втрат велика кількість призваних Холминським РВК у 1943 році загинула,
форсуючи Дніпро під Гомелем, у районі
Лоєва. Всі, хто вижив, продовжили наступ
на Бобруйськ, Барановичі і вийшли на територію Латвії.
Особливо жорстокі затяжні бої розгорнулися
на лінії Салдус – Добеле – Ауце.
Після форсування Дніпра Савченко Влас Федорович
ще давав вісточку рідним: « …річку
вдалося перепливти, втримавшись за коня ». Далі всі відомості про Савченка
зникають. Щоб знайти солдата, довелося повернутися до пошуку тих, з ким він
пішов на фронт у 1943 році.
Відповідно до Книги пам’яті
Чернігівської області молодший сержант
62-го артполку Литвин Іван Іванович 1920
року народження з села Жукля загинув 28
січня 1945 року. Похований у місті Добеле, Латвія. За списком втрат 62-го
артполку 29-ї гвардійської стрілецької дивізії молодший сержант Литвин Іван
Іванович дійсно загинув у бою під містом Ауце. Похований на братському
кладовищі міста Добеле. Перглянувши списки поховання, було встановлено, що
серед загиблих разом з Литвином викарбуване і прізвище Савченко В.Ф.
У місті Добеле і Салдуському районі загинули також призвані Холминським РВК
у 1943 році Бишок Іван Філіпович і Щербак Василь Семенович (Євменович).
Списку
втрат особового складу полку, в якому служив Влас Федорович Савченко, немає.
***
Вдалося встановити, як доля звела
Савченка і Литвина у далекому Криму весною 1941 року: « уродженець села Жукля Литвин Іван Іванович у 1940 році був призваний
на строкову службу з міста Кобиляки Полтавської області. Далі – служба на
Чорноморському флоті на есмінці «Дзержинський».
есмінець «Дзержинський» |
14 травня 1942 року есмінець
«Дзержинський» рухався з маршовим поповненням з Новоросійська до Севастополя. Корабель
конвоював транспорти з вантажами і військами. При проході до Севастополя разом
з крейсером «Красний Крим» і есмінцем «Незаможник» у суцільному тумані есмінець
«Дзержинський» підійшов до фарватера №3.
В умовах поганої видимості при форсуванні мінного загородження 12 годині 27
хвилин корабель підірвався на міні і затонув. Зі 170 членів екіпажу і 125
бійців маршової роти врятувалося лише 35 чоловік».
Ф
Відповідно до знайденого списку
втрат Чорноморського флоту червонофлотець есмінця «Дзержинський» Литвин Іван
Іванович 1920 року народження загинув 15
травня 1942 року при підриві корабля на міні, похований у морі. Савченко, відповідно до списку втрат особового складу 51-ї армії, зник безвісти
в період між 1 травня і 1 червня 1942 року. Як з’ясувалося, обидва бійці лишилися тоді живими, але через три з половиною роки на лінії Салдус –
Добеле – Ауце вижити не вдалося.
Братське поховання радянських солдатів на кладовищі у місті Добеле. Латвія.
На братському кладовищі поховані 8163 радянських воїнів, загиблих в 1944-1945 роках.
|
З жовтня 1944 року в Латвійській РСР, на її
балтійському узбережжі (від Тукумса до порту Лієпая), були притиснуті до берега
і блоковані дві німецькі армії – вся група армій «Північ», де військ було
більше, ніж під Сталінградом, – близько 500 тисяч солдатів і офіцерів станом на
жовтень 1944 року. Вони запекло оборонялися. Важливість їх ролі у війні
була підкреслена особливою
відзнакою –
нагрудною стрічкою «Курляндія». Особовий склад блокованих військ був до
останнього дня орієнтований своїм командуванням на те, щоб битися до останньої
краплі крові. По лінії Тукумс – Джуксте – Ауце проходив оборонний рубіж у вигляді двох смуг загальною глибиною
10-14 кілометрів.
Наступ Прибалтійських фронтів у
районі Лієпаї – Добеле – Салдуса тривав до 3 лютого 1945 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар