Село Ченчики

Рихлівський монастир

      Після смерті Василя Дуніна-Борковського його друга дружина Марія Степанівна 28 вересня 1702 року передала млин з хатою Пустинно-Рихлівському монастирю – це було майбутнє село Ченчики.

     Свято-Миколаївський Пустинно-Рихлівський монастир знаходиться в селі Рихли  Коропського району Чернігівської області. Уже наприкінці XVI століття в цій лісовій пустині стояла дерев'яна церква, і в майбутньому біля неї з'явилась чудотворна ікона Святителя Миколая, надіслана Богом  для укріплення віри українського народу. Вона стала одним з центрів православ'я на Чернігівській землі, яку Московія змушена була повернути до складу Київської митрополії після Деулінського перемир'я 1618 року.   

                           

    За легендою, одному з місцевих мешканців, пасічнику, з'явилась на клені ікона Святителя Миколая. Він забрав її додому, проте на ранок ікона знову з'явилася на тому ж дереві. Так повторювалося декілька разів, перш ніж чоловік зрозумів, що таким чином Святитель указує закласти на цьому місці дзвіницю, що і було зроблено. Перший час служба правилась у ній лише двічі на рік — на «зимового» (19 грудня) і «літнього» (22 травня) Миколая…

     Спочатку ченці, які приходили сюди з різних монастирів, жили в печерах, згодом звели житлові приміщення, трапезну, церкву на місці явлення ікони. 1666 року, стараннями архієпископа Лазаря Барановича і братів Многогрішних — Василя і Гетьмана Даміана, монастир твердо став на ноги. Йому передано багато сіл, сінокосів, переправ через Десну, млинів. 1754 року знищений пожежею, але швидко відбудований.

      Під кінець свого існування обитель мала 950 га орних земель, 800 га сінокосів, 25 сіл і 18 км річки Десни. А ще — 5 храмів і 100 будівель, споруджених на 37 гектарах — майже нинішня Києво-Печерська лавра. Було 300 монахів і послушників, діяли п'ять храмів, створений навіть печерний комплекс.

     У монастирі зберігався шанований козаками образ св. Миколая, на якому риза була виконана коштом «Війська Запорозького полковника миргородського Данила Апостола». У головній церкві була також мистецька срібна дарохранительниця, виконана у 1749 році.