Служив у Північній групі військ до листопада 1946 року командиром відділення розвідки у 27-й гвардійській
механізованій дивізії на території Польщі.
Нагороджений
медаллю «За бойові заслуги», «За взяття Берліна», «За звільнення Варшави», орденом «
Вітчизняної Війни 1ст.».
Після закінчення восьми класів
Холминської неповної середньої школи в 1940 році Олександр переїхав до дядька в
село Білий Яр Амурської області. Великі
злидні багатодітної сімї , батька забрали органи НКВС і осудили « як ворога народу», змусили хлопця шукати кращої долі. У Благовіщенську Олександр вступає до сільськогосподарського технікуму. Після
двох курсів був призваний до лав Червоної Армії. Далі – війна, фронт…
У Білорусії під містом Озаричі дивізія
вступила в бої з противником. Полк брав
участь у Калинковиче – Мозирській
наступальній операції. Топографічним коригувальником вогню артилерії свого
полку Олександр Олексійович пройде всю
війну. Бійці цього підрозділу
завжди були попереду своєї батареї: визначення
цілей і коригування вогню гармат, як правило, проводилося «під носом» у противника. Розвідники-коригувальники
були під перехресним вогнем з обох сторін. Особливо вони знаходилися під пильною «увагою» снайперів противника.
О. Омеляненко 1945 рік У січні 1944 року були звільнені великий
залізничний вузол Калинковичі і обласний центр Мозир. Німецька оборона відійшла
за річку Віша, і на два місяці містечко Озаричі стало прифронтовим. На болотах
фашисти створили три обнесених колючим
дротом концтабори. За колючий дріт було зігнано близько 50 000 чоловік –
жінки, старенькі, біль-ше 16 000 дітей…
Німецький генерал медичної служби Блюменталь застосував
тут біологічну зброю. В донесенні в Берлін він повідомив, що характер
радянського солдата завадить йому бути обережним при визволенні полонених
концтабору, що і стане основою успіху розробленої їм операції. Епідемія серед
солдатів Червоної Армії призупинить наступ. Так полонені концтаборів були
заражені тифом.
У 20-х числах січня 1944 року 37-а дивізія
розпочала наступальну операцію по звільненню Озаричів і околиць. План Блюменталя вдався. В передових частинах,
які звільняли полонених, спалахнула епідемія. Наслідки були трагічними, та
епідемія не досягла тих масштабів, на котрі розраховували фашистські стратеги.
Вже в 20-х числах березня на околицях Озаричів було створено більше двадцяти
шпиталів. Сотні життів вдалося врятувати завдяки застосуванню пеніциліну – це був один з перших
випадків застосування в радянській медицині антибіотиків. Багато полонених, що
вижили, назавжди лишилися інвалідами: з
ампутованими ногами і руками, з хронічними захворюваннями. Дані про військових
відсутні…
З 23 червня 1944 року 37-а дивізія
розпочала наступ у ході кровопролитної Бобруйської операції. Досягнувши
Осиповичів, полки дивізії вели бої по укріпленню кільця оточення Бобруйського
угрупування ворога. Продовживши наступ у липні, визволяла Барановичі, Слонім,
Черемхи, виходячи до кордону СРСР.
На
осінь 86-й гвардійський артполк 37-ї дивізії вийшов до річки Нарев у
північно-східній Польщі, права притока Вісли. 5 вересня 1944 року передові частини
форсували річку, захопивши плацдарм у районі Пултуска. На плацдармі розпочалися
надзвичайно важкі бої, які тривали до
січня 1945 року. Особливо важкими вони були у вересні і жовтні 1944 року, адже дивізія
воювала ще й з німецькою дивізією СС «Вікінг».
Із спогадів О.Г.Степанова, ветерана
дивізії: « Пройшло вже шістдесят років, але бої на
плацдармі запам’яталися на все життя. Як уцілів у тій м’ясорубці, до цього часу
не можу зрозуміти!»
