Холминське молодіжне підпілля часів Другої світової війни «Так починалось життя»

   …Вони товаришували ще до війни. В цей тяжкий час збиралися, обговорювали події, мріяли громити ворога. Отримавши новий поштовх до дій, ці юнаки і дівчата вирішують створити  підпільну організацію. Кожен з них уже допомагав партизанам всім, чим міг: були зв’язковими, пекли хліб, надавали інформацію про проходження ворожих частин. Тепер вони ставали одним цілим – підпільною організацією.                              

   Під час окупації селища гітлерівським вермахтом у роки Другої світової війни Миколою Єременком створено молодіжну підпільну організацію «Так починалось життя». Члени підпільної організації скріпили свою вірність Батьківщині клятвою.

   Сформовано підпільний комітет у  складі Миколи Єременка, Олександра Омеляненка, Катерини Дяченко. Підпільниками стали Феня Внукова, Леонід Ткаченко,  Галина Галеницька, Федір Резніченко, Феня  Шевцова,  юний школяр Омеляненко Володимир та інші.

   Молоді підпільники налагодили зв'язок з учителем місцевої школи Андріївським, який   працював перекладачем у німецькій  комендатурі. Він таємно повідомляв про людей, що були у списках на відправлення до Німеччини. Підпільники повідомляли цих людей і вони зникали з села. Феня Внукова на друкарській машинці друкувала листівки зі зверненнями інформбюро та партизанів до населення.
   …На одному з засідань підпільники вирішили оздобити село червоними прапорами на день Жовтневої революції. Головний прапор мав майоріти на 25- метровій пожежній вежі в центрі села. Споруда була стара і дорослу людину трухлі щаблі вже б не витримали. Тут у нагоді став школяр Володя. Хлопчина в нічній пітьмі  дістався височини і закріпив полотнище. Вранці все населення дивувалося, що всупереч залякуванням патріоти не коряться загарбникам.

  Зухвала діяльність  невідомих месників зацікавила гестапо. Почалися облави. Першою, за доносом,  забрали Надю Галеницьку. Надя була зв’язковою з партизанами. Її возили по лісах і змушували показати партизанські стоянки, проте марно… Дівчина загинула  першою із членів підпілля  пізньою осінню 1941 року. Про місце її поховання не відомо.

  Розправи гестапівців не зупинили підпільників, вони продовжували діяти: передавали партизанам отримані відомості про діяльність фашистів у Холмах та навколишніх селах, а також трофейну зброю.    

   Гестапо підняло всю агентуру, поліцаї  мали  вивідати хоча б якусь інформацію. Почалися допити, на яких  деякі члени підпілля під лютими погрозами видали своїх товаришів, щоб врятувати себе. Зізнання миттю лягло на папір  слідчих комендатури. Миколу Єременка, Олександра Омеляненка, Федора Резніченка, Феню Внукову, Леоніда Ткаченка і бабусю Катерини Дяченко Дарію Захарівну, в хаті якої часто збиралися підпільники, було заарештовано. Феня  Шевцова і Катерина Дяченко в цей час перебували у  партизанів.

   Підпільників жорстоко катували, але не довідалися від своїх жертв нічого. У камері в’язниці німецької комендатури вони залишили на стіні напис: «Помираємо за Батьківщину!»   

    Ранком 4 березня 1942 року замучених підпільників повели на розстріл до  загальної могили

на околицю селища, та снігу було багато, не пробитися, а вони, знесилені, падали.

   Всіх постріляли  перед річечкою за спиртовим  заводом…                                                                 Страчених фашистами юних патріотів люди перепоховали, але шлях до повного покою решток закатованих тіл героїв був різний. У селі ще була німецька окупаційна влада. Тіло Фені Внукової перепоховали на центральному цвинтарі. Місце поховання Надії Галеницької лишилося невідомим.  Миколу Єременка, Федора Резніченка і Олександра Омеляненка поховали на цвинтарі в загальній могилі, але таємно, вночі рідні перепоховали тіло Федора Резніченка в окрему могилу.

  Коли після війни  постало питання про увіковічення подвигу молодіжного підпілля, було прийняте рішення про перепоховання  їх у центральному сквері Холмів. При черговому перепохованні з цвинтаря були перевезені рештки Миколи Єременка і Олександра Омеляненка. Перевезли і рештки Леоніда Ткаченка, який був похований біля  місця розстрілу.

   На місці перепоховання  Миколи Єременка, Олександра Омеляненка і Леоніда Ткаченка спорудили дерев’яний обеліск.

    У серпні 1957 року було вирішено спорудити новий пам’ятник підпільникам. Навесні 1958 року на місці скромного обеліску відкрито монумент. У міді відображено нескорені постаті патріотів своєї землі. Монумент  став головним місцем вшанування пам’яті героїв-підпільників селища Холми.

    1968 року на оздобленій стеллі монумента  закріплено меморіальну дошку з написом: «Здесь покоится прах членов подпольной молодежной организации, погибших в борьбе с фашизмом в марте 1942 года: Еременко Николая, Ткаченко Леонида, Омельяненко  Александра».

   У семидесятих роках радянській системі потрібна була велич. Кувався радянський народ. Вшанування конкретних людей, які віддали своє життя у боротьбі проти ворога, вже було замало. Потрібно було щось узагальнено-героїчне, місце поклоніння і клятви, велич комсомолу. Так назва організації зазвучала « За родіну», а на монументі зникла дошка з іменами похованих  підпільників. З’явився напис: «За Родину отдавшим жизнь и юность, ты до земли, прохожий, поклонись. И перед светлой памятью героев, ты в верности Отчизне поклянись».   

    Нижче: «В период Великой Отечественной войны в поселке Холмы действовала подпольная комсомольская организация «За Родину», тесно сотрудничавшая с партизанским отрядом. 4 марта 1942 года члены организации зверски убиты гестаповцами».

                             

                                                                                                       Віталій Запорожець