Черговий прояв свідчення власності на
село Холми з’являється у 1672
році – село значиться у власності Василя Дунін-Борковського. Щодо переходу
Холмів у власність Василя Дунін-Борковського, то звернемося до старописання. В
ньому зазначено, що прикладу того, щоб такі значні маєтки дарували військовому
товаришу не видно. Тут зазначається, що, вочевидь, Холмами вже володів його
батько Каспар Борковський, «комісар і комірник литовський», вбитий козаками
Богдана Хмельницького у 1648 році. Та і у 1672 році гетьман Іван Самойлович
надає Василю Дунін-Борковському саме підтверджувальний універсал на власність.
А вже у 1674 році даний універсал затверджено царською грамотою. Очевидним стає
те, що протягом трьох років (до 1648
року) Холми перейшли від Киселів до
Борковських. Але в часи визвольної війни ( період 1648 – 1657 років – повстання
під проводом Богдана Хмельницького, під час яких Річ Посполита втратила
контроль над центральною частиною українських етнічних земель) Холми, швидше за
все, мали статус вільного (козацького) військового села.
Рід Дунін-Борковських
походить від Петра Дуніна (сина Вільгельма Швено, данського дворянина при дворі
Еріка Темного, одруженого на данській принцесі). Петро Дунін приїхав у Галицьку
Русь служити Перемишльському князю Володарю в 1124 р., пізніше служив
польському королю Болеславу Кривоустому. Швено - варіант слова Лебідь датською
мовою. Всі нащадки Дуніни (серед них Раєвські і багато інших) мають родовий
герб Лебедя. Дунін походить від польського слова дунський, що значить –
датчанин.
У 1482 р.
народився Дунін, який став володіти маєтком Борковіци в Польщі. Його спадкоємці
– дворяни і графи Дуніни-Борковські. Сам рід Дунін-Борковських, що дав світові
чимало видатних особистостей, заслуговує особливої уваги. Дуніни – спадкоємці
датських лицарів, які осіли на Волині. У 1638 році король Владислав IV
пожалував полковнику Анжею-Касперу Дуніну село Борковка в Борзнянській сотні
Чернігівського полку. З тих пір Дуніни стали носити титул Дуніни-Борковські,
пізніше заснувавши ряд Борок, Борковок та інших похідних по всій Україні.
Після утворення козацької держави під
назвою Військо Запорозьке територія Холмів
увійшла до полкового територіального устрою. Холми з 1654 року були у складі
Понорницької сотні Ніжинського полку, а з 1657 року – у складі Понорницької сотні Чернігівського
полку. 28 липня 1672 року гетьман Іван
Самойлович надав підтверджувальний
універсал військовому товаришу Василю Борковському на села Авдіївку, Козилівку,
Холми з належними до них маєтками, в тому
числі і двома греблями на річці Убідь. На одній греблі була рудня, на іншій –
млин.
З
переписної книги 1666 року: « під тим же
селом Холмами, на річці Убідь, на мирській греблі, млин козацький з Волинки
козака Василя Грищенка на одно колесо жорнове, та одно ступне, три ступи для
проса і ступа суконна».
Село Волинка з хуторами воєводства
Чернігівського, у 1659 році було надано
за службу Осипу Красовському – « в 12
верств від Сосниці, в 50 від Чернігова, при річці Волинка, на рівному місці,
по-сусідству з Ольшаною і Лавами». З
цього стає очевидним, що мирська гребля на Убеді належала громаді Холмів, а
млин збудував козак Василь Грищенко.
Щодо другої греблі, на якій була рудня, то
вона пов’язана з появою хутора Рудня, який первинно згадується Руденка, далі – Руденецький хутір: «хутір Руденка, полковника Битяговського,
від Козилівки в 4, від Холмів в 1 версті, розташований на лівому березі Убеді,
на якій гребля з двома клунями, при цьому хуторі лісу будівельного і дров’яного
помірковано багато. У ньому хат – 2 ». ( Битяговські перебували в дворянах
московських, стольниках, стряпчих і городових дворянах. У 1699 році дев'ять
членів цього роду володіли населеними маєтками).
Назва Рудня вже була пов’язана з існуючим
тут промислом. Розвиткові ремесел у слов'ян здебільшого сприяли багаті природні
ресурси. Якщо мідь і олово були переважно привізними, то залізна руда залягала
скрізь, і її видобуток не вимагав великих затрат. Найбільш широке застосування
мала болотна лугова руда – лимоніт. Основою болотної руди була іржа –
гідрооксид заліза. На дні водойм утворювалися округлі «камінчики» завбільшки з
пташине яйце. Це і була болотна руда. Дуже близько до болотної залягала так
звана дернова або лугова руда, яка зустрічається у вигляді пористих відкладень
у прирічкових або напівболотистих луках.
За універсалом 1672 року до Василя
Борковського відійшли Авдіївка, Козилівка і Холми з належними маєтками, в тому
числі і двома греблями на річці Убідь, на одній греблі була рудня, на іншій –
млин. З вище сказаного можна зробити
висновок, що козацькі хутори при греблях і самі греблі стали власністю Василя Дунін-Борковського.
Хутір Рудня ( пізніше створені поруч хутори Борок і Уріччя) |
У 1674
році «села Холми, Козилівка і Авдіївка», згідно з універсалом Самойловича, затверджені
царською грамотою за військовим товаришем ( у подальшому полковником) Василієм
Дунін-Борковським. Хоча вони не названі в універсалі і грамоті спадковими.
«ТРАДИЦІЇ ХАРАКТЕРНИКІВ» (Збірка статей з видання «Братство Богуна», №2-№35).
ВідповістиВидалитиУ збірці матеріали про минуле предків, про давній православний світогляд, про праукраїнські держави за тисячі років, про Рахманські традиції, про характерництво як явище, про Івана Богуна і минуле Волині-України. Розкриті сакральні поняття минулого та значення віри характерників.
Завантажити збірку статей можна на сайті «Українці в Швейцарії» - https://www.ukrainians.ch/viewtopic.php?t=4348