До середини січня 46-й артполк у складі
37-ї дивізії, розвинувши наступ, вийшов до міста-фортеці Грауденц (Польща).
Війська 2-ї Ударної армії оточили місто, але взяти велике угрупування противника
не вдалося. Осада міста з численними наступами тривала до середини лютого.
Частини 37-ї дивізії декілька разів вривалися до міста, та, зустрічаючи
жорстокий опір противника, відходили до околиць. У результаті, стягнувши на
себе сили ворога, дивізія дала змогу частинам 142-ї стрілецької дивізії взяти
місто.
10
лютого 1945 року розпочалася Східно-Померанська операція, в ході якої війська розсікли
німецьке угрупування на двоє, вийшовши до Балтійського моря. 2-й Білоруський
фронт, повернувши на північний-схід, розпочав наступ на місто Данциг (Гданськ).
Ф
Після взяття Данцига 46-й артполк 37-ї
гвардійської дивізії 65-ї армії генерала П.І.Батова 28 березня 1945 року був
перекинутий на захід для участі в Берлінській операції. Полк вступив у жорстокі
бої під містом Штетином ( нині Щецин – 7-ме за величиною місто на північному
заході Польщі).
Під прикриттям артилерії і розвідзагонів передові полки дивізії в ніч на 17
квітня 1945 року форсували Ост-Одер, подолали заплаву, ліквідували систему
опорних пунктів противника в межиріччі і вийшли на дамбу східного берега Вест-
Одера. 20 квітня, під прикриттям 46-го артполку дивізія розпочала бої на
плацдармі, розширивши його за п’ять днів до 20 кілометрів по фронту і на 8-10
кілометрів у глибину. 26 квітня гарнізон противника здався на милість переможців.
За
бойові успіхи, і особливо за бій на
берегах річки Одер 20 квітня 1945 року під містом Штетином, Олександр
Олексійович Омеляненко нагороджений медаллю «За бойові заслуги».
З наказу про нагородження Омеляненка О.О. :
Топовичислювача Батареї Управління полку
гвардії рядового Омеляненка Олександра Олексійовича за те, що в боях при
форсуванні річки Одер 20 квітня 1945
року, знаходячись на спостережному пункті, під жорстоким обстрілом противника
виконав засічку двох 75 мм
батарей, двох спостережних пунктів і чотирьох станкових кулеметів противника.
Вогнем нашої артилерії засічені вогневі засоби були подавлені і частково
знищені. В період виконання завдання на спостережному посту дивізіону отримав
поранення.
У
ході подальшого наступу частини 37-ї дивізії атакували противника в напрямку
Фрідланд – Деммін, вийшли на узбере-жжя
Балтійського моря, північніше міста Росток.
Після закінчення військових дій полк, в якому
продовжив службу сержант Омеляненко Олександр Олексійович, охороняв берегову смугу Балтійського моря у
складі Північної групи військ.
***
Повернувшись у Холми, в 1947 році Олександр Олексійович Омеляненко
стає зоотехніком колгоспу «Червоний маяк». Заочно в 1948 році закінчує
Чернігівський зоотех-нічний технікум, у 1957 році – Білоцерківський сільгоспінститут,
зоотехнічний інститут. Цього ж року Олександр Олексійович також закінчує
шестимісячні курси підвищення кваліфікації зоотехніків – бджолярів.
 |
| Фронтові фото Олександра Омеляненка: бойові товариші, біля озера Балатон (Угорщина), в Німеччині 1945 р. |
Саме на період з 1947 по 1960 роки
припадає період становлення зоотехнічної галузі в колгоспі «Червоний маяк».
Ось витяги з районної газети
«Соціалістичним шляхом»:
-
«Червоний маяк». Відроджується пасіка. Вже налічується 35 бджолосімей. Пасічник
Г. Панченко, зоотехнік О.Омеляненко.» 1947 рік.
