Шлях, який пройшов Митрофан Данилович
Деньгуб у період Другої світової війни, лишається невідомим. Особливо багато
запитань потребує період перших років війни. У березні 1944 року він пішов на
фронт у складі Червоної армії, а вже на кінець березня письмовий зв'язок перервався. З
анкети по розшуку стає відомим, що Митрофан Данилович Деньгуб призваний 6 березня
1944 року Острожським військкоматом Рівненської області. У червні того ж року
він пропав безвісти. Анкета складена зі
слів його дружини Деньгуб Ірини Демидівни з села Новосілки Здолбунівського
району Рівненської області. Останнє місце служби пропавшого солдата – 383-й
запасний стрілецький полк 18-ї запасної стрілецької дивізії. Даних про цю дивізію
майже немає. Відомо лише, що 383-й полк був під «егідою» НКВС. Про такі
підрозділи мало інформації, записи зберігаються ще під грифом «Таємно». Можна
зробити висновок, що шлях Митрофана Даниловича до села Новосілки проліг від
Холмів або через партизанський загін О.Федорова, що малоймовірно, або через
загін поліцаїв. Саме в цьому районі Рівненської області частина їх відділилася
від німців і перейшла на бік УПА.
Ірина
Демидівна у розшукову анкету дані про місце народження чоловіка назвала нерозбірливо: Чернігівська область,
Холмицкій район, село Халмен (на місцевому діалекті багато мешканців Холмів говорять
– ми халменці ). Стає зрозумілим – одружилися вони на Рівненщині
і, вочевидь, нещодавно. Повертаючись до 383-го запасного стрілецького
полку, можна зазначити, що до цього полку органи НКВС зараховували всіх, хто
потребував подальшої перевірки. Сама легша
доля чекала на тих, хто лише перебував на окупованих територіях – передова.
Тих, хто співпрацював з німцями, служив у поліції або воював на боці УПА, чекали
штрафбати або ув’язнення в таборах НКВС.
Доля оминути список зниклих безвісти діставалася одиницям.
Ось дані
з однієї розповіді, приведені пошуковцем, який працював по темі запасного полку: «…мідні
тоненькі дротики почорніли, стара посмикала – зволікання розпалося півкільцями.
І жовті аркуші паперу самі розгорнулися, і всередині Марта побачила маленький револьвер
і темно-червоне посвідчення, розміром трохи більше сірникової коробки. Зверху –
зірка з серпом і молотом всередині, нижче – літери "НКО", а ще нижче
тьмяно набито: "ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ КОНТРРОЗВІДКИ "СМЕРШ". Оторопіла стара розкрила скоринки. Так, це його документ...
Значить, і револьвер справжній? "№346... старший лейтенант ….. …. …. Обіймає посаду оперуповноваженого відділу контррозвідки "Смерш" 3СД.
Управління контррозвідки фронту, полковник..." Прізвище не розібрати.
Господи, все-таки на війні він працював ТАМ? ТАМ, ТАМ! Ось чому він жахливими
жартами відбувався: "Шпигунів ловив, повзаючи, як змія в кропиві..!"
Ось чому, бувало, отримавши якийсь лист від друзів по фронту, пив горілку,
один, вночі, він, непитущий, і скреготав зубами уві сні. А інший раз цю пошту,
не розкриваючи та не читаючи, кидав у вогонь, у грубку... Мати судорожно глянула
на дочку – та, на щастя, пішла на кухню. "№
БУ 346. ДІЙСНО по 16 червня 1945 року..."І червона лінія по діагоналі...»
Немає коментарів:
Дописати коментар