У жовтні 1943 року в Холмах було
відновлено районне керівництво. Всі владні та керівні посади підприємств і установ посіли колишні
партизани. Частина з них повернулася в порожні домівки – члени сімей були розстріляні фашистами та їх прислужниками. Ті партизани, які відходили
в рейд з О.Федоровим, «просили»
помститися за їхні родини.
На початку жовтня офіцерами
СМЕРШ і НКДБ були арештовані в Холмах причетні до співпраці з окупаційним
режимом, а також ті, хто був причетний до видачі комсомольського підпілля,
партизанських явочних квартир, членів партизанських сімей, комуністів і євреїв
(усі холминські поліцаї втекли разом з відступаючими німецькими військами).
Зведення рахунків не
розслідувалося – ще списувалося на війну. Щоб уявити становище перших місяців
після звільненя, приведу один з документів органів держбезпеки 1943 року:
ЦІЛКОМ ТАЄМНО
Секретарю ЦК КП (б)У КОРОТЧЕНКУ
Д.С. м. Харків
СПЕЦПОВІДОМЛЕННЯ
про незаконні дії і безчинства,
вчинені в районах Чернігівської області
деякими колишніми партизанами
У ряді районів Чернігівської області з боку
колишніх партизанів проводяться самочинні дії і безчинства по відношенню до
місцевих жителів, працюючих раніше у німецьких окупантів.
…у Холминському районі 25 жовтня 1943 року колишні партизани, 1-й секретар
РК КП(б)У тов. Гузяр Ф.К. і голова
Райради Депутатів Трудящих, викликав до себе в кабінет начальників РВ НКВС і РВ
НКДБ і вимагав від них видачі колишнім партизанам цілого ряду осіб, які
знаходилися під арештом для розстрілу, а коли начальники РВ НКВС і РВ НКДБ
відмовилися виконувати це незаконне розпорядження, секретар райкому тов. ГУЗЯР
став ображатися, заявивши: « Я господар району, я знаю, що роблю і хто Вам дав
право не виконувати мої розпорядження».
Тов. Гузяр також дав партизанам
розпорядження – зброю органам НКВС не здавати, при цьому заявив: «Ми не можемо сподіватися
на органи НКВС, а повинні самі себе охороняти».
У цьому ж районі колишні
партизани, озброєні автоматами, за розпорядженням секретаря райкому тов. Гузяра,
систематично проводять вилучення різних носильних речей, цінностей і
продовольства. Вилучені речі присвоюють собі або роздають евакуйованим сім’ям
колишніх партизанів.
Серед керівного складу цього
району, з колишніх партизанів,
спостерігаються систематичні п’янки.
З метою зупинення порушень
революційної законності, начальнику УНКВС Чернігівської області тов. АКСЕНОВУ
запропоновано провести доскональне слідство по всіх випадках, що мали місце в
області.
Про секретаря райкому РК КП(б)У
тов. ГУЗЯРА і інших районних керівників проінформувати секретарів Обкому КП
(б)У для прийняття відповідних заходів.
Заступник Народного Комісара Внутрішніх Справ УРСР
(підпис) майор Д.Б.
КАЛЬЧЕНКО
4
грудня 1943 року
№ 1114/сн м. Харків
Війна покалічила багато доль.
Вагітна медсестра партизанського загону Анастасія з «Лісограду» була
відправлена літаком до Москви. З часом все змінилося. Коли вона, з маленьким
Вітєю повернулася в Холми, суджений уже мав свою сім’ю. Одного разу Прохор Никифорович переступив поріг хатини
Анастасії , щоб познайомитися з сином, але ж партизанів колишніх не буває. Звук відведеного затвору ППШа (автомат
постійно стояв у Анастасії разом з кочергами біля печі) зупинив відважного
партизана. Наступний крок був зупинений автоматною чергою в стелю. Очевидці
говорили, що шмаття покрівлі летіло аж на дорогу…
Звісно, що, якась
відповідальність була налагоджена, та бесіди тоді були «короткими».
Після війни Прохор Никифорович
Денисенко працював на керівних посадах і багато зробив для відродження Холмів.
Але життєві складнощі не обходили його стороною.
Вночі, на вулиці за аптекою,
загорілася його хата. Сусіди стали гасити відрами і чим прийдеться. У
центрі Холмів була, як тоді говорили
«пожарка». Стражі вогню були майже поруч, але ніхто не їхав.
Прохор Никифорович подався до пожежної частини і став гемселити
у вікно. Як у всих билинах про сон пожежників, вони міцно спали. Почувши голос
грізного районного начальника, сонні чергові
почали вискакувати на вулицю. Зрозуміло,
що світло тоді було від каганця, транспортом був кінь, який тягнув насос
на колесах і бочку з водою.
Один з пожежників уже второпавши, що сталося,
вискочив з хомутом у руках. Швидко відкрив двері до сараю, де стояв кінь і давай в пітьмі одягати тварині хомут. Очевидно,
він усе робив по давно відлагодженій майстерності, та до всього додавалися
грізні команди Прохора, і ситуація склалася не на користь вогнеборця. Тепер
його, так би мовити, «підставив» кінь. Тварина якимось чином розвернулася у
стійлі і хомут з особливою впевненістю став одягатися йому не на голову, а на
«те місце», де був хвіст. Не відомо, про що подумав кінь, але рвонув з сараю
наче ошпарений, зникнувши в пітьмі.
«Постріляю..!» – пролунав у
темноті голос колишнього партизана, а звук клацнувшого затворника
пістолета додав «жару».
У цьому місці я пропущу
конкретику розповіді, лише повторюся, що бесіди тоді були «короткими». Вже
через декілька хвилин пожежники мчали на
пожежу: один тягнув візок з насосом, а слідом два напарники тягли бочку з водою. Коли люди угледіли
«підмогу», то реакція була різною. Одні просто оторопіли, а інші схопилися за
животи від сміху. Як кажуть у народі – і сміх, і гріх.
Можливо, все б якось
уладналося, та виникла нова «підстава».
Полум’я охопило солом’яну покрівлю. А так,
як партизанів колишніх не буває, на горищі стали зриватися боєприпаси.
Всі, хто гасив вогонь, кинулися в розсипну…
Немає коментарів:
Дописати коментар