-
«Червоний маяк». Першість у районі тримають відомі доярки Катерина Чепіга, Катерина
Миколаєць, Олександра Єременко, Олександра Щербак, Фросина Турас. Зоотехнік
колгоспу О.Омеляненко. 1954 рік.
- «Червоний маяк». Великі прибутки дає
інкубаторно - птахівнича станція. Птахівниця
Віра Тимофіївна Щербак з отриманих 1000
курчат, виростила 960 голів до 1,5 місячного
віку. Зоотехнік колгоспу О. Омеляненко.
1955 рік.
- кращі
доярки району з колгоспу «Червоний маяк»
- Єременко Олександра, Катерина Чепіга, Катерина Миколаєць, Олександра Щербак.
Зоотехнік колгоспу О. Омеляненко. 1956
рік.
- кращі доярки району з колгоспу «Червоний маяк» - Єременко, Щербак,
Миколаєць, Кузова, Петровченко.
Інкубаторна птахоферма дає високі
прибутки. Зоотехнік колгоспу О.
Омеляненко. 1958 рік.
Олександр Олексійович у 1962 році вступив
і в 1963 році закінчив стаціонарні курси зоотехніків-бджолярів. Після
закінчення був направлений в Українську Республіканську контору бджільництва у
Вінницьку область.
З 1965 року Олександр Олексійович працює
завідуючим пасіками в рідному районі. З
1974 року завідує пасікою в колгоспі «Червоний маяк». Статті по бджільництву
Олек-сандра Олексійовича Омеляненка друкуються в журналі «Бджолярство». Зазначимо, що згідно зі свідоцтвом Омеляненку О.О. присвоєна кваліфікація
вченого бджоляра з правом викладання курсу бджільництва в сільськогосподарських
вузах і технікумах, ведення дослідницької роботи по бджільництву…
Судячи зі становища в «брежнєвських колгоспах»,
яке склалося в кінці 70-х років, людям складу характеру Омеляненка О.О. було нелегко.
Принципові фронтовики не могли змиритися з наростаючим безладом. Приведу лише
декілька рядків з потертого записника Олександра Олексійовича:
Бджільництво колгоспу «Червоний маяк».
Умови:
-
зимівника немає;
-
пасічного будиночка немає;
-
приміщення для охорони інвентарю немає,
про що свідчать акти ревізії.
-
Сторож не призначений, у результаті
чого розкрадаються в нічний час бджолосім’ї
і рамки, особливо в осінній, неактивний для бджіл сезон.
-
Доповідні в правління не дають ефекту.
У 1977 році ревізійна комісія, виявивши факт
крадіжок, більше не цікавилася станом на пасіці, оскільки їй сказали в
правлінні колгоспу: «Нехай покрадуть усіх бджіл разом з пасічником». Зимою
1977-1978 року температура в зимівнику була мінус 17 градусів, більша половина
бджолосімей загинула ( в цей час я був у відпустці, відповідального не призначили).
Вважаю, потрібно покрити збитки за загибель бджіл за рахунок коштів правління
колгоспу. 29 05. 1978 року.
P.S. Протягом трьох років правління чекає
на створення міжколгоспної бджолоферми, а умов не створює.
Далі в записнику почерк стає все менше
розбірливий. Записи щодо оформлення пенсії. Частішають лікарняні рецепти, ліки.
Вже зовсім важким почерком, старий ветеран записує уривки з почутих пісень, які
ятрять душу фронтовика: Л. Лещенко «Эх, дороги…», О.Малінін « Журавли»: « Мне кажется порою, что солдаты, с кровавых
не пришедшие полей…», О. Маршал « Враги сожгли родную хату»: «...не осуджай
меня, что я пришёл к тебе такой…».
Через
декілька аркушів, лікарських рецептів і, можливо, адрес фронтовиків, останній
«накаряканий» запис з пісні Оксани
Білозір :
« А що знайдеш, а що забудеш, ніколи не
вгадаєш. Коли нема того, що любиш, то любиш те, що маєш…».
Немає коментарів:
Дописати коментар