Михайло Андрійович Дунін-Борковський

               

     Після правління Михайла Васильовича Дунін-Борковського село Холми перейшло до його племінника Михайла (сина Андрія Васильовича Дунін-Борковського).

      За румянцевським описом Малоросії: « у 1766 році селом Холми володів бунчуковий товариш Михайло Андрійович Борковський ( народж до 1742 року – помер до 1783 року)».

      За сповідними записами у 1770 році число прихожан храму архангела Михаїла: 641 чоловік і 626 жінок. По громадських відомостях показували у Холмах 96 виборних козаків окрім посполитих.  Найбільше тримається серед ремесел у селі кушнірське ремесло.

( Кушнірство — традиційне українське ремесло, яке включало вичинку шкіри з хутром і пошиття з неї різного одягу. З хутра українські кушніри шили численні види традиційного одягу — кожухи, кептарі, шапки тощо).

      Після ліквідації Війська Запорізького у 1764 році було змінено адміністративний уст-рій. Утворена Малоросійська губернія з частини Гетьманщини. Губернія складалась з 10 полків . З 1765 по 1773 роки адміністративним центром був Глухів, у 1773 році центр був перенесений в Козелець, а в 1775році – до Києва. Восени 1781 року Малоросійська губернія була скасована і розділена на Новгород-Сіверське, Чернігівське й Київське намісництва. Село Холми затвердилося за Сосницьким повітом  Новгород-Сіверського намісництва.

     У 1796 році (друга) Малоросійська губернія була знову утворена з трьох намісництв, на які поділялась Малоросія, причому до неї були приєднані і колишній Полтавський полк, і місто Кременчук, з містечками та селищами колишнього Миргородського полку, які входили до складу Катеринославської губернії, але відділене місто Київ, «з окружністю, за положенням його за річкою Дніпром». Губернським містом призначено Чернігів. Губернія була розділена на 20 повітів. Холми стали центром однойменної волості Сосницького повіту.

      Після ліквідації Війська Запорізького і скасування полкового устрою розпочинається збільшення козацьких хуторів і розвиток існуючих. Навколо Холмів виникають хутори Кістер, Новенький ( Нова Мельниця). Очевидно,  цьому сприяв бунчуковий товариш Ніжинського полку Михайло Андрійович Дунін-Борковський. 

      Витяг про чисельність душ чоловічої статі платників податі в населених пунктах Малоросійської губернії : «село Холми – 380, село Гута Олешенська (Олешня) – 76, село Самотужки ( Ченці, Ченчики) – 17, хутір Кістер – 24, хутір Руденецький (Рудня) – 7».

       Витяг про населені пункти Малоросійської губернії:

       Село Олешенська Гута (Олешня), власність підкоморія Михайла Борковського, від Холмів – у 4 верстах, розташувалося в лісі над річкою Олешнею, на правому березі. Лісу тут будівельного і дров’яного дуже багато. Землі немає. У цьому селі підданих 17 дворів. У селі Олешня скляний завод, в якому виготовляють скло різне ( зеленої і білої води та кришталь). Купувати скло приїжджають сюди з різних місць Малоросії. Ліс на цьому заводі використовується власницький. Для роботи запроваджені піддані з цього села за плату грошову. Прибуток з цього заводу власнику в рік буває до 3000 карбованців.

       Хутір Самотуги, він же і Ченчики (Ченці) , володіння монастиря Рихлівського, віддалене від Жуклі у 7, від Самотуг – у 12 верстах. Розташоване в лісі на рівному місці. У ньому церква дерев’яна – 1. Підданих зазначеного монастиря – дворів 8, хат – 8.

       Хутір Кістер генерального осавула Скоропадського – у версті від хутора Нова Мельниця, розташований у великому лісі над невеликою протокою, в ньому підданих 9 хат. У цьому хуторі винокурний завод, на якому вино цідять влітку на 10, а взимку на 20 котлів з купленого у Великоруських містах хліба, а ліс використовується власницький. Люди на роботу приїжджають з села Авдіївки. Витиснуте вино вивозиться у села вищеназваного Скоропадського.

     Хутір Нова Мельниця ( Новенький) генерального осавула Скоропадського – від Холмів у 1 версті. Розташований у лісі, на правому березі річки Убеді, на котрій гребля з 2 клунями. У ньому підданих 4 хати.

    Хутір Ченчики. Вище названі поселення зазначені в Малоросійській губернії, тобто засновані до 1796 року. Хутір Ченчики заснований після 1702 року ( вдова  Василя Дуніна-Борковського передала млин з хатою Пустинно-Рихлівському монастирю у 1702 році), на зазначений час у хуторі вже було 8 хат і дерев’яна церква. Відомостей про церкву до наших днів не лишилося, але Мальчик Єлизавета Іванівна 1923 року народження розповіла: « Церкви я не пам’ятаю, а каплиця на її місці була. До неї ходили молитися монахи-відлюдники з острова. Вони виходили з лісу, зі сторони Жуклі, у чорних довгих рясах».

     Щодо хутора Новеньке, – продовжила розповідь Єлизавета Іванівна – так мене ще малою туди возили. Хат там було штук чотири,  заможні. Сад був з великими яблуками. Там жив мій дід Ананченко Іван (батько матері). Він служив у війську в Ніжині. Звідти привіз собі дружину – красиву жінку. У них була пара добротних коней. Дід Іван прожив до 99 років. Вже перед війною возив мене кіньми вчитися у Ніжин, те місто він добре знав.

     У Кістрі було вже хат три. Неподалік, відразу за хутором у напрямку Жуклі, була артіль Вижне. Це вже при радянській владі. Там були приміщення, гуртожиток, їдальня, колодязь і хатка для начальника. Там заготовляли ліс, кагатували. Частину відвозили в Рудню, а весною багато людей сплавляли ліс з кагатів по Убеді. У Вижному приміщення були дерев’яні, на дубових стоянах. Ще там були печі, де розпарювали деревину і гнули потім ободи для коліс, дуги для упряжі».

    Холми, Олешня і Рудня належали Дуніну-Борковському, а хутори Кістер і Новеньке зазначені за генеральним осавулом Скоропадським. Усі чини генеральної старшини існували і в Запорізькій Січі, тільки без слова «генеральний», яке з'явилося для відмінності від полкової й сотенної старшини. Особливу значимість генеральна старшина набула при останньому гетьманові Кирилу Разумовському, який довго жив у Росії і передавав генеральній старшині управління Малоросією. Чини генеральної старшини існували й після ліквідації гетьманства і були скасовані лише з введенням в Україні в 1782 році губернського управління. Таке звання серед генеральних єсаулів із Скоропадських мав лише Іван Михайлович Скоропадський ( з 1762 по 1781). Іван Михайлович  вийшов у відставку вже в чині бригадира ( генерал-майор, бригадний генерал, бригадир). Його дружина Кочубей Уляна Василівна. Кочубеї мали маєток під Бахмачем.